USD 24.1 24.33
  • USD 24.1 24.33
  • EUR 26.8 27
  • PLN 6.2 6.37

Скигліям тут не місце, або Як у волинському ліцеї гартують еліту нації

Офіцерами не народжуються, ними стають. А за цим становленням – роки кропіткої праці над собою, роки злетів і падінь, кілометри марш-кидків та години змагань на витривалість. Бути офіцером – нелегко. Але й направду почесно.

Напередодні Дня Збройних сил України ми вирішили подивитися, як же виковують і гартують еліту нації, й попрямували у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

Заступник начальника ліцею з навчально-виховної роботи Тетяна Бріус зустрічає нас при вході й запрошує досередини. «Здоров’я бажаю!» – чеканить ліцеїст, прочиняючи нам двері, й ми на мить розгублюємося, як же то йому відповісти. Оговтавшись, починаємо роздивлятися довкола. Довжелезні коридори встелені килимками. У класних кімнатах – величезні вікна та прозорі двері. На стінах у кабінетах, зокрема й у світлиці, – численні дипломи і грамоти, що їх здобули ліцеїсти, а підвіконня в олімпійському кабінеті заставлені різноманітними кубками. У іншому кабінеті – портрети випускників, якими направду пишається ліцей. Серед них – наймолодший Герой України Василь Тарасюк, заступник Голови Національної поліції Олександр Фацевич та багато інших відомих у військових колах персон. «Чимало наших випускників працюють у різноманітних силових структурах, тому всіх тут показувати не можемо, – пояснює Тетяна В’ячеславівна. – Але нам направду є ким пишатися».
Тетяна Бріус
Тетяна Бріус
«Усі наші вихованці – особливі, – замислюється начальник ліцею Павло Боснюк, коли просимо розповісти про ліцеїстів. – Один сегмент – діти-сироти. Якщо вони подають до нас документи, то стараємося забрати їх усіх. Однак прикро, що здебільшого вони не готові працювати на результат заради себе. Приходять сюди під впливом опікунів, які в такий спосіб хочуть перекласти на нас свої обов’язки. Буває, що передавши нам дитину, ці опікуни самоусовуються, їхні підопічні навіть на свята й вихідні лишаються в ліцеї. Траплялися випадки, коли дітей відраховували за станом здоров’я, а ці опікуни від них відмовилися. Другий сегмент – діти з неповних сімей. Там інша проблема – боротьба батьків за дітей. Фактично, там немає правил, і ці діти не готові жити за ними. Ще один аспект – мораль дітей із сільської та міської місцевості. Варто сказати, що сільські діти менше підготовлені, але більше вмотивовані, на відміну від міських. Є у нас учні з інших областей України. Мотиви, з якими йдуть до нас вчитися, також різні: хтось готується до вступу у військові виші, їх приблизно половина, є ті, хто хоче вдосконалити фізичну підготовку, багато кого з нинішніх ліцеїстів сюди змусили вступати батьки, сподіваючись, що діти стануть дисциплінованішими, бо вдома за правилами вони вже жити не хочуть, хоча дуже часто у нас з ними проблем нема, а от батьки ради не дають. Загалом же, якщо говорити про інтелектуальну складову, то наш ліцей – єдиний заклад такого типу, який стабільно входить у топ-200 шкіл України. До того ж, наш навчальний заклад щороку має найбільше випускників по всій Україні. От і цього року їх буде майже 300. А загалом, я завжди кажу: хочете дізнатися про ліцей – поспілкуйтеся з дітьми. От вони вам розкажуть усе, як тут є».
Павло Боснюк
Павло Боснюк
Передусім – мотивація

Навчальні кабінети в ліцеї обладнані усією технікою, що потрібна для якісного засвоєння матеріалу. «Сучасну дитину важко зацікавити вчитися, тому ми стараємося, аби в нас були різноманітні інформаційні засоби, – пояснює Тетяна В’ячеславівна. – Педагоги в нас просто чудові. І не тільки у професійному плані, а й у тому, як вони вміють налагоджувати контакт із дітьми й працювати в команді. Щоби підібрати ключик до дитини, іноді треба з нею стати навіть на один щабель. Ми називаємо себе ліцейною сім’єю. Щоби зрозуміти дітей, я маю знати, чим вони цікавляться, чим живуть. Іноді навіть прошу щось мені пояснити, щоби бути, як вони кажуть, в темі. Я ж їм тут і мама, і тато, і брат, і сестра».

