USD 28.30 28.44
  • USD 28.30 28.44
  • EUR 33.45 33.70
  • PLN 7.43 7.52

«Моя мрія – єврокубки»: відверте інтерв‘ю з Віталієм Кварцяним

Віталія Кварцяного не потрібно представляти волинським футбольним уболівальникам. Це людина, яке не одне десятиліття віддала волинському футболу, будучи тренером «Волині», а нині очолює Волинську федерацію футболу.

Нещодавно Віталій Кварцяний дав велике інтерв’ю відомому журналісту Віктору Вацку, якому розповів про бійки з футболістами, як він боровся з договірними матчами, про свої вогняні пресконференції, нечесних арбітрів, а також оцінив рівень нинішньої Прем’єр-ліги.

Інформаційне агентство Волинські Новини, своєю чергою, пропонує текстовий варіант розмови з YouTube-каналу «Вацко Live».

Нашу розмову я хочу почати з анекдоту: «Заходить Кварцяний в спортмагазин: «Хлопці, в мене тут команда до чемпіонату готується, ви мені продайте баскетбольних м’ячів, ковзанів, ключок, бейсбольних біт, воланів, усяких ракеток. Його запитали, що ж там за команда. «Ось і я хочу зрозуміти, в що вони, м**ть їхню, грають». Життєвий, Віталію Володимировичу?

Дуже життєвий. Мені подобається таке питання, тому що воно підходить для футболістів. Я їм завжди казав, що вони люди нестандартні, люди, які привертають до себе увагу, футбольний вік – 17-35 років. Я їм завжди казав: «Якщо хочете, щоб вас дівчата любили, не розчаровувалися, у вас має входити 25 видів, і з 20 видів ви маєте бути майстрами спорту». Якщо ти виконуєш норматив хоча б КМС, то ти футболіст, якого люблять жінки, тренери, ти є талант, який може реалізувати себе на полі й грати в збірній.

Віталію Володимировичу, працюючи головним тренером «Волині», ви усвідомлювали, що часто-густо журналісти, вболівальники чекали вашої післяматчевої пресконференції з більшим інтересом, ніж безпосередньо матчу «Волині»? От тільки й думали, що там зараз Кварцяний відмочить.

Було добре, як ми вигравали. Скажімо так: журналісти менше кайфували від того. Хоча я йшов на пресконференцію, створювалося таке враження, з підготовленим текстом. Однак все було спонтанно, мені нема сенсу щось приховувати. Я ніколи не готувався, а навпаки думав, як не піти на пресконференцію. Коли ми грали в Першій лізі, кілька разів не пішов, а там в регламенті – тисяча доларів штрафу за це.

Президент Столяр був хороший (Василь Столяр – колишній президент ФК «Волинь», депутат Волинської облради, – ВН), він оплачував. Це несолідно з мого боку, але не виходило, я йшов і в мене горіло щось сказати вболівальникам, журналістам, футболістам, щоб люди зрозуміли, чому так сталося, бо вони читають, їм цікаво. Після деяких післяматчевих інтерв’ю я розчаровувався, як міг до такого дійти, таке сказати, але я не міг по-іншому. Інколи казав собі зупинитися, але слів з пісні не викинеш, потрібно логічно завершити свою думку. Ще не закінчилася пресконференція, а вже знав, що наговорив того, чого не потрібно було говорити.
Ви час до часу переглядаєте підбірки ваших цитат на YouTube?

Чесно скажу: передивляюся, але не спеціально. Частіше я люблю дивитися російські кримінальні серіали. Мені подобаються фільми «Гра», «Бандитський Петербург», «Невський», «Шеф». Це серіали про те, як бореться міліція з корупцією, бандитизмом. Мені цікаво. Але часто вискакує Гордон, Тимошенко, Кварцяний. Ні з того ні з сього. Думаю, подивлюся, бо я забувся, після якого матчу це було. Вмикаю, починаю дивитися своє інтерв’ю, а далі з'являються і друге, і третє. Тоді вже до кримінального не доходить, думаю, ну, пішов дивак (сміється, – ВН).

Ви зараз голова Федерації футболу Волинської області. Як вам робота чиновника, ваше чи не ваше?

