Люди у дзеркалі «Зерна»: в Луцьку презентували незвичайну експозицію. Фоторепортаж

Якими є ми і світ навколо у локальному часо-просторовому відрізку? Чи може відображення реальності доповнювати її новими сенсами? І як це все пов’язано із фото та відео? Відповіді можна було знайти (або ж – ні), занурившись у імерсивний простір проєкту «Портал Зерна».

Фотографія завжди ставила своїм завданням фіксацію реальності. Власне, як і кожне мистецтво, хоча це може спричинити (та й спричиняє) дискусію – а чи є фотографія мистецтвом? Такі проєкти вносять дрібку аргументів «За» на терези суперечки.

Реалізація творчого задуму стала можливою завдяки платформі «Алгоритм дій». Її ініціатива – створення першого на Волині центру розвитку креативних індустрій – об’єднала творчих людей із непересічним поглядом на реальність. Власне, проєкт «Портал Зерна» – вже другий захід у стінах «Або Або», розповідає його керівниця Тетяна Зубрик.А розпочалося все із двометрової сталевої скульптури «Зерно», яку створила мистецька група GAZ у 2023 році. Особливість скульптури – відображати навколишній світ – і стала тим «ключем», який запустив механізм проєкту.Якщо продовжити символізм проєкту-механізму, то годі не згадати «інженера» «Порталу Зерна». Людиною, яка придумала і наповнила його сенсом, стала керівниця та режисерка незалежного театру «Гармидер» Руслана Порицька. Вона пригадує, що одразу почала думати, кого запросити для реалізації задуму. Адже потрібен був не просто фотограф, а митець, який через камеру зможе передати іншу реальність.Фотохудожник (і тут доречно використовувати цей термін) не лише створює миттєвий зліпок навколишнього світу, але й наповнює його метафорами, символами, образністю, притаманними власному «Я». І кожен, хто більш-менш серйозно цікавився фотографією, погодиться: реалізувати це через зображальні можливості фотографії складно.

Віктор Голіков – постать у фотографічному просторі Луцька відома. Починав із рекламних знімань, фешн, ню, жанрових замальовок, репортажів. Цей своєрідний момент еволюції-пошуку себе нині на новому етапі – Віктор презентує імерсивний проєкт.Цегляні стіни простору – наче чорнозем, який дає життя ідеям-зернятам. На них світлини – «зернисті», чорно-білі, підкреслено нечіткі – плин часу, рух, динаміка життя не можна зображати інакше. Адже фотографу (з інструментом, який створює прямий відбиток реальності) у таких ситуаціях завжди важче, ніж традиційному художнику.На стелі змінюється відеоряд авторства Олександра Солов’я. І лунає музика. Це – перша кімната експозиції. На столику – аркуші паперу з ескізами відображень у «Зерні». Віктор Голіков наводить аналогію з елементами гри «15». Пам’ятаєте? Це коли 14 елементів на своїх місцях, а 15-й завжди порожній. Метафорична гра-загадка тут набуває особливого значення. Її можна трактувати як… Зрештою, кожен зробить це по-своєму. Віктор Голіков лише зауважує, що проєкт розпочався з одного із цих зображень, яке стало ледь не автопортретом.Читати ще: Найбільша картина в світі – у Луцьку: фоторепортаж із презентації нового міфу про творення світу

Посередині наступної кімнати – старий холодильник. Це своєрідний «привіт з минулого». Зараз у ньому облаштовано точку керування проєктором. На стінах холодильника, як і належить, – магнітики зі світлинами. Частина з них – на стінах кімнати. Дивовижне поєднання – наче фрагменти мозаїки викривленого простору, часу, силуетів, портретів, яких тут найбільше. Окрім віддзеркалень у «Зерні», низку знімків, що на цих стінах, зроблено на лінії фронту.Ще одна кімната – майже печера з проваллям. Навпроти входу – масштабне полотно, підсвічене сонячним світлом, яке проходить через оголені частини будівельних конструкцій. Метафора взаємин і спроби їх фіксації – на полотні силуети пари…Остання кімната експозиції – червона. Тривожне світло неначе заливає кімнату кров’ю. Віктор зізнається: фото, яке тут, також зробив на війні. Воно для нього – особливе. Називається «Ракурс». І можливо – перше з нового проєкту…«Я зрозумів одне, – ділиться думками фотограф – «Зерно» забирало мій негатив. Якісь моменти – поганий настрій чи певні сумніви – трансформувалися через фотографію і створювали щось хороше. Зрештою, це не лише про планування знімань – переконався, що все вирішувалося на місці – а й про настрої людей».У такому контексті доречним є запитання про людей, чиї відображення спостерігаємо у «Порталі Зерна». Як їх підбирали, чи позували вони, з яким настроєм відбувався процес знімання. Віктор розповідає, що це були звичайні перехожі. Серед яких певна кількість відмовилися позувати, навіть не позувати – все проходило максимально природньо і звично – а дивитися на себе у «Зерно».«Хтось казав, що не розуміє, для чого це потрібно. Ще хтось – що нема часу. А ті, хто погоджувався, просто підходили і я їх фотографував. До речі, запитували, де можна буде побачити світлини. Запрошував на експозицію», – усміхається Віктор Голіков.Ми мали ексклюзивну нагоду поспілкуватися з митцем. Враховуючи, що Віктор абсолютно не був готовий до такого формату, вийшло своєрідне бліц-опитування.

Про себе

«Віктор Голіков – військовослужбовець 109-ї окремої бригади територіальної оборони. «Донецька бригада». Понад рік у війську. У Луцьку на реабілітації. Як здоров’я? Мінус – меніск. Менталка – на місці, сподіваюся».

Про проєкт

«Фотографія – це спосіб і зловити реальність, і абстрагуватися від неї, і показати, як я її бачу. Це все комплексно. Якщо говорити про цей проєкт – то це спроба показати через відображення викривлене, як я бачу те, що нас оточує. Це не означає, що світ навколо мене викривлений – він завжди прямий і реальний. Мабуть, у момент роботи над «Зерном» я намагався від реального світу абстрагуватися».

Про стилі і жанри фотографії

«Дуже люблю й поважаю і постановочну фотографію, і «пряму». Постановочна мені близька. Вона більше про режисуру і взаємодію з людиною. Мені радше «ловити» цікавіше, ніж ставити. Не скажу, що дуже хороший репортажник, я вмію і бачу, і фіксую, але це – по-своєму, це завжди буде через призму себе».

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---