Скиглії у ліцеї надовго не затримуються. «Звісно, на початках трапляється, що діти хандрять, сумують за батьками, але це тільки кілька тижнів, доки звикають до нашого режиму, – провадить пані Тетяна. – А вже ближче до зими у наших стінах лишаються ті, хто направду зрозумів, що саме тут – його місце. Бо не всім до снаги навчитися жити за нашими правилами».

Дуже часто доводиться чути, що військовим ліцеєм батьки лякають надміру неслухняних дітей, мовляв, не слухатимешся – здам туди на навчання. «Думаю, таке стається тому, що батьки мало часу приділяють дітям, – розмірковує Тетяна В’ячеславівна. – Коли діти належать самі собі, то йдуть шукати розваг на вулиці. Ліцей – не виправний заклад. І якщо батьки втратили контроль над нащадком, то поставити його в якісь рамки надзвичайно важко. Передусім дитина сама має бути мотивованою тут навчатися. Тоді буде результат».

Режим і дисципліна у такому навчальному закладі – понад усе. Варто сказати, що тут його чітко дотримуються і викладачі, і вихователі, і ліцеїсти. Скрізь ходять строєм, навіть у їдальню та на прогулянку. Така собі маленька армія. Атож – адже тут виховують майбутніх офіцерів – еліту нації.

День у ліцеї починається доволі рано: підйом – о 6:30. «О 6:20 встають сержанти – старші взводів, а вже о 6:30 у нас загальний підйом, – розповідає офіцер-вихователь ІІІ курсу Ігор Поворознюк. – Потім – загальне шикування, під час якого перевіряємо зовнішній стан ліцеїстів, о 6:40 вони шикуються на ранкову зарядку, яка триває до 7:10-7:15, далі діти йдуть на ранкові процедури. О 7:50 починається сніданок, а о 8:10 вже загальне шикування і о 8:30 розпочинається навчання, яке триває до 11:15. Далі діти йдуть на полуденок, а з 11:35 до 14:10 – знову навчання. Після цього – обід, який триває до 15:00. О 15:10 ліцеїсти йдуть на навчання, яке триває до 17:00. По тому ті, хто тренується в секціях, шикуються й відбувають на заняття, решта йдуть у класи на самостійну підготовку до занять. О 17:50 у нас розпочинається спортивно-масова робота. Вечеря – о 18:45, а о 19:30 – загальне шикування. Ті, хто повернувся з тренувань, ідуть на вечерю, усі решта мають вільний час. О 20:30 усі шикуються на вечірню прогулянку, після якої о 21:00 – шикування на вечірню перевірку. А о 21:30 – відбій. Ті, хто хоче готуватися до занять, можуть це робити після відбою у класах».
 Ігор Поворознюк
Ігор Поворознюк
Є у навчальному закладі й система покарань та заохочень. «Щодо заохочення, то тих ліцеїстів, до яких немає зауважень, з дозволу батьків відпускаємо додому, – каже Ігор Поворознюк. – Щоб отримати заохочення, треба добре навчатися відповідно до потенційних можливостей, які дитині визначили педагоги, а також добре поводитися, бути активним та ініціативним, брати участь у ліцейних заходах. Якщо ж ліцеїст вчинив якийсь проступок, то відповідно до Статуту Збройних Сил України та Статуту ліцею, ми застосовуємо покарання. Наприклад, дитину не відпускають додому на вихідні, це може бути наряд на роботи, скажімо, якщо дозволяють погодні умови, викопати окоп тощо. Звісно, найстрашніше для них покарання – коли на вихідних доводиться лишатися у ліцеї».

