Людина Микола Дідух

Знаю як журналіст: щоб твоя популярність у представників засобів масової інформації зростала, потрібно мати наче і не виняткові, але достатньо рідкісні нині у публічних людей якості: щирість, відкритість, вміння просто, по-людськи визнати свою помилку, якщо ти її припустився, щоб, виправивши її, стати в очах журналіста ще сильнішим.
Достатньо стрімкими темпами стає одним із улюбленців журналістів, та й не тільки, Микола Дідух. Секрету, чому так відбувається, немає. На одній із прес-конференцій наш колега Володимир Лис сказав: «Зрештою у політикові хочеться побачити людину». У Дідухові видно людину.
— Як політик Микола Дідух — член Асамблеї політичної партії “Християнсько-демократичний союз”. Об'єднана країна. Чиста репутація — чесна робота. Самоврядування без політики. Такі його принципи. А хто він, Микола Дідух, як людина?
— Звичайна людина родом зі славетного міста, яке з 1432 року володіє магдебурзьким правом, – відповідає Микола Дідух. – Як чоловік не може не цікавитися спортом. Веде здоровий спосіб життя. Людина, яка тішиться, що матчі головного європейського футбольного форуму чотириріччя, Євро’2012, проходитимуть усього лише за якісь півтори сотні кілометрів від Луцька – у Львові. Але усе-таки жалкує, що у Луцьку усіма попередніми владами не створено умов, щоб побачило найкращих гравців Європейського континенту саме те місто, у якому в середні віки відбувся форум європейських монархів, місто, мешканці якого достойні європейських стандартів життя.
Але завдання не залишитися осторонь європейського свята стало для нас ще цікавішим. Луцьк же недалеко знаходиться від Львова! Ми повинні докласти максимум зусиль, щоб туристи приїхали у Луцьк. У нас же є що показати!
Однак місту потрібні зміни. Зрештою, коли європеєць приїде у Луцьк, спілкуватиметься з пересічним мешканцем міста, то це повинен бути діалог нарівні, а не розмова багатія з бідняком. Не треба, як у Росії в сімнадцятому році, боротися, щоб не було багатих. Я взагалі противник будь-яких революцій і визнаю тільки один шлях — еволюційний, бо революція — це насилля, а воно християнинові чуже. Треба боротися, щоб не було бідних. Метод боротьби з бідністю у місті лише один – дати людині у Луцьку роботу за пристойні, за нормальні гроші.
— Щоб слово “лучанин” звучало гордо?
— А воно й так гордо звучить, принаймні для самих лучан. Гордо і... тепло. Бо Луцьк — це батьківська хата, у яку хочеться приїхати. Ти пам'ятаєш кожну подряпину на підвіконні, кожен стілець, на якому дитиною сидів. Жоден гість Луцька не ставитиметься до нього так тепло, з синівською любов'ю, як лучанин за місцем народження, за пелюшками; як той, хто набув у луцьких двориках перших справжніх друзів, здобув у луцькій школі середню освіту, зустрів у цьому місті першу любов. Луцьк для мене — як тато, а ми ніколи не побажаємо своїм батькам зла. Так, живучи за християнськими чеснотами, Луцьк завжди відкриває свої двері будь-якому гостю: чи то з Львівщини, чи з Рівненщини, чи ще звідкись. Бо гість на поріг — це Бог на поріг. Але гості йдуть, а прибирати треба господарям, лучанам.
— Ви кандидат психологічних наук. Людина якого психотипу вам не подобається?
— Я ризикну заглянути у майбутнє і скажу, що протягом багатьох років ніхто, окрім хіба політиків християнсько-демократичного спрямування, не матиме такої підтримки, як Ющенко у 2004-му. Але насправді він виявився лідером керованим. Байдуже, ким і чим: зовнішніми обставинами, оточенням, внутрішніми слабкостями, але керованим. Психотип Ющенка мені не подобається. Він сіє у людей зерна зневіри. Він і підлеглих збирав таких же, і саме тому серед підлеглих Ющенка, навколо Ющенка було стільки зрадників. А люди розорали йому поле у 2004-му для того, щоб він посіяв зерна віри!
Але зерна віри посіємо ми. У тому числі сіятимемо і зерна християнської віри. Введення уроків християнської етики, уроки християнської моралі, сценки з історії християнства у школах, у дитячих садочках... Це моя мрія. Ми повинні формувати свідомість майбутніх поколінь, розповідаючи про те, що, крім грошей, є цінності набагато вищі. Повага до батьків, щирість, відкритість, відповідальність – ті речі, які повинні плекатися з дитячих садочків. І тоді нашими майбутніми лідерами керуватимуть не гаманці, а віра в Бога.
— Яка головна людська чеснота, окрім віри у Бога?
— Вміння відчувати серцем, відкидаючи чужу хибну думку, яку тобі нав'язують. На початку 2010-го лучанам нав'язували думку, що немає альтернативи Тимошенко, отже вона переможе. І ввели людей в оману, бо Тимошенко програла. Нині так само людей дурять, нав'язуючи думку, що Луцьк уже обрав свого майбутнього міського голову, що все уже вирішено. Це неправда. Альтернатива є. Треба тільки, повторюся, відчути її серцем. Зупиніться. Подивіться навколо себе. Подумайте. Подивіться, хто був при владі і чого у ній досяг, як він себе при владі показав. Кого при владі не було і чого він зміг досягти самотужки, без влади. Зробіть вибір серцем. Відкиньте чужу думку. Вона неправильна.
