«Це було трагічне виселення, вигнання»: в Луцьку відкрили виставку про депортацію українців із Польщі

У дворику Волинського краєзнавчого музею можна оглянути виставку, присвячену депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Любачівщини, Холмщини та Південного Підляшшя в 1944-1951 роках. Експозицію відкрили 8 травня.

Банери для виставки підготували Український інститут національної пам’яті, Інститут народознавства НАН України, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, Інститут історії церкви Українського католицького університету, Історико-краєзнавчий музей міста Винники, Світова Федерація українських лемківських об’єднань.

Тут можна довідатися про історію проживання українців на Лемківщині, Надсянні, Західній Бойківщині, Любачівщині, Холмщині, Південному Підляшші, прочитати про події, які передували примусовому виселенню, пізнати окремі людські долі так званих переселенців, побачити старі фотографії.Як інформує Український інститут національної пам’яті, загалом у 1944-1946 роках було переселено до СРСР 482,8 тисячі українців. У 1947 році залишки українського населення, близько 150 тисяч людей, з історичних українських земель у складі Польщі в рамках акції «Вісла» було депортовано на північ і північний захід Польщі. У наступні роки, до 1951-го, до УРСР з території Польщі було переселено ще близько 50 тисяч людей.

Депортація супроводжувалася терором, репресіями, конфіскацією майна, встановленням режиму спецпоселень для депортованих українців, обмеженням їхніх політичних, соціальних, економічних і культурних прав. Виселені з території Польщі українці знайшли свою другу домівку в різних регіонах України – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Виставку у Волинському краєзнавчому музеї відкрив завідувач науково-експозиційного відділу історії Богдан Зек.

«Чому саме сьогодні ми відкриваємо цей проєкт. Усі розуміють, який сьогодні день – день перемоги над нацизмом, день пам’яті, день примирення. Друга світова війна і сьогодні має свій відголос. Хтось каже, що вона досі не завершена. Схожі події, пов’язані з депортаціями, вигнанням, геноцидами, вбивствами цивільного населення, відбуваються й нині. Раніше про ці події ми розповідали як про такі, що відбулися дуже давно, в часи Другої світової війни. Зараз ми стали свідками війни.

Цей виставковий проєкт присвячений депортації українців із Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Любачівщини, Холмщини та Південного Підляшшя. Це українські території, які в силу різних обставин, через різні збройні конфлікти, опинилися поза кордонами нашої держави. Чому так склалося? Тому що вирішували долю своєї території не ми, а різні змінні окупаційні режими», – розповів Богдан Зек.Як додав, музей містить багату колекцію речей, документів і світлин депортованих українців.

Історик, краєзнавець, учасник бойових дій Сергій Годлевський звернув увагу, що його покоління в школі та університеті вивчало теоретичні трагедії українського народу, які сталися внаслідок Другої світової війни, а теперішня молодь – безпосередній свідок таких трагедій.

«Я мав причетність до такої частинки української території, яка називається Холмщина. Я сам походжу родом із колишнього Горохівського району, зі славного села Галичани, що неподалік Берестечка. І в нашому селі було кілька родин, яких називали переселенцями. Це були звичайні українські люди, хороші господарі. Я не міг зрозуміти, чому при якихось вечірніх розмовах у моїх дідуся і бабусі вони говорили про церкви, цвинтарі, які покинули. Вони плакали на Провідну неділю, тому що не могли піти до своїх родичів на могилу. Моя бабуся, мій дідусь мене навчили цьому. Я знаю, де похоронені мої прадіди. Я знаю свій рід і по лінії батька, і по лінії матері. А вони цього не мали. І це мене зацікавило… Для мене була дуже близька тема переселенців, цієї трагедії, тема, яка офіційно в радянській історіографії замовчувалася, притишувалася», – сказав Сергій Годлевський.Читати ще: «Я не люблю плачів». Історик-краєзнавець, військовий Сергій Годлевський – про лекції в окопах, бліндажну церкву і потребу писати

За його словами, відносно депортованих українців свого часу зберігався певний негатив, про них жартували, вигадували різноманітні чутки, як-от, наприклад, що вони жадібні, що мають чорне піднебіння. Попри все, ці люди були представниками «самої західної вітки українства, трудолюбивої, багатої духовно та матеріально», і вони жили там, де «виріс цвіт української нації», на «землі Данила Галицького».«Це було трагічне виселення, вигнання. А якщо люди не хотіли покидати своє, то їм створювали всі умови, аби вони врешті покинули рідну землю. Є така чорна візитна карточка всієї Холмщини – село Сагринь, де в одну ніч із 9 на 10 березня 1944 року було вбито 1200 людей: жінок, дітей, старих. На село напали відділи польського підпілля. Там є трагедія села Варешин, де розстріляли весілля. Це села Ласків, Модринь, Смолигів та інші. Це величезна трагедія.

Людей везли вагонами на схід України, в дикий степ, спочатку в Запорізьку та Херсонську області. Викидали в корівники, покинуті хати і вони бачили той «радянський рай». Є спогади місцевого населення про те, як приїжджали ці бойки, холмщаки, лемки, надсянці – в гарних кожушках, уборах. І тут їх зустрічали фуфайки, зачуханість… І ті люди, побачивши той «рай», пізніше повертаються сюди. Чому багато холмщаків осіло тут, на Волині? Тому що вони чекали, що рано чи пізно вони зможуть повернутися додому», – зазначив історик Сергій Годлевський.Як наголосив, щоб існувала українська держава, завжди потрібно пам’ятати про українську історію і до неї повертатися.

«Пам’ятайте, що ті українці, які відказуються від частинки своєї землі, колись втратять українську державу. Якщо ви хочете, щоб ваша держава процвітала, була сильною, то пам’ятайте за кожний клаптик і клапоть української території, за кожну цеглину, за кожен хрест, за кожен глечик, за кожен кириличний надпис, за кожну церкву, за кожен цвях, який забили ваші предки на цій території», – звернувся історик, воїн ЗСУ до присутньої молоді.

Нагадаємо, торік було прийнято Закон України про визнання депортованими громадян України, яких у 1944-1951 роках примусово переселили з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---