Я сам вирішив піти з тренерської роботи. Інвестори і мої колеги з групи керівництва клубу були здивовані, але я сказав, що все, 40 років тренерської роботи… Весь час думаю, можливо, рано, хоча я домовлявся до 70 років працювати тренером. Інвестори погодилися, це було п’ять чи шість років тому. Але найбільше мене розчарувало, як кілька років тому ми опинилися на п’ятому місці, шість команд грало в єврокубках, нам залишалося зіграти дев’ять матчів. Олександрія тоді була нижче, Полтава була нижче, ми обіграли фіналіста Ліги Європи «Дніпро», який в травні грав у фіналі, а ми восени виграли в них. У Мирона Богдановича Маркевича була класна команда, але Шарпар забив нестандартний гол в кінці, і ми виграли та завершили коло на п’ятому місці. Єврокубки – це була моя ціль. Але потім в нас почалося ось це все, я допрацював, мені було шкода тої команди. Такі класні гравці були.

Я читав ваші інтерв’ю, у вас були претензії до системи суддівства. Пам’ятаю, що у «Волині» ви мали конфлікти з керівництвом клубу. Можна так сказати, розподіл сфер впливу. Що стало ключовим, чому ви перенаситилися футболом?

Було багато ситуацій. Мені було незручно перед такими серйозними людьми, як Ігор Валерійович Коломойський чи Ігор Петрович Палиця. Вони багато років ставилися до мене дуже добре. Як я пішов, мені було трохи соромно, що ухвалив таке рішення. Коломойський не любить цього, але ми завжди були з ним в нормальних стосунках. Вони ухвалювали різні рішення, але це не їхня вина. Це вина, перш за все, тих людей, які біля них крутилися, які їм шептали дезінформацію. Я працював для них чесно, хотів зробити клуб максимально цінним і рентабельним. Я слідкував за цим, знав усі цифри. Були питання, чого я Майкона хотів продати. Я просто хотів, щоб у нас було більше грошей, аби ми не тільки витрачали, адже витрачали ми багато. Пан Коломойський багато душі вложив в український футбол, але не всі це цінували, а я знав, потрібно – він дуже щедрий, потрібно – він спитає. Мені це подобалося, але їм нашепчуть, ще й при великій зайнятості, не завжди я хотів, щоб вони цілодобово з мене питали. А вони питали рідко, ще й не дуже прискіпуючись. Я витиснув би максимальний результат, але мені не вистачило часу, нашептали гидоти. Мені шкода, що так вийшло.

Велику роль зіграло те, що я не міг впливати на тоталізаторне життя, яке тоді активно почало вирувати в Україні. U-19, дубль… Підходять тренери до мене, я дивлюся гру зверху на «Підшипнику», 7:1 виграли. Кажу: «Не зрозумів, чому ви радієте? Ужгород зовсім не грав, який сенс виграти з таким рахунком, якщо ніхто не прогресує? Програйте 7:6, але цього пацана завтра в дубль поставимо, а з дубля – в основу». Петров у мене в п’ятницю грав за U-19, в суботу – за дубль, а в неділю – за основу. Я кайфував від цього, бачив у ньому потенціал і зараз бачу, просто наші тренери не можуть його зрозуміти і не грають різноманітно. Всі так м’яч опустили, що мені здається, що він не на траві, а під травою. Усі вже так під «Барселону» катять, що інколи не хочеться дивитися, чесно скажу.

Віталію Володимировичу, тоталізаторне життя…

У нас іноді були затримки з зарплатою в молоді. З іншого боку, сядеш і думаєш, а що він там отримав – 100 чи 200 доларів. А він хоче морозива, хоче кави, хоче купити шкарпетки, ще і приїжджий. У нас було де жити, було що їсти, але молода людина щось хоче. Потім давали, але він вже хоч щось зайняв. А тут приїжджають люди і дають, як потім ми з’ясовували. Я не буду називати прізвища, нас за це не покарають, бо це вже минуло років з п’ять. Я тримав футболістів до першої, до третьої ночі, поки не зізнаються. Їм від 16 до 19 років. Вони мовчать, дивляться одне на одного. Я сказав, щоб наступного дня прийшли, чесно зізналися, поклявся, що нікому не скажу, але я хотів знати. Ви обманули футбол, але що буде з вами далі? Ви ж не будете напружуватися. Для чого тоді було тренуватися, для чого інвестор витрачав гроші? Якщо ви такі бідні, працюйте так, щоб потрапити в основний склад, у збірну, а в «Волині» завжди були кандидати в молодіжну збірну, і тренери брали. А так хто вас у збірну візьме?

