Історія волинських брендів: кожна заможна родина мріяла мати в колекції порцеляну з Баранівки

В одній із попередніх публікацій, «Хроніки Любарта» знайомили вже своїх читачів із волинським брендом із Корця. Сьогодні, хочемо продовжити цю тему, адже до розвитку обох брендів, що у Корці, що у Баранівці причетні одні й ті самі люди. Мова йде про сучасне місто Баранівку на Житомирщині, яке свого часу було в складі Волинської губернії та виробництво так званого «білого золота», а саме порцеляни.

Початок виробництва і брати де Мезери

Вважається, що виробництво порцелянового посуду в Баранівці започаткували у XVIII ст. брати Михайло та Франциск де Мезери. Мануфактура офіційно почала працювати у 1802/1804 році. У 1803 році Франциск де Мезер придбав 320 кв. м землі для фабрики. До того ця земля була у власності князів Любомирських-Валевських.

Читайте також: Волинянин Франц де Мезер: розкуркулений медаліст київської фотографії

Варто сказати, що до Баранівки, брати де Мезери працювали на Корецькій мануфактурі. Спочатку директором Корецької фабрики посуду був Франциск, а потім його молодший брат Михайло, останній очолював її 10 років, починаючи із 1794 році.

В 1813-1814 рр. власником Баранівської фабрики був Михайло де Мезер. В той час там працювало 100 робітників. Він здійснював її керівництво до своєї смерті у 1820 році. Далі до 1845 року фабрикою управляли нащадки Михайла, його сини Костянтин та Северин. У 1825 році фабрика була визнана на найвищому рівні і їй дозволили малювати на посуді державний герб.

У 1880- роках Баранівська фабрика належала графині Казимірі Грохольській. Вона її придбала у 1884 році і володіла до 1895 року. Тоді там працювало всього шістнадцять працівників.Новий власник – грецький консул Микола Грипарі

У 1895 році Баранівську фабрику придбав Микола Петрович Грипарі (1848-1928). Після приходу нового власника річний обіг зріс до 16 000 руб., а кількість робітників на фабриці до 52 осіб.

Микола Грипарі був яскравою особистістю, працював дипломатом, мав у власності кілька успішних підприємств, був громадським діячем, меценатом. З його біографії відомо, що він народився у місті Афіни у 1848 році. Із 1879 року жив у Одесі, де працював в якості грецького консула. Наступним місцем проживання після Одеси, став Севастополь. Там він став купцем і активно займався комерційною діяльністю.

Проте дипломатичну діяльність не полишав. І з лютого 1880 р., М. Грипарі був призначений на посаду грецького віце-консула в місті Севастополі. Але це не всі дипломатичні функції. Адже Грипарі також був з 1880 р. італійським консульським агентом, з 1889 р. - датським віце-консулом, з 1893 р. - шведсько-норвезьким віце-консулом і з 1899 р. - бельгійським віце-консулом.Відомо, що Грипарі було семеро дітей: Марк, Микола, Алківід, Григорій, Петро, Лідія та Марія. Серед хобі М. Грипарі був велоспорт. Він сам брав участь у велоперегонах 1895 року за маршрутом Севастополь-Балаклава. Другим улюбленим заняттям було плавання. Так, у 1896 році на Міжнародних змаганнях із плавання в Парижі, М. Грипарі завоював золоту медаль. І на дистанції 90 метрів показав результат 1 хв. 3 сек.

Придбавши Баранівську фабрику на Волині, Микола Грипарі, вирішує переїхати із Севастополя в Баранівку. Саме Грипарі вдалось відновити фабрику після руйнівної пожежі, яка сталась раніше. З 1905 року на фабриці були зведені нові корпуси. Впровадження передових технологій, перехід на рідке паливо, а потім на газ перетворило фабрику в одну із провідних по виробництву посуду.

Окрім Баранівської фабрики, М. Грипарі придбав у тогочасній Волинській губернії землю в Полонному (сучасна Хмельницька обл.) та Ємільчино (сучасна Житомирська обл.).

Микола Грипарі планував, що виробництво в Баранівці будуть розвивати його нащадки, саме тому він направив на навчання та стажування свого сина Петра до міста Лімож (Limoges) у Франції, яке вважається «родоначальником» порцеляни у регіоні. Пізніше до Баранівки були запрошені французькі фахівці, які працювали над якістю посуду. Такі консультації дали свій результат. Продукція з Волині брала участь у міжнародних виставках у Венеції (1910), Римі (1911), Барселоні (1913), Лондоні (1913-1914). Виробництво в Баранівці складало столові, чайні, кавові сервізи, тарілки та аптекарський посуд. Усі заможні родини мріяли мати в своїй колекції посуд з Баранівки.Після революції 1917 року, фабрика була націоналізована. Виробництво відновилось після Другої світової війни. У 1950 р. на фабриці було виготовлено 17001 тис. фарфорових виробів, а у 1976 р. їх кількість становила – майже 40 тис. В 1950-х роках на фабриці було засновано музей, де зберігався посуд починаючи із 1820-х років. Виробництво в Баранівці було зупинене у 2010 році.

Сьогодні нащадки дипломата та власника Баранівської фабрики Миколи Грипарі мешкають у Швейцарії. Якось вони навіть навідувались у Баранівку, щоб подивитись, де мешкав та працював їх предок.

Тетяна Яцечко-Блаженко

Акція Баранівського порцелянового заводу, 1919 р.

Посуд, Баранівка, 1850 р.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---