— Що найгірше у житті?
— Коли люди не щасливі. Навіть якщо люди не задоволені, це теж погано. Але усе — у їхніх руках, треба просто вміти приймати рішення.
Наприклад якщо ви найняли майстрів, щоб зробили ремонт у вашій квартирі, а вони виявилися “майстрами” нікудишніми, що ви зробите? Залишившись не задоволеним тим, як вам відремонтували одну кімнату, обов'язково наймете інших людей. Так само і з ремонтом нашої спільної квартири: Луцька, Волині. Чотири з половиною роки одна людина робила ремонт у Луцьку, ще троє різні відрізки часу — в області. Вам сподобалося?
Парадокс: ми виганяємо людину, яка під час ремонтних робіт у нашій квартирі вкрала мішок цементу, а у нашій спільній квартирі, в Україні, усе-таки залишаємо тих, хто краде вагонами, тисячами вагонів. Тобто залишаємо тих, хто був у владі. Дайте іншим людям зробити ремонт у вашій квартирі, якщо знаєте, що ці, теперішні, у вас крадуть.
— Нині на нас із багатьох бігбордів дивляться начебто й хороші хлопці, але хороший хлопець — це не професія. Давайте про професію. Ви, родом лучанин, викладаєте у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а на одній з останніх прес-конференцій сказали, що відповідаєте за багатомільйонний у доларовому еквіваленті бізнес. Що це за бізнес, якщо не секрет?
— Працюю у компанії “ЕксонМобіл”, найбільшому світовому гіганті з видобутку і переробки нафти. Свого часу наша компанія програла тендер на видобуток нафти усім відомій компанії “Ванко”, інтереси якої відстоювала, з корупційних міркувань, тодішня перша особа у державі. Я відповідаю за поширення теренами України і Молдови товарів під брендами “Esso” і “Mobil”, тобто автомобільних мастил. Ця робота — застосування на практиці моєї освіти економіста, менеджера, моїх тренінгів і стажувань у Брюсселі, Лондоні тощо.
— Очевидно зарплата у вас достатньо висока, тобто, з точки зору грошового забезпечення, Миколу Дідуха можна назвати людиною успішною...
— Повторюся: не у грошах щастя, не у кількості землі, особняків, автомобілів. У двох будинках одночасно не житимеш, у двох автівках — не їздитимеш. До речі хорошою ініціативою для чиновників Луцька була б така: добиратися на роботу велосипедами (і в тонусі себе тримаєш, і міста не забруднюєш). Я можу жити в однокімнатній “хрущовці”, власне кажучи, там я й живу. Отже питання зарплати не принципове. Головне – щоб вистачило на хліб, воду, одягтися.
— Це пропаговані вами європейські стандарти?
— Ні, це не ті європейські стандарти. Я кажу про мінімум. Але є на кожному рівні пріоритети. Я не збираюся європейські стандарти починати з себе, надягати передусім на свої плечі. Буде добре простим людям навколо мене — буде добре й мені.
— У вас немає обручки. Чому?
— Гаразд, відповім. З дружиною Анею ми прожили п'ять років. Залишилися хорошими друзями. Дуже хорошими. Не буду забігати наперед, але, цілком можливо, почнемо все спочатку. Як Бог дасть.
— Скажіть, мовчання — золото?
— Ні, не завжди. Наприклад мовчазні обличчя на бігбордах небагато говорять. Я віддаю перевагу відкритому спілкуванню. Величезна кількість бігбордів говорить лише про те, що людина має, як кажуть в народі, легкі, дурні гроші. Тобто або вкрадені в людей, або позичені у тих, хто вкрав у людей. Якщо гроші позичені, їх треба віддавати, на якій би посаді ти не перебував.
А от під час відкритої дискусії ти демонструєш не вкрадені гроші, а свої знання, зрештою свої мізки. Бо якщо у тебе чіткість в думках – у тебе чіткість і у словах.
— Ви, віруючий, у які храми ходите?
— Коли у Луцьку, то у Свято-Троїцький собор. Коли у Києві — то у більшості випадків чи то у церкву святого Миколая на Подолі, чи то у Видубецький монастир. Тобто переважно українські православні церкви. Деколи — церкву святого Іллі, це Московський патріархат. Для мене принциповою є не приналежність церкви до патріархату, а сама віра. Те, що ти йдеш спілкуватися з Богом. Об'єднання церков у єдину помісну православну церкву — це фантастична ідея, і вона з часом обов'язково втілиться у життя. Я на всіх рівнях хочу сприяти примиренню між церквами, а не поділу на церкви. Коли я в університеті, буває, ділюся цією мрією зі студентами, коли на роботі — зі співробітниками.
— Слухаючи про мінімальні вимоги до власного комфорту, згадав Вацлава Гавела, котрий, будучи першою особою Чехії, не соромився купувати булочки особисто...
— Серед політиків найвищого рівня мені найбільше подобається екс-президент США Білл Клінтон. Оратор, якому хочеться вірити, щойно ти його почуєш. Його виступ у рамках програми підтримки фонду Віктора Пінчука із боротьби зі СНІДом вразив. Людина, яка була президентом найпотужнішої держави світу, при цьому залишається скромною, заслуговує на повагу.

Розмовляла Ольга ТИМОЩУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---