«Хочеться свого, народного»: волинянка плете зі старих светрів килимки й доріжки

79-річна Євгенія Демчук із села Крижівка Рожищенської громади сім років тому взялася за рукоділля – плете килимки й доріжки.

На одну доріжку розміром два метри на 70 сантиметрів йде два з половиною тижні, розповіла Суспільному пенсіонерка. Готові вироби дарує рідним, друзям і знайомим, які кличуть її Женькою.

«Люди просять – і я роблю. І для дітей наробила, мого в’язання є вже багато і в Україні, і за країною. Я вже хазяйства не маю, тіки єдні курочки і десять сотих городу. Скучно просто сидіти, то я беру і в’ְяжу», – ділиться волинянка.

35 років Євгенія Демчук працювала дояркою, народила і виховала чотирьох дітей. Зі слів жінки, сім років тому вона потрапила до лікарні, через погіршення стану здоров'я вирішила зменшити господарство і взятися за рукоділля.Читати ще: Село ткаль: як на Волині плекають стародавні традиції

Ниток на килимки йде багато. Онуки і соцпрацівники приносять жінці старі светри, які вона розпускає і перетворює у різнобарвні килими.В'язати килими, каже пенсіонерка, її ніхто не вчив.

«Зразу думала – в мене не вийде, але щоразу краще і краще. Вже на мене діти кричать: «Мамо, нащо воно вам, тож очі болять!» А коли так скучно, то хоч якесь заняття», – додає пенсіонерка.Читати ще: Десятирічна школярка з Волині в’яже килимки зі старих речей

Чоловік Євгенії Демчук помер у 60-річному віці, діти роз'їхалися і живуть окремо. Останні 13 років пенсіонерка мешкає сама. Каже: в'язання допомагає відволіктися від самотності.

«Не вистачає того, щоб якась душа прийшла в хату жити, самій тяжко. Усе навколо куповане, а хочеться свого, народного, – ділиться жінка. – Діти кличуть до себе, а мені шкода хату покинути. Коли в'яжу – мені легше».

Зі слів Євгенії Демчук, скільки доріжок і килимків за сім років сплела – не рахувала.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---