Від Facebook до допитів: чому омбудсмен Денісова втратила посаду

Наприкінці травня Верховна Рада раптово відправила у відставку уповноважену з прав людини Людмилу Денісову. Це звільнення стало несподіванкою. Для суспільства. Однак з непублічного боку це був логічний фінал. Значну частину цієї історії залишили невідомою для загалу. І це зрозуміло: вона незручна та неприємна для сьогоднішньої України. І могла сильно нашкодити державі в умовах війни.

Однак вона важлива. Як приклад, що Україна має воювати чесно та згуртовано. Що Україна здатна визнавати помилки та карати винних. І зокрема це відрізняє нас від ворога. Українська правда публікує цю історію, щоб застерегти інших від бажання піти шкідливим для України шляхом. Бо він точно не допоможе нам виграти війну.

Зґвалтування як символ російської окупації

Було 9 березня. Російські війська окупували частину Київщини.

Ввечері російський військовий Михайло Романов з іншими армійцями застрелили цивільного господаря хати в Броварському районі. А тоді взялися ґвалтувати його 33-річну дружину. Протягом півтори години п'яні військові кілька разів повертались до жертви.

Пізніше, вже втікши з окупації, вона наважилась поговорити з журналістами. Розповіла, що поки сама терпіла знущання росіян, її чотирирічний син ховався у котельні. І згадала, як вбитого чоловіка загарбники назвали нацистом.

Нині ця справа уже в суді. Її почали слухати наприкінці червня. Романова судять заочно.

Ця історія розлетілася багатьма медіа та вразила світ. Зґвалтування закріпилося в публічній площині як одна з рис російської окупації.

Читати ще: Жінок ґвалтували і вбивали: звірства своїх солдатів на Київщині зупиняли навіть самі росіяни

Станом на кінець червня поліція розпочала 20 аналогічних розслідувань.

«І це не мала цифра, – пояснює адвокатка Лариса Денисенко, яка працює з жінками, постраждалими від сексуального насильства. – По-перше, це злочини замовчування і сорому. По-друге, українські слідчі органи розслідують велику кількість воєнних злочинів».

Важливо розуміти, що статистика може не відображати реального масштабу злочинів. На початку правоохоронці можуть об'єднувати різні епізоди в одну справу.

Крім того, жертви не йдуть на контакт через страх, стрес і сором.

Наразі, крім Романова, встановлено ще двох підозрюваних в інших епізодах росіян. Один, за даними слідства, ґвалтував жінку на Київщині. А другий тривалий час погрозами примушував до статевого контакту неповнолітню на Чернігівщині.

Від початку війни чи не всі державні органи взялися документувати злочини окупантів і допомагати жертвам. Зокрема й Офіс омбудсмена. Там запустили гарячу лінію, яка працювала цілодобово. Люди звертались із різними запитаннями: про зниклих родичів, про те, як потрапити в евакуаційну колону, повідомляли про безчинства російських військових.

Не під запис один із працівників Офісу розповів: за телефон сідали всі, хто міг, дзвінки приймали десятками за день. Технічну підтримку надала міжнародна організація ЮНІСЕФ, яка роками співпрацювала з відомством. Тепер – придбала додаткове обладнання, телефони і сервери.

Протягом лютого-травня, за офіційними даними, Офіс омбудсмена прийняв дзвінки від 50 тисяч людей.

Як Денісова з дочкою гнули свою гарячу лінію

Під кінець березня Людмила Денісова вирішила запустити додаткову гарячу лінію. Мовляв, щоб розвантажити працівників і віддати складніші випадки професіоналам.

Так, з 1 квітня запрацював телефон для психологічної допомоги. Офіційно його презентували як проєкт за підтримки ЮНІСЕФ.

Заявляли, що на лінії працюють п’ять професійних психологів. А за перші два тижні по допомогу звернулись вже 400 людей, які здебільшого розповідали саме про статеві злочини.

Офіс омбудсмена представив і психолога, яка очолила цю лінію. Її звати Олександра Квітко. Жінка неодноразово давала інтерв'ю українським і російським ЗМІ, розповідаючи моторошні історії зґвалтувань.

Пізніше вони почали з'являтися й на офіційних сторінках Офісу омбудсмена та в заявах Денісової. Ці розповіді пробирали жахом до кісток: групові наруги над дівчатами перед очима у матерів, зґвалтування малюків і немовлят чайною ложкою чи свічкою.