Першого разу зізналося 14 гравців, я їх оштрафував. Вони не захотіли заплатити гроші в касу. Я сказав, хто не заплатить, того буде звільнено. Звільнив шість чи вісім хлопців. Затихло, потім минає пів року – знов бачу те саме. І в дублі були ці речі, приїжджають, кажуть, що вони виграли. Але я сказав, що нам неважливо, чи вони будуть на другому, чи на чотирнадцятому місці. Нам важливо, щоб з U-19 чи дубля народилася зірочка, яка прогресує, і ми дамо хоча б п'ять хвилин в першій команді. Я завжди любив дати шанс, щоб вони могли показати себе. Не вийшло.

Деякі канали казали: «Куди дивиться Кварцяний?». Це мій друг, я його ще вважаю другом, колегою, адже я маленький журналіст – пів року пропрацював на 2+2. Ігор Циганик мене постійно критикував, я сказав йому: «Ігорю, перестань критикувати, ти ж не знаєш. Я тебе запрошую в Луцьк, піди на тренування до U-19, піди до першої команди і спитай, чому так. Чому ж ти мене критикуєш, мені з пістолетом прийти до молодих гравців чи до першої команди»? Ми програли «Шахтарю» 4:0, і одразу ж – куди дивиться Кварцяний. Він все акцентував увагу на мене, ніби я ініціатор цього всього, а я один боровся, як міг, і тренерів змушував. Але вони зберігали дистанцію, я був ближче і жорсткіше. Мені не вдалося викорінити це негативне явище. Я не міг дзвонити в ПФЛ, щоб нашу команду оштрафували чи дискваліфікували, не міг бути ворогом для свого клубу. Я вже не міг бути жорстким на тренуванні, жорстким в грі, а після гри влаштовувати розбірки. У житті я любив футболістів, але показував зовсім інше.

Що гірше для нашого футболу: гра на тоталізатор чи безлад у суддівстві? Ви ж називали суддів мафією.

Мафія безсмертна. Це було сказано як крик душі після одного з матчів Вищої ліги. Потім я постраждав – мене дискваліфікували на пів року, оштрафували. Найголовніше, що вимагали розповісти, але я сказав, що в сейфі у мене є записи, я можу їх оприлюднити, але поки не буду це робити. Я написав книгу, але подумав, що не буду писати про суддів, а залишу на десерт, на другу частину, а там вже все розпишу про арбітрів: що, кому і скільки платять. Адже могли зробити так, щоб я не працював тренером.

Усі мусять підходити до суддів, щоб не заважали грати, скажімо так. Усі підходили, і я підходив. Якби не підходив, то взагалі грати не було б сенсу, а за це ніхто не відповідає.

Якщо сказати про суддівство зараз, то арбітри не судять кваліфіковано. Вони намагаються показати щось. Зараз кажуть, у Прем'єр-лізі суддя отримує 12 тисяч. Це мало, але всі знають, що в системі Прем’єр-ліги криються інші доходи, які мають судді. Сьогодні це триває. Хто не підходить до суддів, ніколи не гратиме в єврокубках. Даю вам 100%. Нехай ніхто з керівників великих клубів чи клубів, які грають в єврокубках, не розказують казок про солом’яного бичка. Я знаю точно, це в нас триває, але не так відверто, як колись.

Може, нескромно щодо суддівства. Я можу сказати, що Волинська федерація футболу не знає, що таке корупція. Якщо в нас арбітр робить помилку, яка впливає на результат, він більше не судить взагалі.

Ви сказали, що у ваш час було так: якщо судді не даси, він не буде нормально судити.

Не запропонуєш – він не дасть тобі виграти. Хіба що диво – заб’єш три голи з тридцяти метрів. Ті і ті пропонували. Іванов дає і Петров дає – тоді судимо за Латишевим, тобто чесно. У нас завжди була симпатія до господарів. Я дивлюсь розминку і на відсотків 95 знаю, як наша команда буде грати. Так само і суддя починає судити… Все, поїхали, думаю, ну скотина, дивись, що він робить. Сидиш п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять, потім вибігаєш: «Шо ти робиш»? А він: «Ви там мовчіть». Прибігає, дає тобі жовту, потім червону, тебе критикують, а він – директор. Суддівський комітет вирішив, голова суддівського комітету вирішив, що умисності суддівства немає. Він знищив команду, яка не винна, вона й тренувалася краще, грала краще, мала виграти, але програла. Футболісти думають: що з нами зробили, за що, ми що, китайці, неандертальці, пінгвіни? Ось це мучило.