Працювати з дітьми не важко, каже офіцер-вихователь. Труднощі виникають хіба на початку навчання, коли вони тільки звикають до нового укладу життя. «Для цього в нас є польові збори, – провадить Ігор Вікторович. – Вони у нас відбуваються у вересні, а в 10-го класу ще й у червні. Упродовж двох тижнів там ми з ними перебуваємо цілодобово, вивчаємо їх, працюємо разом. Це все неабияк зближує. Саме на польових зборах дитина розкривається по-справжньому, показує свої можливості».

Доки ми розмовляємо з офіцером-вихователем, ліцеїсти шикуються йти на полуденок. Ніхто нікого не обганяє, не штовхає у плечі.

Їдальня ліцею розрахована на 300 людей, а навчається тут дітей удвічі більше, тому на сніданок, полуденок, обід і вечерю ліцеїсти ходять за графіком. Тут кожен взвод має своє місце. Нарядів на кухні, як у справжній армії, в ліцеї немає. Кухарі кажуть, дають раду з усім самі, хіба що треба піднести мішок з картоплею, то просять хлопців.

«Хочете стати генералами – вчіться керувати армією»

Хлопці й дівчата тут навчаються та живуть окремо. Виняток – лише для уроків іноземної мови: деякі діти вивчають німецьку, їх небагато, тому на цей предмет об’єднуємо хлопців і дівчат. Окрім того, цьогоріч у ліцеї навчаються учасниці дівчачої юнацької збірної з волейболу. Дівчата, як і годиться, писали вступні іспити та 14 жовтня складали присягу ліцеїста. Більш як половина ліцеїстів, кажуть педагоги, пов’язують майбутнє з військовою справою.

Оленка Абрамович із села Гірки Любешівського району та Катя Курбай з Ковеля – десятикласниці, третьокурсниці ліцею. Дівчатка кажуть, що їм дуже подобається тут навчатися.
Олена Абрамович, Катя Курбай, Діана Горинович
Олена Абрамович, Катя Курбай, Діана Горинович
«Тут дуже добра підготовка із фізичної культури, – каже Оленка. – Для того, хто планує пов’язати життя з військовою справою, то саме те, що треба. На уроках захисту Вітчизни ми набуваємо багато тих навичок, які згодяться в майбутньому, починаючи з того, як марширувати і виходити зі строю. Звісно, спочатку було незвично, адже я вперше опинилася сама так далеко від дому, але швидко адаптувалася. Крім того, я хотіла розвиватися, мати добру фізичну підготовку, розуміла, що в селі цього не матиму. Тут навчався мій старший брат. Я приїжджала до нього на присягу. Із сьомого класу мріяла стати ліцеїсткою. І от моя мрія збулася».

«Навчання в ліцеї, окрім міцних знань і фізичної підготовки, дає нам неабиякі навички спілкування. Ми стаємо відкритіші, дружніші та самостійніші», – додає Катя.

Діана Горинович зі Старосілля Маневицького району – одинадцятикласниця-четвертокурсниця. «Якщо старатися й бути наполегливим, то вчитися неважко, – переконує дівчина. – Але, окрім навчання, тут звикаєш до дисципліни і самоорганізації. Це нас загартовує і готує до дорослого життя».

Дівчата кажуть, що планують стати офіцерами. Оленка й Катя зізнаються, що мами намагалися відмовити їх від цього, а тати були за вибір доньок. Діана ж каже, що їй батьки дали право вибору і вона ним скористалася.

