USD 40.15 40.34
  • USD 40.15 40.34
  • EUR 43.30 43.50
  • PLN 9.20 9.28

Київ врятували затори техніки окупантів, а в Маріуполі росіяни знайшли прогалини в обороні. Головне зі звіту британців за перші пів року війни. Частина друга

4 Грудня 2022 17:19
Лондонський Королівський інститут об’єднаних служб (Royal United Services Institute, RUSI), що досліджує питання воєн та озброєння в інтересах британської армії, детально проаналізував перше півріччя російсько-української війни.

«Бабель» переказує найцікавіше зі звіту ― у двох частинах. Перша ― про те, як Росія готувалася до війни, чим відповіла Україна і чому росіяни не змогли захопити Київ, хоч і мали шанси. Друга ― про те, чому росіяни мусили залишити північ України та, попри шалену перевагу у вогневій силі, так мляво наступали на Донбасі.

Щоб написати звіт, дослідники Джек Вейтлінг та Нік Рейнольдс від початку року побували в Україні шість разів. Вони налагодили контакт із керівництвом української армії, отримали частину внутрішніх документів Генштабу, а також інструкції для різних підрозділів окупантів. Це допомогло зрозуміти початкові плани Росія.

Співавтором документа став український військовий ― екскомандувач Десантно-штурмових військ та Операції об’єднаних сил на Донбасі Михайло Забродський. Головна мета документу ― дати британським військовим зрозуміти, якою є сучасна велика війна та чого чекати від теперішньої російської армії. Звіт обривається на липні: контрнаступальні операції українців RUSI не описує, щоб не зашкодити подальшому наступу. Однак плани росіян з окупації, їхні перші успіхи й помилки, деталі битви за Київ та літнього протистояння на Донбасі викладено детально, і про деякі з цих деталей стало відомо уперше.

Битва за Київ

Уже 27 лютого росіяни зрозуміли, що вторгнення пішло геть не за планом. Українські ППО та авіація далі функціонували, війська окупантів загрузли в боях, а цивільні навіть не думали їх вітати. Завдання ліквідувати політичне та військове керівництво країни, що Кремль визначив обов’язковим, аби отримати контроль над Україною, теж було провалено: СБУ визначила, ізолювала та знищила заведені для цього в столицю ДРГ. Оборона українців ставала жорсткішою. Тому армії РФ наказали перейти від тактики бліцкригу до режиму справжньої війни.

Спочатку це вдалось хіба військово-повітряним силам окупантів. Спершу російська авіація «відпрацьовувала» складений наперед (і застарілий) перелік цілей, однак українці часто збивали ці літаки. Але з кінця лютого росіяни вже літали групами, де один з бортів відповідав за електромагнітне й вогневе придушення атак із землі. Вони почали літати нижче, щоб уникати українських радарів. Втім тоді їх почали збивати з портативних засобів ППО на кшталт «Ігли» та Stinger, та й «дружній вогонь» став значною проблемою. Система розпізнавання своїх у росіян недосконала, тож наземні комплекси ППО помилково сприймали російські літаки за українські й цілили по них. Зрештою російські літаки й особливо гелікоптери перестали вилітати вглиб підконтрольної ЗСУ території, але відносно успішно атакували їх з відстані.

На думку авторів звіту, російські «повітряно-космічні війська» оговтались від невдалого наступу найшвидше тому, що їхні підрозділи й далі фізично перебували в Росії. Там інформація циркулювала швидше, а командування могло адекватніше реагувати на зміну ситуації. Про наземні війська росіян, які перебували на півночі України, сказати це було складно: на поточні виклики вони реагували із великим запізненням і часто неадекватно. Однак, крім проблем із підготовкою, логістикою й темпом прийняття рішень, виникла ще одна ― те, як армія Росії формує свої підрозділи.

Читати ще: Росіяни наперед розділили українців на чотири сорти і могли захопити Київ. Головне зі звіту британців за перші пів року війни. Частина перша

Базовою одиницею російської армії при вторгненні стали батальйонно-тактичні групи ― БТГ. У деяких арміях це злагоджені та скоординовані підрозділи, частина яких має специфічні навички, можливості й завдання. У випадку окупантів усі БТГ були однаково безликі: їх за територіальним принципом зібрали з найкращих бійців різних армійських частин. У результаті в середньому половина бійців типової батальйонно-тактичної групи вперше бачили і один одного, і свого командира вже на полі бою. Це прийнятно, коли треба просто пройтись переможним маршем, вразити розмірами й «могутністю». А в умовах реальних боїв може призвести до втрати координації та мотивації бійців. Що значною мірою й відбулося.