Про які суми йшлося?

Одна команда давала 100 тисяч доларів і друга – 100 тисяч доларів. Якщо ти виграв, але не розрахувався, то наступний матч ти не виграєш, навіть через суддівську солідарність.

Як вам зараз рівень українського футболу, дно? Всі зараз кажуть, що впав до дна, чи навпаки?

Дуже бідний вигляд має рівень чемпіонату, чесно вам скажу. Футбол скопійований з інших країн, немає своєї фішки. От мені подобається чернігівська «Десна», але вони грають боязко, потім нав’язують, в них дуже хороша зіграність, мають дальні удари, зараз мало це використовують. Усі хочуть завести у ворота, а таланту то нема. Бразильці в «Шахтарі» дуже сильно комбінують, але це занадто короткий футбол. З ними важко грати, але якщо їм нав’язати свою гру, як це зробило «Динамо» в першому таймі… Треба було так і грати в другому таймі. Обережний футбол не дає розвитку, мені так здається. У нас дуже багато обережного футболу, контроль м’яча. Не розумію, для чого роблять цей контроль. Ми футбол граємо чи м’яч тримаємо? Вболівальникам не подобається цей контроль м’яча і вони перестали ходити. Я іноді дивлюсь Бундеслігу – там гармонійна суміш, але вони теж переходять на «Барслеону». Людям потрібні моменти, м’яч рідко доходить до штрафного майданчика. Раніше його більше доставляли до штрафної, було більше індивідуальних дій.

Віталій Кварцяний – жорсткий, конфліктний чи добра і чуйна людина?

Я дуже відповідально-агресивний на тренуванні. У житті я не думаю, що хотів би зробити комусь щось погане. Я людина конструктивна – щось розвивати, будувати в плані футболу. Завжди мріяв, щоб у Луцьку була футбольна академія, класний стадіон з покриттям, з гарним фасадом. Я радий, що «Волинь» є. Як людина – 50 на 50.

Ви не надто соромилися публічно «пхати» футболістам, критикувати, нерідко ображати. Як такий підхід допомагав вам у тренерській роботі? Який сенс гравцю, якого змішують з болотом в переносному значенні, битися за тренера, за команду?

Футболісти знали мене в житті. Я завжди відгукувався на їхні прохання, бувало, що у них щось пропадало. У житті я допомагав їм завжди, ми вирішували багато матеріальних умов для футболістів – ходили в міськком партії, щоб вибити квартиру, машину, меблі, одяг. Ніколи їм не відмовляв. Я вважав, що мав право вимагати максимального, адже також вдавався до нестандартних дій, ризикував, мене викликала міліція. Футболіст – це гравець, який за мене б’ється, і я його завжди поважав. Але не пробачав халатності, безвідповідальності чи недопрацювань. Який вигляд я мав збоку – про це не задумувався, завжди був чесним з футболістами. Бувало, хтось і гиркне мені у відповідь, але я це пропускав. Панібратства не могло бути. Спонсор сидить, інвестор сидить – вмирай 15 хвилин, не можеш – іди. Я замінював футболістів на п’ятнадцятій хвилині, на п’ятій, на сорок другій. Ти недопрацював, не повернувся – за цей час ми могли попустити.

Ось Шабанов у матчі з «Шахтарем» відвернувся в момент з попущеним голом. Як таке може бути? Відвернувся – погано зіграв, безвідповідально. Що йому сказати, не відвертайся, будь ласка, кидайся під м’яч? Чи сказати – давай вип’ємо з тобою по сто грамів, а я наллю чотириста, щоб ти наступного разу кинувся під удар? У нас зачіска, в нас татуювання, а від м’яча відвертається. Я вже говорив колись, що жінки сидять, дружини сидять, коханки сидять, а він відвертається. Хто ображається, то його справа. Я був чесним перед ними. Не потрібно боятися футболістів, бо в житті ми друзі. Коли я починав тренувати, то різниця у віці з футболістами була невелика.

Ви могли сісти з футболістами в автобус і…

Виграли гру – я такий щасливий. Як буде завтра – невідомо. Ми, тренери, могли собі випити, футболісти п’ють ззаду, а ми собі тут взяли шампанське, розлили. В основному брали шампанське, вино, дехто пиво. Я дозволяв розслаблятися, але через день – тренування, вони одягали теплі костюми і всі носилися, швидко відновлювалися, такий підхід був.

Це коли ви були молодим тренером. А з часом щось помінялося?

Потім я вже не пив перед футболістами. «Володимировичу, вип’єте з нами»?. Я казав, що якщо виграють, вип’ю. Знали і в обкомі партії, і в профсоюзі. Виграли – море по коліна, через день – ніякого моря, робота. Зараз футболісти навряд так зможуть.

Віталію Володимировичу, були ж інші історії. Шарпару ви пляшкою по голові вдарили в літаку і з Пищуром побилися тоді ж?

Це, по-моєму, було в 2011 чи 2012 році. Ми непогано почали чемпіонат і десь приблизно після шести-семи турів в Одесі грали з «Чорноморцем». У разі перемоги мали виходити на третє-п’яте місце. Перший тайм грали чудово, Майкон забив гол в другому таймі, підняли прапорець – не зарахували. Зіграли 0:0, Шарпар погано провів гру, багато футболістів також зіграли погано, тож ми зіграли таку бездарну нічию. Я був сердитий, арбітр перший тайм судив добре, другий – погано. Дав погане інтерв’ю, ми сіли в літак до Рівного. Чую шум, пішов у кінець, дивлюся – пляшка віскі, пиво. Я їм сказав, що якби вони виграли, то я вдав би, що не бачу, але вони не виграли і грали погано. Я сказав забрати, щоб цього не було, але вони і продовжили. Ми підлетіли на посадку, дивлюсь – там вже їх із вісім, я не хочу називати прізвища, адже з усіма ними в нас зараз хороші стосунки.

У тому й парадокс.

Я не стримався, взяв пляшку і вдарив. Я ж кажу, що ми домовлялися. Замість того, щоб показати приклад, вони… Так було, але потім усе нормально, зараз ми зідзвонюємося, дружимо, вітаємо один одного. Якраз із тією «шайкою-лєйкою», яка сиділа і пила, зараз ми в хороших стосунках. Вони зрозуміли, що це була їхня помилка. Після того була ще розмова в аеропорту.

Це нормально – бити футболістів?

Це ненормально, але я не так сильно вдарив, як воно здається. В тому стані, що вони були, навіть не відчули (сміється, – ВН). Найобразливіше те, що вони в житті нормальні люди.

Пищур і Шарпар ще у вас грали потім…

Шарпар не реалізувався, він мав грати в божевільний футбол. Я до нього постійно мав претензії, бо чекав від нього неймовірного. У нього габарити – 80 кілограмів, 190 сантиметрів. Дані божевільні, був швидкий, але грав повільно, міг забити, але заб’є гол і стидається. Якщо треба, я вам і п’ять заб’ю, тільки не буду. Мене це мучило, він міг. Два роки тому в Полтаві він був такий, що виручав, міг забити, обіграти, але в пів сили грав.

Правда, що ви ніколи не виганяли з команди футболістів за п’янки, за порушення режиму? Чого не можете пробачити?

Ніколи. Якщо здав у майстерності… Ну я так не вижену. Я терпів, якщо бачив, що в футболіста не виходить, але він хотів. Якщо він був неперспективний, я його відраховував. Колись при команді я відрахував двох хороших гравців, не маючи досвіду, – Бердовського і Самошкіна. Вони лікувалися три місяці, ми запросили їх з Вільнюса, але вони грали абияк. А коли ти вийшов на поле, маєш грати на максимумі. Через місяць я зрозумів, що зробив «пєнку», я себе ненавидів.

Ну таких не було. Задерецький порушував. Прийшов на тренування червоний. Я запитав, чи він гуляв, він відповів: «Так». Як його відчислиш, все чесно сказав, а він дуже старався, пихтів. Я думав, буде прогресувати, але потім він не тягнув.

Максимальна сума, на яку ви штрафували футболіста?

Раніше я штрафував футболістів і віддавав гроші жінкам. У 1989 році штрафували на цілу зарплату – 220 рублів. Були періоди, що невчасно платили, то й не було що штрафувати. В останні роки у «Волині» я не штрафував. Міг крикнути, зробити швидку заміну, а потім пробачав.

Емоційність – це ваш плюс чи мінус?

Наполовину. Іноді емоції дають сказати те, що ти не можеш сказати. Під час гри я емоційний, щоб підштовхувати футболістів, підказати їм. Іноді емоції допомагають, іноді – ні.

Цитата: «Він любив, щоб всі м’яч відбирали і всі на дупі були. Балдів, щоб всі брудні, в крові». Це сказав Женя Хачеріді. Чому так, Віталію Володимировичу?

З них треба було виховувати людей. На Хачеріді серйозний вплив треба було мати, щоб ним керувати, як норовливим конем. Я по нього їздив кілька разів, посилав до нього людей, я прилип до нього, як листок, а він нікому не був потрібний. Він не підійшов у Запоріжжі і «Шахтарю». Я його бачив три хвилини і сказав, що точно заберу. Потім треба було з ним працювати.

Слава Шевчук – лівша, права була для ходьби. Я йому казав працювати над правою, бо він не буде класним гравцем. Він був гидким каченям, у нього була скута координація. Йому потрібно було займатися аеробікою, робити розтяжку. Я його ставив правим захисником, щоб він правою працював. Шевчук досягнув популярності. Для мене важливо, щоб гравець дотягнувся до збірної. Він робив усе те, що ми йому казали, дуже стрався. Він великий професіноал, тому і домігся таких висот.

Хто, на ваш погляд, найбільший талант українського футболу зараз? У нас же збірна чемпіонів світу.

У цій команді багато хороших футболістів. Мені подобається нападник «Дніпра» Супряга, помітно, що він розкутий, є багато хороших рис. Спочатку Петраков його не ставив, а потім він вистрілив у європейському стилі – втікав, обігрував, вирішував епізоди.

Найталоновитіший футболіст, якого ви дали українському футболу, – це Толік Тимощук?

Думаю, так. Хоча Лужний також серйозний футболіст. Толік домігся всього. Коли я побачив Тимощука вперше, зрозумів, що це буде щось нестандартне. Він грав у 15 років на першість області півзахисником – зіграв два тайми за юнаків, а потім два тайми за дорослих. Витримав, усе робив правильно, він обігрував, притримував, коли треба. Він підбирав ноти до всіх моментів. У нього була велика перспектива, він виділявся серед дорослих.

Я його випустив у Вищій лізі на 73-й хвилині, коли йому ще не було 16 років, він зіграв нападника. Його запрошували багато клубів. Він грав за молодіжну зібрну, олімпійську збірну і національну збірну. Толік зовсім не був закомплексований, він вірив у себе та цінував довіру.

Ви не боїтеся, що вболівальники запам’ятають Вталія Кварцяного як насамперед героя смішних нарізок на YouTube з вогняними цитатами, а не тренера, який віддав сорок років професії, завдяки якому Волинська область стабільно була прдставлена на найвищому рівні українського футболу?

Розумних людей в нас дев’ять з десяти. Правильно оцінити ситуацію, знайти логіку, сенс чи позитивну родзинку в людині зможуть. Дурні теж нікуди не поділися, вони будуть у нашому житті. Вони також будуть характеризувати людей з різних сторін. Я знаю, який я є, знає моя сім’я, футболісти, з якими я працював, і знають мої друзі. А що природне – те не потворне. Мене не змінити. В мене була робоча обстановка. Я був мокрий, крикливий. Я просто працював.

Ваша головна футбольна мрія збулася?

Ні.

Ще збудеться?

Мені здається, навряд, паспорт великий. Коли я працював, ми з «Волинню» мали шанс зачепитися за єврокубки. Все-таки периферійне місто, але нас хороші українські клуби вважали серйозним суперником, ми обігрували всі команди. Своєї мети я не досягнув. Також моєю ціллю було побудувати в Луцьку футбольну академію. Я це казав інвесторам, вони хотіли допомогти, але не вийшло. Хотів також і стадіон з накриттям, з турнікетами, культурним обслуговуванням, з гарною системою тренувальних залів та торговими павільйонами, щоб було справжнє свято. Цього мені не вдалося зробити. Може, коли-небудь, але це важко.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 2
додік Показати IP 23 Червня 2020 11:39
ненавиджу футбол і ватних футбальорів... я за масову фізкультуру
Олександр Показати IP 24 Червня 2020 09:53
Віталій Володимирович - людина чесна, справедлива, професіонал своєї справи. За вісімдесят років існування нашої "Волині" Кварцяний - один з тренерів, що вніс дуже багато в становлення команди та взагалі всього волинського футболу. Респект!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.