Поспілкувавшись із дівчатами, йдемо у ту частину ліцею, де розташовані спальні приміщення. Скрізь – просто ідеальна чистота й порядок. У кожному кубрику на чільному місці – ікони. Двоярусні ліжка застелені «під лінієчку», одяг акуратно розвішаний на вішачках. Вихователі кажуть, що порядок тут наводять самі ліцеїсти. Зізнаються, що попервах декого треба всього вчити, починаючи з того, яким боком тримати віника. Особисті речі ліцеїсти теж перуть самі. На поверсі є пральна машина, у якій, повідомивши командира взводу та офіцера, перуть військову чи спортивну форму, а вже шкарпетки й білизну – вручну.

У одному з кубриків – Іван Бакай та Олег Юзва. Пдтягнуті серйозні хлопці – одинадцятикласники-четвертокурсники, цьогоріч стануть випускниками. Обоє кажуть, що про навчання в ліцеї мріяли, а важко було хіба попервах. «Коли звикаєш до навантажень, до тих вимог, які до тебе ставлять, то помаленьку стаєш мужиком, – усміхається Олег, який є старшиною курсу. – Ту базу, яку нам тут дають, годі з чимось порівняти».
Іван Бакай та Олег Юзва
Іван Бакай та Олег Юзва
До слова, щоб мати право стати старшиною, а це найвища посада серед ліцеїстів, треба дуже постаратися: бути відповідальним, дисциплінованим, уміти висловити свою думку, постояти за себе і за колектив. Хоча й обов’язків у старшини не бракує, адже він відповідає практично за все – за порядок, за дисципліну, за несення служби тощо.

Іван – заступник командира взводу, його помічник. Він відповідальний за порядок у класі, на території, що за ним закріплена, в кубриках. Тобто коли офіцера немає на місці, хлопець виконує обов’язки командира взводу. А вже взводи поділяються на відділення по 9-10 осіб, у кожному – свій командир. І такого явища, як «бикування», переконують хлопці, у них немає, якщо командир дав наказ – його не обговорюють, а виконують.

«Після закінчення ліцею плануємо вступати до вишу військового профілю, – каже Іван. – Інших варіантів навіть не розглядаємо».

Виходячи зі спального корпусу, зауважую, наскільки відкритими й комунікабельними є ліцеїсти, з якими випало поспілкуватися. «Ми їм завжди кажемо: хочете бути генералами – треба вміти керувати армією, тож вчіться комунікувати з аудиторією, вчіться опановувати себе. Ми їх вчимо говорити й триматися на людях», – пояснює Тетяна В’ячеславівна.

Офіцер має бути розумним та сильним

Далі йдемо… на горище. Власне, горищем це приміщення було колись, нині тут – бібліотека та читальний зал. «Нам катастрофічно бракує приміщень, – каже Тетяна Бріус. – Тому й вирішили розчистити горище та облаштувати там бібліотеку з читальним залом. Уроки там теж проходять».

Поміж партами навшпиньки, аби не заважати вчителеві фізики розповідати ліцеїстам про Ньютона, проходимо за стелажі. Як каже бібліотекарка Лоліта Попович, бібліотека ніколи не буває порожньою. Щоправда, на художню літературу в ліцеїстів часу бракує, тож здебільшого беруть книжки за навчальною програмою.
Лоліта Попович
Лоліта Попович