Ось один із доказів внутрішнього хаосу в тогочасному наземному контингенті росіян ― попри те, що окупанти оточили Чернігів, ЗСУ далі підвозили все необхідне для дислокованих там Першої танкової бригади й тероборони, а волонтери ― для цивільних, і використовували лісові дороги на півночі Київської та Чернігівської областей. Виявити й перекрити їх було для росіян відносно простим завданням ― але через безлад усередині військ вони з цим не впоралися.
Знищена російська техніка в Бучі.

Росіяни зазнали невдач значною мірою й через те, що не знали місцевості. У лютому й березні українські війська перехоплювали велику кількість розмов окупантів ― ті активно використовували дешеві рації без надійного шифрування чи SIM-картки, що їх забирали в цивільних українців. Виявилось, що переважно учасники БТГ намагалися визначити, хто де розташувався. Лише 10–20% цього «робочого» спілкування стосувалося боїв. «Загубленість» призводила й до помилок у перспективі: нові підрозділи окупантів, які прибували на Київщину, Сумщину чи Чернігівщину, їхали тими самими дорогами, зупинялись на позиціях, які українці вже пристріляли, і постійно створювали пробки, що заважали росіянам переміщати техніку.

До кінця березня більшість проблем розкоординації наземних військ росіяни усунули. Найперше завдяки тому, що на місце прибули досвідченіші командири й почали налагоджувати процеси. Однак було запізно: на захід від Києва окупантів затисли на відносно вузькій території, і ЗСУ били їм фактично у фланги. Колони з боку Гомеля теж дуже розтягнулись, і це створювало таку саму проблему. Виходів росіяни мали два. Перший ― спробувати перерізати траси на захід від Києва, щоб перекрити шляхи постачання, і дочекатись, поки ЗСУ вичерпають запаси снарядів. Другий вихід ― піти з півночі України. Спочатку росіяни обрали перший шлях, та коли спробували просунутись у бік Фастова, зазнали тяжких втрат: українські сили оборони вже теж встигли консолідуватись. Росіяни не могли швидко розвʼязати внутрішні проблеми, тому вирішили здійснити те, що назвали «жестом доброї волі».

На Київщині в росіян усе пішло не за планом, а в Маріуполі – навпаки. Вони знали, що військові в Маріуполі чинитимуть запеклий опір, і готувались саме воювати ― так, як вони це розуміли. Вони вели бої за тією ж моделлю, як штурмували Грозний у 2000-му: чергували масивні обстріли з наступами піхоти. Також у вже оточеному Маріуполі українці припустились тактичної помилки, якою скористались росіяни.

Оборону міста забезпечували три підрозділи ― місцева тероборона та поліція, морські піхотинці, а також наземні підрозділи ЗСУ та Нацгвардії, зокрема «Азов». Спершу кожен із них відповідав за певну частину міста. Коли росіяни дізналися про це, то почали бити в ділянки, де ці зони відповідальності сходились ― припускали, що вони захищені найслабше. Це дало результат – росіяни просувалися швидше, ніж могли б. Відтоді південні підрозділи сил української оборони працювали над тим, щоб покращити синергію своїх наземних, морських і локальних підрозділів.
Удари росіян по території «Азовсталі».

Концентрація зусиль на Донбасі

Після поразки на півночі України росіяни зосередилися на теоретично простішому захопленні Луганської та Донецької областей. Це полегшило завдання й для українців – вони готувалися до такого сценарію вісім років. Утім з квітня ЗСУ змінили тактику ведення бойових дій. Раніше вони пропускали противника вглиб української території, а потім били його неповороткі розтягнуті колони з флангів. Коли з’явилися свідчення воєнних злочинів росіян у Бучі та інших деокупованих населених пунктах півночі України, така маневрена оборона вже виглядала неприйнятною. Автори звіту наголошують: захищати від ворожих сил кожен метр землі стало не лише політичним імперативом, а й принципом військових від найнижчої до найвищої ланки, адже їх мобілізували саме для того, щоб захистити цивільне населення від таких страждань. «Те, що в Україні в умовах війни залишається здоровий суспільний діалог, є однією з сильних сторін країни, ― пишуть автори. ― При цьому в суто військовому плані тактика маневреної оборони зазвичай є ефективнішою».

