USD 41.60 42.00
  • USD 41.60 42.00
  • EUR 41.50 42.00
  • PLN 10.50 10.70

«Розвернутися на 180 градусів і почати працювати»: чим живе Луцький зоопарк у ці непрості часи. Фоторепортаж

17 Березня 2022 19:57
На перший погляд, у Луцькому зоопарку все без змін. Лише дуже мало людей та здалеку виблискує стрічка на заклеєних вікнах. Сонячно й затишно. І тут лунає попереджувальна сирена…

Назустріч поспішає директорка звіринцю Людмила Денисенко. Як завжди – усміхнена та привітна. Водночас зосереджена. Одразу заспокоює: це сигнал про відбій тривоги. Тому можемо спокійно прогулятися весняним зоопарком та поспілкуватися, адже питань вистачає.
Перше виникає саме собою: що робити, коли в зоопарку почуємо сирену?

«Ми обладнали під укриття два безпечні місця. Робітники підготовлені та знають, куди йти – жодної паніки. Та й тварини адаптувалися і поводяться спокійно. Хоча сирену у нас дуже добре чути – з Київського майдану», – розповідає Людмила Петрівна.
«А перші дні був шок. І в людей, і в тварин. Просто не усвідомлювала, у якому напрямку рухатися. Зранку 24 лютого приїхала на роботу, не розуміючи, хто з колективу лишився, хто де перебуває. Ми ж не кабінетне підприємство – не можна просто зачинити зоопарк і розійтися. Тому одразу скликали нараду й почали вирішувати, як жити далі.

Основний акцент зробили на доглядачах тварин, комусь дозволили не виходити. Почали продумувати, хто кого може замінити в разі потреби, склали графіки. Було зрозуміло, що почнуться проблеми з постачанням, адже люди з магазинів вигрібали все. Тому вирішили зменшити на 30% раціон харчування тварин, прикинули, що овочі та фрукти для приматів можна замінити кашами й сухофруктами. Підготували пляшки з водою, налагодили постачання води для копитних, вовків і ведмедів у разі відключення електрики. Почали заклеювати вікна. Готувалися.

Після нападу всі розуміли, що перша ніч буде найскладнішою і може статися що завгодно. І в цей момент зателефонував мій чоловік і сказав, що йде добровольцем захищати Україну», – пригадує Людмила Денисенко.
Директорка зоопарку усміхається, але відчувається, якою ціною їй дається бадьорість і позитивний настрій. Говоримо про це також.

«А як інакше? Керівник має бути прикладом. Першу ніч ночувала тут. Покликала дітей, забрали домашніх тварин і ночували в зоопарку усі разом. І це добре, що так сталося. Зрозуміла, як охоронцю самому психологічно важко. Звичайно, ніхто навіть на хвилину не заснув: ходили, оглядали, закривали тварин, продумували, що і як можна убезпечити. Після цієї ночі працівники зоопарку стали добровільно залишатися і чергувати. Люди тримаються – мусять триматися. Бачать, що я спокійно працюю, і їм це передається.

8 березня вирішили привітати колег-дівчат. Бажали миру та спокою. Зробили наше традиційне спільне фото. Все, як у мирний час. А уявіть, якби в мене опустилися руки? Як це впливало б на людей?» – розповідає Людмила Петрівна.
У зоопарку чисто, здається, що його алейки пронизані сонячним світлом. Нині це улюблені місця відпочинку місцевих котиків.
«Плануємо потрохи запрошувати відвідувачів, – ділиться думками Людмила Петрівна, – і для людей дозвілля, можливість перемикнути думки на щось позитивне, та й для нас – підтримка. Адже це теж своєрідний фронт: будемо працювати – менше грошей проситимемо у влади».

Помітно, що це своєрідний девіз Людмили Денисенко. Спілкуючись, вона раз по раз наголошує: «Робота – це лінія оборони, яку кожен мусить тримати. Адже це наш спільний внесок у перемогу України».
Людмила Петрівна каже, що з працівниками постійно спілкуються про це. Створили робочу групу в соціальній мережі й там не лише обговорюють виробничі питання.

«Люди у нас працюють різного віку. Інколи щось потрібно пояснити, заспокоїти, аби не виникало зайвих чуток і паніки. От були нещодавні вибухи. Одразу подзвонила охоронцям, обговорили ситуацію – пояснила усім в групі», – провадить директорка.
Людмилі Петрівні телефонують і вона пояснює: приїхала чергова допомога для тваринок. Поки повертаємося до входу в зоопарк, встигає розповісти, що нині із забезпеченням ситуація позитивно-стабільна.

«Аванс отримали. Корми проплатили. Нам допомагають і волонтери, і пункти тероборони, і працівники поліції та муніципальної варти, і звичайні люди запитують, що потрібно. Виник ланцюжок добра – я так це називаю. Вже й ми стали його ланкою. Наприклад, сухих кормів виявилося більше, ніж нам потрібно. Знаю людей, які утримують багато тварин – ділимося. Нам допомагають – ми допомагаємо. Разом ми сила і робимо свою справу. Тримаємо свій фронт з тими, хто від нас залежить. Перші важкі дні був шок, а тепер розвернулися на 180 градусів і зрозуміли, як будемо жити», – знову усміхається Людмила Денисенко.
Її оптимізм краще розумієш, якщо пригадати непевність перших днів війни.

27 лютого на зв'язок із Луцьким зоопарком вийшли польські колеги й запитали, чим можуть допомогти. Закордонні друзі передавали корми, каремати, пледи, продукти харчування для працівників. І в той же час жоден російський зоопарк не написав навіть слова підтримки… Можливо, цей факт і не вартий згадки? Але тим більш принциповою видається позиція європейців. Вони вийшли з професійних об’єднань, у складі яких є російські зоопарки. З формулюванням: війна та захист життя – несумісні!
Повертаємося до прогулянки і Людмила Петрівна продовжує розповідь про стан справ. Справді, на тлі того, що відбувається в інших містах, тут все гаразд.

«Луцький зоопарк готовий приймати тварин з інших міст. Буквально кілька днів тому говорили про це з представниками зоозахисних груп. Звичайно, мусимо виходити з реального стану речей: великих котячих нам нема де утримувати, а для дрібних хижаків прихисток знайдемо. Залишають нам тварин і люди, які виїжджають з України. Вже є дві шиншили, папуга, чотири морські свинки (одна зі Львова, а інша аж з Одеси), їжачок. Віддавали породисту собаку, але за кілька днів її забрали – і я цьому безмежно рада. Тваринки проходять двотижневий карантин – адаптуються, за ними спостерігають.

Читати ше: Без домашніх улюбленців – нікуди. На Волині видали майже 200 ветпаспортів за час війни

Пояснюю людям постійно, майже кричу, аби достукатися: забирайте тварин із собою. Це члени родини, їх не можна лишати. Для них це рівноцінно загибелі. До того ж, Польща пішла на великі поступки для перетину кордону з тваринами. Проблем фактично жодних… Хтось розуміє, хтось ні», – не стримує емоцій Людмила Петрівна.
Проходимо поміж кліток – тварини здебільшого ніжаться на сонечку. Корму в них вистачає. Говоримо про те, що останніми днями життя впорядкувалося, не все так критично.

«Нас боронять наші солдати. Ми охороняємо тварин, які залежать від нас. Впевнено рухаємося до перемоги», – на цих словах Людмили Петрівни знову лунає дзвінок телефона.

З її зосередженого вигляду розумію: будемо прощатися. Вона мусить йти працювати – тримати свій фронт. Не менш відповідальний, ніж інші.

Олександр ДУРМАНЕНКО

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus