«Динамо» програло «Інтеру» - 1:2

Перемога над чемпіоном Італії була майже в руках, до неї за бажання можна було навіть доторкнутися. Проте, маючи ледь не журавля в жмені, «Динамо» не змогло розраховувати й на синицю в небі.
З перших же хвилин поєдинку не залишало відчуття дежа вю. Таке враження, ніби суперники продовжували першу партію, розпочату два тижні тому в Мілані. Здавалось би, міланці, для яких цей матч попри обережні слова їхнього керманича таки носив надважливий відтінок, мали достатньо часу для того, аби як слід підлаштуватися під опонента. Мали, але не зробили цього. Чи не змогли зробити. Кияни й цього разу на старті вразили суперника активністю та пресингом. Цілком очевидно, що рухова активність киян не була такого широкого діапазону, як в міланській зустрічі, одначе в їхньому першотаймовому сценарії з’явилася ще одна достоту важлива деталь – акуратність. Динамівська оборона, котра на виїзді запам’яталася не лише надійністю, цього разу намагалася робити все, аби мінімізувати ризики поблизу власних воріт. До того ж команда Газзаєва, орієнтуючись на пресинг та швидкий перехід середини поля, вдало поєднувала рваний темп, періодично організовуючи разючі контрвипади. До всього цього, як мені здалося, гості виявилися неготовими. Ще з першого матчу не знаючи, що робити з рухливою та колючою півобороною «Динамо», міланці намагалися її пройти за рахунок коротких передач. Часом це виходило, проте такі потуги носили характер не блискавичного нападу, а радше позиційної атаки, бо й на вістрі гості занадто «дріботіли». Вочевидь, через усе це гостей у першому таймі вистачило лише на два більш-менш прицільні удари в бік воріт Богуша.
Кияни рухалися швидше. Головне, що в першій половині зустрічі їм вдавалися разючі контратаки, коли в два-три дотики м’яч транспортувався до карної зони «Інтера», де хтось із гравців атаки обов’язково доводив спробу до логічного завершення. Себто удару.
Певна річ, що цим «хтось» найчастіше виявлявся Шевченко. Справа в тому, що останнім часом Андрій Миколайович набув дійсно непоганої форми. До того ж, повторю зайвий раз, матч проти цієї команди й проти цього тренера для Шеви на даний момент слугують чимось на кшталт червоної ганчірки. Цим чинником господарям неодмінно треба було користуватися. І цей козир таки зіграв. Те, що динамівському віце-капітанові не вдалося зробити з першої спроби, в Мілані, йому вдалося зі спроби номер два, в Києві. Атака (точніше вкидання з ауту) в три дотики була шикарною, а результативний удар – і поготів.
Надалі кияни продовжували грамотно грати – враховуючи як ситуацію на полі, так і вектор дій суперника.
А суперник бився в конвульсіях, немов муха об скло. Як діяти проти киян, у першому таймі міланці так і не зрозуміли. В усякому разі, чогось акцентованого вони не створили. Натомість господарі ще як мінімум одного разу могли засмутити макаронників, проте Шева на радощах запустив м’яча повз ворота. А далі – все те ж трикляте дежа вю.
У другому таймі «Динамо» намагалося не повторити своїх помилок двотижневої давнини. У першу чергу це стосується Газзаєва, котрий у попередній зустрічі цих суперників, будемо відвертими, програв міжтаймовий інтервал. Цього разу динамівський наставник намагався як слід підготувати своїх підопічних до очікуваної активності інтерівців на стартовому відрізку другого тайму. Але як і його міланський колега в першому таймі, також наступив на той же садовий інвентар.
Проте на початку другої половини зустрічі гості киян відверто пробачили. Самі ж господарі будь що намагалися відтягнути фронт атак суперника від гріха подалі. Тим більше, що гріх той, тобто Богуш, вже почав куражитися. Припускатися вже звичних ляпів.
Друга хвиля міланської активності випала акурат на середину другої сорокап’ятихвилинки. На цю пору зринула з небуття перша динамівська безпорадність. Якої, до речі, не проглядалося навіть у першій зустрічі.
На наше щастя, суцільні стандарти та удари майже впритул цього разу не принесли гостям бажаного результату. Найстрашніше лише починалося.
Моурінью пішов ва-банк, вихлюпнувши, відкривши всі свої карти та козирі. Газзаєв продовжував грати «в темну».
Мабуть, динамівський тренер усе ж таки не вгадав із замінами. Гусєва варто було раніше задіяти. Та й Мілевського попри те, що провів не найкращий матч, також не слід було знімати з гри.
А «Інтер» довів, що таки є порох у порохівницям. Чи де там вони його тримають. Майже програвши війну, міланці виграли її фінішний акорд. Найчастіше останнє не лише запам’ятовується, а й дивним чином впливає на кінцевий результат. Потужний і рухливий динамівський механізм якось раптово знітився і зламався. Йому не вистачило дещиці – трьох хвилин. Мабуть, таки дійсно забракло досвіду. Про що нагадував перед матчем Газзаєв. У цьому тренер виявився правий. Але мало бути правим, треба бути правим своєчасно. Як Моурінью. Дон Жозе обіцяв, що його хлопці заб’ють на один м’яч більше. І це, на наш жаль, трапилося.
За метеріалами ТСН
 

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---