На цьому етапі українці почали потерпати від браку боєприпасів. Спочатку ЗСУ часто зберігали вогневий паритет із росіянами. Але настав разючий дисбаланс у вогневій потужності артилерії. Вирішити цю проблему з союзниками стало комплексним питанням. Якщо для протитанкових снарядів чи засобів ППО досить кількох партій поставок, то для артилерії потік установок, запчастин і снарядів має бути безперервним. Певне озброєння Україна вже отримувала, однак занадто повільно й малими порціями. Проблему цього етапу яскраво ілюструє постачання ЗСУ гаубиць М777. По-перше, їх постачали невеликими партіями з обмеженим запасом припасів. По-друге, військовим бракувало часу, щоб навчитися вправно з ними працювати, і тому частина установок у квітні-травні зламалася через помилки персоналу. Налагодити безперервний потік зброї вдалося лише в другій половині літа.

Росіяни не мали проблем із кількістю зброї, тому поставили за мету оточити українське угрупування в зоні ООС. Втім вдалися до дивної методи. Замість розпорошити увагу ЗСУ на численні проблемні ділянки донбаського фронту, росіяни активно наступали з двох, максимум трьох напрямків. Тож українці мали дефіцит зброї, проте й мало точок, де її було потрібно багато. Дуже доречною стала й оборона «Азовсталі»: вона скувала значні сили росіян.

Росіяни програли в радіоелектронній боротьбі на півночі, тому приділили їй особливу увагу на Донбасі. На деяких ділянках фронту на відрізку 20 кілометрів стояли десять російських установок заглушення радіосигналу. Це суттєво заважало українським бійцям та підрозділам комунікувати. Щоб перемогти в битві за умов інтенсивного артилерійського вогню, необхідно мати змогу якнайшвидше виявити ціль і повідомити про неї. Через російські РЕБи українці часто не могли зробити це. Саме тут критично важливі розвідувальні дрони: фронт звузився, вогонь став інтенсивнішим, тому можливостей для розвідки невеликими наземними групами поменшало.

Після початку цієї війни повітряні дрони стали необхідним елементом для бойових дій. Та є важливий нюанс: довго на полі бою вони не виживають – 90% безпілотників, які Україна використовувала з лютого по липень, збили. У цьому плані вдалою розробкою виявився російський «Орлан-10»: він літає на середніх висотах і коштує замало, щоб бути виправданою ціллю для дорогих ракет ППО. Натомість Bayraktar TB-2, попри славу, був ефективним відносно нечасто. За статистикою квадрокоптер живе в середньому три вильоти, а дрон із фіксованими крилами (Bayraktar, PD-2, Leleka) ― шість. Звісно, не кожен із цих вильотів результативний: успіхом закінчується третина місій дрона.
Українські військові навчаються роботі з дронами.

Ключовим компонентом успіху в протистоянні на Донбасі стала точність артилерійських ударів. Високоточні боєприпаси не тільки завдавали більшої шкоди ворогу, а ще й знижували втрати «рідних» військ, бо потребували менше логістичних зусиль. Однієї партії таких снарядів вистачало на довше, ніж звичайних.

Росіяни мали перевагу в кількості озброєння: часом вони випускали по українських позиціях по 32 тисячі снарядів на добу, а ЗСУ відповідали шістьма тисячами. Та істотно просунутися вперед армія РФ не змогла. Справа була в мотивації піхоти: після масованих артобстрілів вона мала йти вперед, але робила це мляво. Та й досвідченої піхоти в росіян тоді було замало. Тому окупанти обрали тактику випаленої землі: вони винищували все перед собою настільки, щоб не залишалося конструкцій, за якими можна надійно сховатись чи облаштувати вогневі точки. Це поставило українців перед дилемою: якщо залишити розтрощену ділянку ― туди зайдуть росіяни. Утримувати ж її – неминуче втратити багато бійців. Ситуація ускладнилась, коли росіяни змінили тактику й перейшли від маневрів до прямого наступу «хвилями». Це відбувалось так: першими вперед ішли мобілізовані з «Л/ДНР». ЗСУ їх вбивали, однак видавали свої позиції. Далі по них гатила артилерія, після якої висувались досвідченіші російські війська. Ці сили відсували українців і знов відходили в тил, а захищати позиції залишали «гарматне м’ясо» з «народних республік». Вночі їх знову заміняли «звичайні» російські війська і зміцнювали позиції, щоб зменшити загрозу контрнаступу. За кілька днів цикл починався спочатку.

