«В’язальні сили України»: на Волині рукодільниці організували благодійний ярмарок задля допомоги ЗСУ

Дружно стала в стрій на своєму фронті спільнота рукодільниць із символічною назвою «ВСУ» (В’язальні сили України). У соціальній мережі Фейсбук майстрині організували благодійний різдвяний ярмарок, де як призи представляють авторські вироби.

Серед учасниць доброчинного розіграшу – уродженка Великої Глуші Камінь-Каширського району Тетяна Філюк. Жінка презентує свій лот – жіночу шапку та бактус із якісної італійської пряжі. Вартість квитка для участі у лотереї становить 100 гривень і придбати їх можна необмежену кількість, пише газета «Полісся».

Пані Тетяна із сім’єю близько трьох десятків років прожила у Маріуполі. Але щойно російські загарбники зазіхнули на їхню домівку, родина, не бажаючи опинитися під гнітом ворога, покинула місто, знайшовши прихисток на малій батьківщині у Великій Глуші.

У родинному колі легше пережити тривогу. Тож тепер, маючи достатньо вільного часу та непереборне бажання стати корисною, жінка зосередила зусилля на фронті рукоділля.

Читати ще: «На війну легше їздити, ніж у Європу», – лучанин Сергій Балицький про вісім років волонтерства та 300 поїздок на фронт. Інтерв’ю

«У боротьбі за волю всі методи згодяться. Тож переконана, що кожен із нас має плекати почуття вдячності захисникам за їхню самовіддану службу, а ті, хто в тилу, мають докласти максимум зусиль, щоб підтримати воїнів у цій кровопролитній битві. Відомо, що окрім військової амуніції, солдатам необхідні речі гардеробу, що зможуть зігріти їх морозної зими в холодних окопах. Відтак за зібрані кошти в рамках проєкту ми зможемо придбати нитки, з яких виготовлятимемо теплі шапки та снуди для військовослужбовців», – зазначила Тетяна Григорівна.Своїм прикладом пані Тетяна доводить, що воювати можна і голкою із в’язальними спицями. Втім, аби процес був максимально ефективним, жінка має на озброєнні професійне знаряддя – в’язальний агрегат.

Читати ще: За покликом серця: подружжя ковельчан волонтерить із перших днів війни

«Із появою на ринку величезного асортименту імпортної пряжі я збагнула, що мої руки не впораються з такими об’ємами ниток. Адже хотілося випробувати більшість зразків. Тоді собі у поміч придбала японську в’язальну машину. На жаль, коли ми виїжджали із Маріуполя, то не могли забрати її із собою. Згодом мої тамтешні сусіди допомогли доправити її в село, тож своє хобі я продовжуватиму тепер уже із користю для ЗСУ», – підсумувала рукодільниця.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---