Лучанам показали, яким може бути модерне мистецтво

Модерний живопис – це творчість тих митців, яким не цікаво просто відтворювати у картинах оточуючий світ. Модерністи переносять на полотно набагато інтимніші речі – власний внутрішній світ, думки і відчуття. Про це пише «Таблоїд Волині».

Познайомити лучан із сучасними тенденціями в мистецтві взялася галерея «Арт-кафедра». Наприкінці жовтня тут відкрилась унікальна виставка «23+1», яка зібрала роботи 24 кращих авангардистів з усієї України. Під час роботи виставки заплановані зустрічі з митцями, аби глядачі отримали змогу не лише побачити найпрогресивніші мистецькі витвори сучасності, а й поспілкуватися з їхніми авторами.



Перша зустріч-суаре відбулася в середу, 25 листопада, і зібрала поціновувачів таланту луцьких художників-модерністів Катерини Ганейчук-Савчук, Костянтина Борисюка й Андрія Русановича.



«Ми ставимо перед собою мету привити любов до модерного мистецтва, – зазначила у вступному слові керуючий партнер галереї Леся Корсак. – Буває, приходять до нас

люди, дивляться на картини модерністів і кажуть: «Ой, я теж би так зміг!». Та насправді це мистецтво не є простим – ні у сприйнятті, ні у створенні. Ми хочемо привернути увагу і познайомити лучан з роботами кращих модерністів, щоб вони отримали можливість по-іншому сформували ставлення до цього мистецтва, щоб побачили, наскільки воно є глибоким та інтелектуальним».

Експресіоністичний модернізм Костя Борисюка

Костя Борисюка називають волинським Ван Гогом. Саме роботи цього всесвітньо відомого постімпресіоніста свого часу справили особливе враження на молодого митця і визначили його творчий шлях на довгі роки. До слова, визначили доволі вдало, адже перше визнання до Костя прийшло ще в студентські роки, а згодом його роботи виставлялися в багатьох галереях Європи.



Сьогодні Кость Борисюк живе у Луцьку і продовжує творити у своїй незмінній майстерні. «Показувати роботи можна деінде, а творити – лише тут», – пояснює митець свою прив’язаність до Волині.

Коли у художника просять підказок, як правильно «читати» його картини, він коректно підправляє, що його малярство ближче до музики, аніж до літератури. Відтак, варто спробувати прислухатись, як воно звучить, аніж намагатись викласти відчуття за допомогою слів.



Навіть нерозбещеному спогляданням хорошого живопису оку видно, що полотна Борисюка –

це роботи майстра, який вміє працювати з кольорами. Працювати тонко та сміливо, і його пензлеві вдається поєднати надзвичайно складні контрастні кольори.



«У нас довго була тоталітарна система, зараз інша, але теж – тоталітарна, і вона не дає творчого мислення ні глядачу, ні митцю. Митець пропускає все через душу, інтерпретує по-своєму, тому мистецтво – таке різне. Зрозуміло, що в тоталітарному суспільстві хочуть це згладити, підладнати хто під золоту клітку, а хто під сталеву заржавілу. Але митець має бути вільним, він є цікавим тоді, коли перебуває поза контекстом держави», – переконаний Кость Борисюк.



Сакральний символізм Катерини Ганейчук-Савчук

«Модернізм для мене – це, в першу чергу, висловлення символами і знаками, – поділилася художниця і поетеса Катерина Ганейчук-Савчук. – Це складне мистецтво для прочитання, тому що треба напружуватися, намагатися зрозуміти, що хотів закласти художник кольором, плямою, конкретними знаками».



Художниця поділилася, що останнім часом відійшла від очевидних образів на полотнах. Натомість, реакція глядачів – неоднозначна.



«Одна жіночка, коли подивилася на мої ранні роботи, сказала: «Тю, Катю, та ви ж малювати вмієте!», – тим часом сама художниця каже, що їй стало нецікаво малювати те, що можна відтворити за допомогою фотоапарата.



«Картина «Німі береги», яка виставляється тут, написана в Криму, коли він ще був нашим. Це була рання весна, і настільки буйними були природні сили моря, що свою роботу я присвятила саме стихіям природи, які пробуджуються щовесни. Я зобразила потяг між двома берегами, між двома статями без жодного звуку», – розповіла про свою роботу Катерина Ганейчук і зауважила, що на відміну від Костя Борисюка свої роботи вважає ближчими до літератури, аніж до музики.

Переосмислена класика Андрія Русиновича

Андрій Русинович – мабуть, один із небагатьох модерних митців, хто дозволяє собі таку відсутність умовностей і обмежень, що малює навіть у жанрі реалізму.



«Це експеримент», – усміхається художник, відповідаючи на здивування глядачів, які зустрічають серед доробку акуратно відтворені реалістичні пейзажі. «Бувають періоди, коли хочеться бути чесним. Не перед емоціями, а перед розумом і знаннями, які маєш. Тому хочеться звернутися до класики», – розшифровує митець.

Тим не менше, навіть класика – не без творчого втручання. На картинах із луцьким пейзажем

– фігурки з картин Франсуа Мілле. «При поєднанні речей, які важко уявити разом, з’являються нові змісти», – пояснює свій експеримент Андрій Русинович.



Митець не боїться експериментувати і настільки вимогливий до себе, що перемальовує деякі полотна по кілька разів і може вдосконалювати їх роками.



«Як педагог Андрій Маркович дав мені головне – систему подачі, і його система полягає у відсутності будь-яких систем, – розповів про свого учителя молодий художник Богдан Осіюк. – Інші викладачі, які у мене були, формували навколо мене стіни і замикали в них, а Андрій Маркович давав постір».

***

Під час роботи виставки «23+1» заплановано ряд інших зустрічей із представниками модерного мистецтва. Незабаром «Арт-кафедра» обіцяє зустріч із модерністами інших міст Західної України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---