«Всі ми – воїни. Головне – знайти свій фронт». Поради луцької психологині щодо подолання стресових станів

Шостий місяць поспіль російські окупанти демонструють світу небачену жорстокість, що порушує всі закони та норми міжнародного права. На жаль, реалії війни так чи так вдарили по психоемоційному стану більшості українців.

Як допомогти собі здолати стрес, Інформаційному агентству Волинські Новини розповіла фахова психолигиня з Луцька Надія Бруяка. З 2015 року спеціалістка активно проводила психологічну реабілітацію ветеранів АТО, тому не з чуток, а з власного професійного досвіду знає, як війна впливає на ментальний та емоційний стан особистості та наскільки важливо вчасно отримувати психологічну допомогу.

До слова, з початку повномасштабного вторгнення у Луцьку на базі управління соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді і Школи сімейного життя запрацював штаб психологічної допомоги. Провідні психологи громади об’єдналися задля того, щоби допомагати тим людям, яким у нинішніх умовах дуже важко і які потребують консультацій, порад психолога й просто доброго слова. Саме там ми зустрілися із Надією.

«У кожного психолога – свій унікальний досвід. Але особисто мені довелось зіштовхнутися із так званим звіренням. Людина запитує себе, чи нормально, коли з нею відбуваються ті чи ті речі, коли чує різні звуки, якщо є розлади сну, важко або неможливо сконцентруватися, виникає бажання постійно плакати або злитись. Тоді ми працюємо, розбираємо кожну ситуацію окремо. Я розповідаю людям про наслідки стресу, про те, що вони дуже індивідуальні», – каже психологиня.Зі слів фахівчині, воєнні події мають вплив не лише на психіку дорослих, а й дітей, у яких внаслідок стресу порушується сон, виникають різні страхи, через які вони можуть постійно вимагати у батьків фізичного контакту з ними.

Надія зізнається: попри те, що у кожного психолога – власні методи роботи, вона дозволяє собі поплакати разом із людьми, які приходять по допомогу.

«Ми всі зараз у стресі. Таким чином я можу показати, що співпереживаю, відчуваю їхній біль, не відокремлююсь від нього, проте я поруч і робитиму все для того, щоб людина витримала цей біль», – ділиться особистим фахівчиня.

Спеціалістка поділилася, що найбільше її вразила історія однієї жінки з Маріуполя, яка звернулася по допомогу до психологічного штабу.

«Вона розповідала, як разом із сім’єю під час евакуації втікали від війни замінованим полем. Їхали у авто з опущеними вікнами, коментуючи чоловіку, який перебував за кермом, де лежать міни. А він на власний страх і ризик маневрував управо-вліво, оминаючи смертельну небезпеку. І при тому ця жінка має стільки сил, щоб жити, згадує про Маріуполь з величезною любов’ю і теплотою. Вже нема її будинку, нема її речей, а вона зізналась, що найбільше шкодує не за втраченими матеріальними благами, а за виглядом з вікна. І ця якість наших людей вражає у саме серденько. Мало хто нарікає на втрату матеріального, натомість українці дуже сумують за тим, що не є матеріальним», – провадить Надія.Водночас співрозмовниця пригадала, що щирі сльози у неї викликала розповідь переселенки з Донецької області, яка розповідала про себе у минулому часі.

«Жінка сказала, що вона – вихователька, а потім гірко додала «була…». І розплакалась. І ми з нею плакали разом, бо виходить, що зараз вона вже не вихователь. І невідомо коли буде. Їй соромно було зізнаватися про цей біль, бо ж наче і діти живі, і вона вціліла. Але оте «була» і «хто я тепер» мене дуже вразило», – провадить фахівчиня.

«Втримати дах»: як під час війни допомогти собі та людям, які пережили насилля й бачили смерть. Поради луцької психологині

Надія каже, що здебільшого працює з людьми, які дещо адаптувалися після кризи, тому звертаються по психологічну допомогу не в гострому кризовому стані:

«Часто клієнти приходять по допомогу в стані емоційного виснаження. Дехто запитує, чи нормально перестати болісно реагувати на болісні новини. Людина цілком щиро сумнівається у своїй нормальності. Деякі жінки запитують про те, чи нормально, коли дратують діти. У стані емоційного вигорання мама не може віддавати любов, бо не має на це емоційного ресурсу. Часто скаржаться і на страх через звук сирен, затискання у тілі тощо».Психологиня запевняє, що для того, щоб допомогти собі самому здолати стрес, потрібно першочергово зробити вибір на користь життя.

«Людина має чітко знати і розуміти, що хоче жити й боротися. Коли вона ухвалю рішення не здаватися, організм сам налаштовується на боротьбу. Дуже добре розповідати про те, які є стадії реакції на стрес. Коли людина розуміє, що те, що відбувається з нею у стані стресу, – це нормальна реакція психіки, уже відбувається певне полегшення. Дуже важливо розуміти, що до себе треба ставитися бережливо. Не звинувачувати за те, що у безпеці, не відчувати провини за це», – радить фахівчиня.

Також, зі слів спеціалістки, допомогти душі можна через взаємодію з тілом. Зокрема за допомогою фізичних вправ, дихальних практик (наприклад, «метелик»).«Важливо мати свій кордон і берегти його, навіть якщо це ліжко у гуртожитку. Це нормальне бажання – мати свою територію. І з повагою ставитися до всіх реакцій, які є в тих, хто поряд. Бо всі реагують дуже по-різному. Те, що хтось реагує по-іншому, не означає, що з тобою щось не так. Просто в усіх психіка шукає власний вихід зі стресової ситуації», – акцентує співрозмовниця.

Вона наголошує, що в умовах війни як ніколи важливо зберегти своє ментальне здоров’я.

«Надзвичайно важливо вміти балансувати і бути бережливим до себе. Наприклад, особисто я намагаюся працювати або провадити волонтерську діяльність, коли маю на це сили. Я вмію не нести проблему додому і залагоджувати її разом з фахівцями, щоб члени моєї сім’ї не були жертвами мого поганого настрою. Я розумію, що маю бути опорою під час допомоги людині, яка звернулася, щоб не перегоріти самій і не нашкодити іншим, також отримую супервізію», – ділиться досвідом Надія.Насамкінець фахівчиня підкреслила, що у непростий воєнний час важливими є абсолютно всі українці.

«Ви важливі, навіть якщо перебуваєте за кордоном. Потрібно про це пам’ятати і не применшувати власну цінність. Воїни – не лише бійці, які фізично знищують нашого ворога. Воїни – ми всі. Наприклад, хтось медик, а хтось зберігає життя своїй дитині; хтось вміє підтримати словом, а хтось – ділом. Головне – запитати самого себе: «А де ж я можу бути воїном?». І визначити сильні сторони. Якщо я можу подзвонити доньці і сказати підбадьорливі слова – я теж воїн, бо зберігаю життя своїй дитині для подальшої долі України. Життя буде тривати, й ми маємо зробити по максимуму все, щоб і надалі бути у ньому. А бійці нас захищають для того, щоб ми жили якісно та усміхнено», – наголошує психологиня.

Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---