Російські авіація та флот на цьому етапі перестали активно супроводжувати наземні операції та зосередилися на тому, щоб запускати ракети великої дальності. Майже весь березень десантні кораблі російських ВМС провели на рейді та чекали зручного моменту, щоб висадитися в районі Одеси чи Миколаєва. У квітні вони повернулись до пунктів базування.

Із часом українці збивали російські ракети дедалі краще. Найменш досяжними для ППО виявились моделі «Іскандерів» 9M720 та 9М723 (за класифікацією НАТО SS-26 Stone). Тими засобами, що їх Україна мала влітку, збити останню виявилося фактично неможливо. Втім таких ракет в окупантів небагато, а можливості випуску обмежені. Російський військово-промисловий комплекс зараз може виробляти шість 9М723 на місяць.

Росіяни покладалися на кількість, а не якість ― і отже, використовували дуже багато набоїв, снарядів, танків та іншої зброї. Вони постійно потребували великих нових партій. Тому з літа головною ціллю ЗСУ стали не російські війська на фронті, а їхня логістика. Українцям допомогло те, що головним шляхом постачання для росіян є залізниця. Така логістика менш гнучка порівняно з автомобільною, а цілі більш скупчені ― боєприпаси й танки чи гаубиці перевозять ешелонами і зберігають у великій кількості.

Точна далекобійна зброя, що могла б нищити логістичні шляхи та склади російської армії, стала пріоритетним запитом України до іноземних партнерів. ЗСУ отримали ці установки і швидко їх опанували. З серпня бойові дії перейшли на новий етап. Його аналітики RUSI ще не описують, щоб не нашкодити подальшому наступу української армії.
Знищена російська техніка на сході України.

Чому російська армія не може ефективно воювати

Остання частина звіту RUSI присвячена проблемам російських військ. Якщо їх усунуть, ці війська стануть ефективнішими ― а отже й небезпечнішими для світу та конкретно Британії. Аналітики нарахували п’ять головних проблем.

1. Зараз російські війська фактично підпорядковуються спецслужбам. Військова справа має іншу природу, ніж те, чим займаються в ФСБ. Тому ця залежність призвела до численних помилок.

2. У боях росіяни покладаються на БТГ ― універсальні батальйони, які в теорії здатні виконувати різні завдання. На ділі ж завдання навіть одного типу вони рідко виконують досить добре, а російським командирам нижчих ланок бракує вмінь, свободи та лідерських навичок, щоб досягти синергії між різними елементами цих БТГ.

3. У росіян розвинута культура повторення помилок, якщо наказ згори не змінюється. Особливо це проявляється, коли росіяни намагаються кілька разів захопити певну точку з невигідних позицій. Найбільше ця культура розвинена в сухопутних і морських військах рф, повітряний флот окупантів гнучкіший.

4. Російські війська вразливі до обману. По-перше, вони часто мають проблеми з передаванням інформації. По-друге, керівники зазвичай не діляться з підлеглими контекстом ситуації, щоб ті могли самостійно приймати рішення, а нижчі чини не доповідають нагору чесну інформацію про складнощі.

5. Армія росії часто шкодить сама собі. Її РЕБи бувають ефективні проти ЗСУ, однак завдають проблем і своїм військам. Система розрізнення своїх та чужих в армії росії, як формулюють у RUSI, «неадекватна». Коли варто було б одночасно задіяти кілька різних видів військ, щоб виконати комплексне завдання, окупанти задіюють війська почергово, щоб ті не потрощили один одного.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
Богдан Показати IP 4 Грудня 2022 18:15
І виходить артелерія і снаряди олна з вкрай ефективних сил
Анонім Показати IP 4 Грудня 2022 19:24
якби в жулянах не залили ЗПС нафтопродуктами, все би було зовсім інакше
Анонім Показати IP 4 Грудня 2022 20:12
Маріуполь віддали, бо він швидко потрапив в глибоке оточення, яке сталось тому,що 'хтось' просрав наступ рашистів з Криму, очевидно, що це була зрада,в результаті якої загинули тисячі військових і цивільних, але голову СБУ баканова тільки звільнили.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus