USD 24.2 24.34
  • USD 24.2 24.34
  • EUR 26.1 26.45
  • PLN 6.1 6.21

Шокуюча втрата: волиняни згадують непересічного журналіста та життєрадісного жартівника Юрія Яцюка

Щирий, позитивний та дотепний чоловік, журналіст з великої літери та людина-неспокій: волинян шокувала звістка про передчасну смерть заслуженого журналіста України Юрія Яцюка, який загинув внаслідок ДТП 8 березня поблизу Луцька.

Колеги, однокласники, політики та спортсмени, журналісти та митці: для всіх він був неначе рідним – завжди усміхнений, позитивний, творчий та привітний. Спогади про світлу людину та щирі слова співчуття родині загиблого пишуть у соцмережах сотні волинян.

«Ошелешили страшною новиною. Загинув Юрій Яцюк. Відомий журналіст, гарний товариш. Це жахливо. Ще в середу ми разом святкували ювілей школи. Він жив цим святом, робив фільм, писав сюжети, збирав народ. І виявилося, що це його лебедина пісня. Одержимий добром чоловік! На жаль, був....а в пам`яті нашій є і буде.... Світла пам`ять», – пише народний депутат Ірина Констанкевич.


«6 березня 2019... Він плакав, як дитина, на 75-річчі другої школи, ходивши поміж рядами та знімаючи на свій телефон радісні обличчя гостей свята. Її випускник, один з ведучих того прекрасного вечора. І я витерла йому ті сльози суму й радості. Юрій завжди цілував руку, чи не єдиний з-поміж знайомих чоловіків. Хай Тобі там буде добре. А нам буде сумно без Твого позитиву, Твоїх усмішок, Твоєї харизми...», - пише прес-секретар Патрульної поліції Волині Ольга Бузулук.

«Відмовляюсь вірити... не буде більше події, де Ви б підійшли і поцілували мені руку, бо привіт - це якось без натхнення та поваги до гарної жінки... Ви так це доносили, що я забувала, що феміністка... і не буде тисячі влучних компліментів... і не буде розмови про сенси та натхнення... і я невимовно шкодую про крайню зустріч, що не підійшла привітатися (аби не порушувати Ваші діалоги з футболістами)...Спочивайте з миром»,- пише Юлія Євпак.

«Вічна пам‘ять. Дуже сумно ((»,- пише режисер Сергій Шараєвський.

«В голову не вкладається ця звістка. Світла пам'ять Юрі», - пише журналістка Лариса Жаловага.

«Важко усвідомити... Вічна пам'ять і Царство Небесне», - пише журналістка Оксана Бубенщикова.

«Жах! Тільки Флішаровського поховали. І тут на тобі... Хай спочиває з миром», - пише журналіст Сергій Крайванович.

«Хороша людина, добрий товариш, приємно було співпрацювати... Співчуття рідним, Царство небесне, Юрію...», - пише Володимир Нестеров.

«Коли прийшла на співбесіду на ВТ, то Юра якраз був у кабінеті головного редактора, Марії Олексіївни. Доброзичливо так усміхнувся і підморгнув, мовляв, «все буде добре!». Так і було. Сердився на мене спочатку, бо ніколи не зверталась до нього на «ти», завжди - «ви». А потім звик - така «фішка». Нехай спочиває з миром...», - згадує журналістка Наталка Петрук.

«Ребята, "скифовцы" - первые чемпионы Украины и все, кто помнил, любил и ценил Юрку Яцюка. Сегодня он погиб. Нелепая жуткая трагедия. Вечная память тебе, дружище, коллега, балагур и шутник, который первым приобщил нас, кировоградцев, к всеукраинскому миру КВН», - пише Юрій Ілючек.

«Сьогодні у сюжеті Аверсу з похорону журналіста Романа Флішаровського чи не на кожному фото-згадці у синхроні - Юра. Поруч із Романом Флішаровським. Він був присутнім на похороні. Ще живий. Одна мить і його теж не стало. Сумно. Невимовно», - пише журналістка Аліна Вітинська.

«Знала Юру з дитинства, прекрасна людина, люблячий син і тато, чудовий фахівець. Невимовно шкода.....»,- пише Марія Оліферук-Будчик.

«Як шкода, такий завжди на позитиві, хороша була людина, Царство Небесне, вічна пам'ять», - пише Любов Івевакова.

«Жах, не можу повірити, це була людина з великої букви, віддана до кінця своїй роботі, земля йому пухом, співчуття рідним, нехай спочиває з миром», - пише Віктор Бирилюк.

«Не вкладається в голові.... Ну як так!!!!!!», - пише Сергій Скулинець.

«Пам'ятаю Юру ще зі студентського КВНу. Вічна пам'ять...», - пише Олена Галапчук-Тарнавська.

«Світла пам'ять Юрі! Не хочеться у це вірити. Співчуття рідним!» - пише Віктор Яручик.

«Боже, царство небесне((( це моє кавеенівське студентство з незмінним ведучим(», - пише Алла Фатенок-Ткачук.

«Це якийсь жах.....», - пише співачка Інна Кириченко.

«Журналіст був від Бога...», - визнає Ігор Ольшевський.

«Цілий вечір в голові звучить його голос. Незвичний тембр, впізнавані нотки: раз почув — і більше ні з ким не спутаєш. Для мене Юрій Яцюк був поважним колегою з легкою іронією в очах і завжди посмішкою на обличчі. Так шкода, коли з життя йдуть такі добряки. Багаторічний голос спортивної журналістики Волині цього вечора замовк... назавжди.

Не хочеться вірити, здається, що якогось дня він знову стрінеться на якійсь із вулиць міста, як завжди з усмішкою і ямочками на щоках», - пише Оксана Прокопчук.

«Земля пухом! Знала пана Юрія багато років, чудова людина, професіонал своєї справи, шкода.. не вірю..», - пише Руслана Кислюк.

«Як важко і нестерпно боляче усвідомлювати жорстоку реальність, важко розуміти, що більше ніколи не зможеш порозмовляти, більше ніколи не побачиш дуже позитивного, життєрадісного і розумного товариша... Як же так? Чому? Ми ж ще багато з того, що планували не зробили.... На фото один з найпозитивніших моментів у моєму житті, коли ми разом з Юрієм і волинянами розділяли радість святкування Дня сільгоспвиробника у листопаді 2017 року!) Спи спокійно наш Голосе волинської спортивної журналістики!..» - згадує загиблого депутат Волиньради Михайло Імберовський.


«Юра завжди такий і був - позитивний..... Важко повірити»,- пише Віктор Смолярчук.

«Ніколи не думав, що 8 березня може бути чорним... Ви зе бест, Юрій Антонович!!!» - пише Дмитро Кузнєцов.

«Не хочеться вірити в те, що сталося, він залишиться в нашій пам`яті на вічно»,- зазначає депутат облради Юрій Цейко.

«Добрий був чолов`яга...», - пише депутат облради Володимир Кучер.

«У це не хочеться вірити.... То не правильно, і так не повинно бути!!! Талановитий журналіст, і просто щира та життєрадісна людина. Юра, спочивайте з миром!», - пише журналістка Марія Мартинюк.

«Його голос в ефірах не забутній!»- пише Артем Селезньов.

«Господь забирає найкращих. Юрій був неймовірним, завжди усміхненим, оптимістом... жити і жити...», - пише Алла Жупанюк.

«Небо забирає найкращих… Ви найбільше знали про спорт і спортсменів, розповідали смішні байки і ніколи не впускали нагоди привітатися і поцілувати в щоку. Не вірю, що його більше немає...», - пише журналістка Анна Бліннікова.

«Він був усім "дружбан" і мені також. Царство Небесне луцькому "добряку". Він не гонився за грошима, для нього вони не були важливі. Любив людей та компанії», - пише Руслана Мельник.

«Світла пам‘ять про тебе, добряк! Спочивай з миром Юрій Антонович!» - пише директор департаменту сім’ї, молоді та спорту міськради Олексій Веремійчик.

«Невиправна втрата... Також учора бачились в центрі міста, як завжди, ще здалеку вітався... Мабуть усі, хто його знав, дійсно знали його тільки з хорошої сторони, завжди усміхненим. Просто не віриться, що саме такі люди гинуть так. Просто не вкладається у голову. Вічна пам'ять», - пише Олександр Голощук.

«Не можу не написати про Яцюка. Звістка про його смерть приголомшила і «прибила», і воно просто рве з мене. А тому напишу і залишу цей спогад тут. Хоча впевнена, що Яцюка будуть пам'ятати і згадувати, і мій допис – то якась мініатюрна частинка його Всесвіту…

Ну хто здавалось би я така, що дозволяю собі називати заслуженого журналіста України Юрія Антоновича просто Яцюком? Але тут справа не в фамільярності, чи невихованості. То просто треба знати Його. Знати і розуміти, що той чоловік не вимагав до себе якогось особливого ставлення. Попри вік. Попри статус. Попри досвід. Попри банальне людське бажання бути вагомим в очах когось.

У Яцюка того не було. Із ним не відчувалося віку чи рангу, чи ще чогось. Він був своїм – серед молоді, серед людей середнього чи старшого віку, серед звичайних лучан або поважних посадовців. А тому ми, «зелені і недосвідчені», може, й не одразу, але за якихось день-два після знайомства могли гукнути: «Яцюк!.. (а далі вже по ситуації: «підкажіть», «дайте номер того-то», «а, може, б Ви могли організувати», «а в Вас нема часом цукерки, шоколадки» і т.д.)

І Яцюк був безвідмовний, завжди готовий поділитися контактами чи шоколадками. Набагато старший і досвідченіший, поруч із ним я не відчувала віку чи статусу. То була людина-молодість, людина-неспокій, людина-космос (а народився ж 12 квітня – тоді, коли Гагарін полетів у космос). То була людина, яка заходила у приміщення із незнайомими людьми, а через декілька хвилин всі присутні ставали якщо не найкращими друзями, то добрими товаришами.

Але. Найбільше вражає інше. І, чесне слово, зараз я шкодую, що вражає це тільки після смерті людини. А вражає те, що попри підказки, якусь допомогу і вафлі-цукерки, Яцюк ніколи не давав і на мить зрозуміти, що він чимось кращий, в чомусь досвідченіший, що він, зрештою, старший за віком (і лише останній факт він міг використовувати на свою користь). Він завжди залишався просто Яцюком. Простим як двері. Для багатьох. Щирим. Тим, який міг без попередження прийти на твій день народження і сказати: «тут зі мною друг, він теж тебе вітає». То було абсолютно нормально, бо Яцюк – такий).

І можна багато-багато писати про його численних знайомих, про нагороди, про Яцюка-епоху (хтось в коментарях написав, що Яцюк – то ціла епоха, і то справді є так), але тільки зараз розумію, що велич людини – в її простоті. Спочивай з Богом, друже. Ти великий вже тим, що любив людей і не чекав взаємності… що ніколи не ображався...

Як шкода, що ми більше не зберемось разом. Як шкода, що потрібні слова ми не завжди встигаємо сказати…», - згадує старшого колегу журналістка Лілія Парфенюк.

Пережити трагічну звістку про загибель сина довелося мамі Юрія Яцюка

«Лідію Онуфріївну шкода!! Як матері пережити у таке свято смерть сина і ще такого сина!. Хай спочиває з миром!!», - пише Інна Голдованська.


«Чому Бог забирає до себе таких чудових людей? Юра був дуже хорошою людиною, завжди привітний... просто немає слів....Він був єдиним сином своєї мами... Мами, яку він обожнював і вона йому віддавала всю свою любов. Я навіть не уявляю, як мама Ліда переживе цю втрату... Дуже шкода... Спочивай з миром... Ти був один з найкращих людей, яких я знала...», - пише Світлана Пенкаля.

«За що таке горе Лідії Онуіріївні??? Золота жінка, все життя дарувала тепло і любов дітям...», - зазначає Людмила Жукова.
Реклама
Loading...
Коментарів: 2
Лучанка Показати IP 9 Березня 2019 09:45
Вічна пам'ять....
Андрій Показати IP 9 Березня 2019 10:49
ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ!!!!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.