У травні Денісова їздила на Всесвітній економічний форум у Давосі, де також розповідала, як сотні людей щодня свідчать про страшні злочини окупантів.

Її розповіді були деталізованими й сумнівними з точки зору приватності жертви. Їх намагались розвинути журналісти, вражені жорстокістю загарбників. Однак не могли знайти підтвердження для своїх матеріалів.

Українські медійниці тоді підписали колективне звернення: просили уповноважену змінити риторику, ретельно підбирати слова й не оприлюднювати неперевірену інформацію. Однак розповіді Денісової були лише частиною загальної картинки, епізодами в житті країни. Тому питання щодо їхньої правдивості тривалий час не привертали багато уваги.

***

Першими недобре запідозрили підлеглі Денісової.

Як розповідає співрозмовник всередині установи, «лінія Квітко» суттєво відрізнялась від усієї іншої роботи Офісу. Головним чином – непрозорістю.

Оператори основної гарячої лінії фіксували всі дзвінки, які до них надходили. Вони звітували своїм керівникам. Колеги розуміли, хто що робить. Свідчення злочинів регулярно передавали правоохоронцям, звіряючи з ними свою статистику.

У той же час про роботу Олександри Квітко працівники Офісу омбудсмена не знали нічого: хто і як часто їй дзвонить, чи фіксують ці дзвінки, яку допомогу надають жертвам.

Невідомими залишалися й інші психологи, які працювали разом із Квітко. Чи вони взагалі існували? Таке питання досі постає в Офісі.

Ба більше, попри те, що Денісова називала їх «психологами ЮНІСЕФ», формально це були звичайні оператори. Це підтвердив і фонд на запит УП. А от сама Квітко не була для працівників Офісу таємничою. Її у відомстві добре знали.

Квітко – дочка ексомбудсмена Денісової. Згадку про це можна знайти навіть в офіційних пресрелізах. Вона «влилася» в роботу маминої установи не менш як три роки тому.

На її сторінці у Facebook можна знайти пости за 2019 рік про поїздку в Австрію. Це був візит омбудсмена з України до європейських колег. І психолог без державної посади долучилась до візиту.У тому ж 2019-му Квітко модерувала український форум щодо прав дитини, про що теж розповідала у соцмережах. Серед організаторів дискусії були Офіс Денісової та ЮНІСЕФ.Фактично Денісова, використовуючи державні повноваження, під час війни забезпечила свою дочку роботою. Формально конфлікту інтересів тут немає. Родині вдалось уникнути його завдяки тому, що Квітко отримала контракт із ЮНІСЕФ, а не посаду в підпорядкуванні Денісової.

Історії злочинів, які Денісова з дочкою озвучували публічно, правоохоронцям ніхто не передавав. Як і контакти жертв. Про це сказали одразу три джерела: в правоохоронних органах, Офісі омбудсмена та керівництві «Слуги народу».

Коли підлеглі Денісової намагалися порушити це питання й зрозуміти причину дивної поведінки своєї керівниці, то, за словами джерела УП, лише чули від неї: «Ми працюємо на інформаційному фронті».

Допит

Серед заяв Денісової було чимало історій про зґвалтування дітей. Це звело її в одному кабінеті з ювенальними прокурорами.

Співрозмовник УП у прокуратурі пригадує, що в квітні у них були дані лише про один підтверджений випадок наруги над дитиною. Станом на середину червня ця кількість збільшилась до двох. Тоді як уповноважена розповідала про все нові й нові історії.

Правоохоронці намагалися «копати» самостійно. Підіймали всі звернення до лікарів, заяви в поліцію, дані про загиблих, намагаючись знайти випадки, які описувала Денісова.

Наприклад, шукали всіх дворічних близнюків із Херсонщини, які, за твердженням омбудсмена, померли від зґвалтування.Однак уся ця робота була марною.

Щоб з'ясувати, звідки Денісова черпає свої історії, прокурори викликали її на допит як свідка. Та в кабінеті правоохоронців посадовиця була небагатослівною. Вона так і не змогла назвати джерело своїх даних.

Уже пізніше, на другому допиті, буквально напередодні звільнення, Денісова таки визнала, що про все дізнавалася від дочки. А чи говорила з іншими психологами гарячої лінії – пригадати не змогла.

Олександру Квітко також кілька разів викликали на допит. За даними УП, психолог запевняла, що за півтора місяця її гаряча лінія прийняла близько 1040 дзвінків. Із них 450 стосувались зґвалтування дітей.