«Наші учні беруть участь в олімпіадах і обласного, і всеукраїнського рівня, – не без гордості каже заступник начальника ліцею з навчально-виховної роботи Галина Угринович. – щороку на обласних олімпіадах маємо понад двадцять переможців, найбільше – з математики, української мови, історії та географії».
Галина Угринович
Галина Угринович
«Наші діти постійно зайняті освітнім процесом, – додає заступник з навчально-виховної роботи Павло Кликочко, який, до речі, й сам є випускником ліцею. – Це і навчання, і виховання, і профільна підготовка. Найбільшу увагу приділяємо предметам, які виносяться на ЗНО. Профільно ліцеїсти вивчають предмет «Захист Вітчизни», який має такі розділи, як, наприклад, «Історія українського війська», його у загальноосвітній школі не вивчають. «Основи військової етики та психології» – ще один розділ цього предмету. Окрім того, наші діти проходять навчально-польові збори в умовах, максимально наближених до реалій військової служби. Також кожен ліцеїст виконує програму стажування, тобто відпрацьовує навички, які має мати молодший командир у військовій частині. Є у нас ПФП – прикладна фізична підготовка, діти поглиблено вивчають фізичну культуру».
Павло Кликочко
Павло Кликочко
Із навчального корпусу йдемо до спорткомплексу. І знову вражаємося, які можливості мають ліцеїсти, аби вдосконалити свої фізичні навички: спортзал, зал для важкоатлетів, для хореографії, для боксу, для занять дзюдо та рукопашним боєм, басейн, на вулиці – футбольний та баскетбольний майданчики, тренажери для занять воркаутом.

«Профільний вид спорту в нас – військове багатоборство, – розповідає заступник начальника ліцею з фізичної підготовки Олександр Іванов. – Це семиборство, яке включає усі силові види: біг на 3000 метрів, підтягування, плавання на 50 метрів, стрільба з автомата Калашникова або пневматичної гвинтівки, смуга перешкод, метання гранати і біг на 100 метрів. Двічі на рік відбуваються основні змагання – Всеукраїнська спартакіада серед допризовної молоді, на якій ми здебільшого представляємо область і виборюємо призові місця, і Всеукраїнська спартакіада серед військових ліцеїв».
Олександр Іванов
Олександр Іванов
Є тут башта для пожежно-прикладного спорту, на якій навіть тренується збірна України з цього виду спорту.

Родзинка ліцейного спорткомплексу – стенд для скелелазіння, єдиний такого плану в Західній Україні. Цей вид спорту стає дедалі популярнішим у силових структурах, тож ліцеїсти активно на ньому тренуються. «Завдяки цим заняттям люди долають страх висоти, а також вчаться відчувати плече друга і довіряти тому, хто разом у зв’язці», – пояснює інструктор Михайло Корсун.
Михайло Корсун
Михайло Корсун
…Покидаємо ліцей із відчуттям піднесеної гордості. Бо ж є кому вчити, а головне – є кого вчити бути справжніми офіцерами. Такими, за чиїми спинами не страшно. Зі святом, нинішня й майбутня еліто нації!

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Реклама
Loading...
Коментарів: 6
АНАТОЛЬ Показати IP 6 Грудня 2019 10:33
То таке
вояк Показати IP 6 Грудня 2019 18:51
То не "таке!!!!!" Це величезна заслуга начальника ліцею Павла Боснюка!!!!! Для легковажних і пофігістів,що в житті не робиться,то для них "то таке".Анатоль ти анатоль! Наберися сміливості побувати в ліцеї і нехай для тебе (попроси),проведуть екскурсію,щоб ти своїми очима побачив сучасний,європейського рівня навчальний центр.Тоді в тебе думка буде зовсім іншою.І ще раз наголошую,що все це зроблено під керівництвом Павла Боснюка.
Софія Показати IP 6 Грудня 2019 18:54
З вдячністю і теплом згадую роки навчання у ліцеї свого сина! Наставники - справжні ПЕДАГОГИ! Уважні, чуйні, вимогливі, безкорисливі! Подальшого розвитку Вашому закладу! Нехай щастить усім у всьому!
1 Показати IP 6 Грудня 2019 22:18
Нарешті відомо ,де виховується еліта нації , росте як ананаси в оранжереї , чекаємо на їх діяльність у побудові України !
анатолій онищук Показати IP 9 Грудня 2019 14:33
щиро дякую за підготовку внука до життя! здоров'я і єдності колективу.
випускник Показати IP 12 Грудня 2019 13:41
повністю задоволений процесом навчання в ліцеї, підготувався як і до дорослого життя так і загартував себе перед вирішенням майбутніх труднощів

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.