Однак коли прокурори взяли офіційну виписку, то виявилось, що за весь час на телефон надійшло лише 92 дзвінки.

Не змогла Квітко повідомити і жодних деталей: хто їй дзвонив, до яких лікарів вона скеровувала жертв. Нічого, що вказало би на те, що ці жертви справді існували. Зате психолог сказала, що своїй матері історії передавала «за чаюванням».

За словами джерела УП, уже після допиту сама Денісова повторила прокурорам ту ж мантру, яку чули від неї підлеглі. Коли камера вимкнулась, вона пояснила: розповідала ці моторошні історії, бо хоче перемоги для України.

«Українська правда» не змогла отримати позицію Денісової та Квітко. Журналісти передали прохання про коментар через помічницю ексомбудсмена – вона спершу пообіцяла допомогти, а потім перестала відповідати.

Квітко сказала, що не дає коментарів через слідчі дії.

Довгоочікуване раптове звільнення

Паралельно події розвивались у більш високих владних кабінетах. Як розповідає співрозмовник УП у керівництві президентської партії, через заяви Денісової в офіційного Києва почали виникати проблеми.

Європейські партнери зверталися до українських правоохоронців і парламентарів, просили надати факти, докази зґвалтувань. Зокрема один із таких запитів торкнувся безпосередньо міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського.

Відповісти європейцям було нічого – омбудсмен «давала задню».

Крім того, джерело у «Слузі народу» каже, що Денісова взагалі не координувала свої дії з парламентом, за мандатом якого обіймала посаду. На вже згаданий форум у Давосі вона поїхала, не погодивши це зі спікером Ради Русланом Стефанчуком.

Усе це стало підґрунтям для її стрімкого звільнення.

Різкі дії влади спричинили занепокоєння правозахисників. Адже мотиви відставки суспільству не пояснили. А закон взагалі забороняє припиняти повноваження омбудсмена під час воєнного стану.

Денісову зняли за зовсім свіжою процедурою, яку узаконили лише в травні цього року – висловивши їй недовіру.

«Все знову відбувається надзвичайно непрозоро, – обурюється правозахисниця Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA. – Немає незалежного конкурсу на посаду уповноваженого, не відбуваються консультації з правозахисними організаціями».

«Знову непрозоро» – тому що правозахисники завжди мали претензії до Денісової. Вона прийшла на посаду в 2018 році й була близькою до ексміністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

У 2019-му омбудсмен потрапила в корупційний скандал. Її ім'я фігурувало на так званих плівках Вовка, записаних у кабінеті голови скандального Окружного адмінсуду Києва. Однак це не завадило їй залишитись на посаді.

«Денісова не була ефективним і незалежним омбудсменом, – каже Печончик. – Її призначення чотири роки тому стало результатом максимально політизованого процесу розподілу посад за партійними квотами та порушення процедури. Те, що у Людмили Денісової не було досвіду правозахисної діяльності, як того вимагає закон, нікого не цікавило».

Що далі: забуття чи покарання?

Відповідь на це запитання криється в справжніх мотивах омбудсмена та її дочки. Цілком імовірно, що одним із них могло бути матеріальне збагачення.

Від джерела в оточенні Денісової УП стало відомо, що уповноважена кілька разів наполегливо просила ЮНІСЕФ підвищити оплату для психологів гарячої лінії. На запитання про суми, виділені на цей проєкт, міжнародна організація відповідати не стала.

Фінансових даних поки не надали й прокуратурі.

Співпрацювати зі слідством ЮНІСЕФ не поспішає. Та якщо їх нахабно обікрали, збрехавши про ефективність роботи, може йтися не лише про етичні норми, а й про порушення закону. Про кримінальну справу за шахрайство чи розкрадання.

Для цього саме ЮНІСЕФ має допомогти прокуратурі: написати заяву, передати звіти, які складали їм «психологи Денісової». За даними УП, такі звіти справді були.

ЮНІСЕФ, як і інші учасники цієї історії, поки обирають шлях мовчазного відмежування. Хоча, з високою ймовірністю, вони в цій історії стали жертвою.

Жертвою стала й держава Україна, від імені якої діяла Денісова. Так, її місце на посаді – відповідальність держави. Однак омбудсмена не уповноважували брехати.

Історію Денісової не вдасться і немає потреби замовчувати. Нехай вона стане чітким знаком: Україна воює на боці правди.

Нам не потрібно ще більше демонізувати росіян. Вони й самі впоралися з цим завданням.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---