USD 39.60 39.90
  • USD 39.60 39.90
  • EUR 39.70 40.00
  • PLN 9.75 9.94

Луцький храм Ордену святої Трійці. Захоплива історія унікальної пам’ятки

14 Листопада 2021 07:58
Монастир тринітарів – пам’ятка архітектури національного значення, розташована поруч із головною пішохідною вулицею Лесі Українки. Ця пам’ятка завжди наче в тіні, і лучани рідко нею цікавляться, хоча туристи часто тут зупиняються. Що ми знаємо про неї?

Вулиця Лесі Українки є центром міста, але був час, коли це було передмістя Луцька. Називалося воно Хмельник. Сьогодні історики досі використовують термін «Заглушецьке передмістя» — місцевість вздовж річки Глушець, яка протікала на місці нинішнього Центрального ринку та вулиці Глушець. Історики вважають, що з XV століття поруч із нинішньою будівлею міськрайонного суду стояла мурована церква Святого Михайла.

Після проголошення Берестейської унії тут розгорівся скандал. Тоді деякі християни відчули себе «вільними» і почали діяти самостійно. Єпископ Кирило Трецький вирішив, що храм відтепер буде греко-католицьким, і підписав відповідні документи. Сталося навпаки: частина лучан та бургомістр Матвій Демкович не терпіли того, що вважали свавіллям, і напали на церкву та забрали там усе майно. Їхні міркування прості: якщо священики «ворожої» конфесії не мають богослужбових речей, вони не можуть виконувати свої служби.

Скандал не вичерпався. Через деякий час єпископ Луцький Афанасій Пузина повернув храм православній церкві. Викрадені речі віддали до храму та відновили службу. З часом Михайлівська церква знову перейшла до греко-католиків. Та вони також переживали свій занепад і не могли утримувати її. Тож коли представники ордену тринітарів шукали місце для свого монастиря, домовлено було, що уніатський єпископ передасть їм храм святого Михайла.
З 1718 року вони стали використовувати цю церкву. До речі, свого часу Сервантес написав твір про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси, а саме після того, як представники цього католицького ордену викупили його з неволі в Алжирі.

Читати ще: Цар, комуністи і Бандера: 500-річна історія неоднозначного луцького скверу

Луцьк на початку XVIII століття: місто вже не страждає від воєн, сварки князів давно минули, замок більше слугує як судова установа, а вулиці переповнені ченцями різних орденів. У ті роки в Луцьку ще була міська ратуша з активною ринковою торгівлею. По річці Глушець плавали човни з іноземним крамом до мосту біля Братської церкви. В цей час у місті закріпилися тринітарії: збудували невелике приміщення біля Михайлівської церкви, де заснували богословські та філософські студії. У ченців не було коштів на будівництво великого храму, але їм допоміг випадок.

Його історію описує невідомий монах з луцького бернардинського монастиря у праці «Опис міста Луцька та Волині». За його свідченнями, якось із Поділля на Волинь мандрував скарбник (той, хто завідував фінансами) із Брацлава Павло Майковський. Їдучи до Луцька, він дізнався, що бернардини не мали власного мурованого костелу. Скарбник вирішив свої гроші віддати «на хвалу Божу», щоб ченці могли збудувати величний бароковий храм.

За описом ченця, Майковський із якоїсь причини не став наближатися до монастиря бернардинів своїм великим екіпажем, а підійшов пішки, маючи на собі одяг бідняка. Коли попросився у бернардинів на ніч і на вечерю, то ті дали йому тільки шматок хліба і кухоль пива. Така «щедрість» не сподобалася багатому скарбнику і він пішов по теперішній вулиці Лесі Українки вниз – туди, де був маленький і напівдерев’яний монастир тринітарів. Ті його щедро погодували, хоча самі не мали достатньо коштів.

За такий прийом Майковський вирішив гроші, спочатку призначені для бернардинів, віддати тринітаріям. Так останні отримали можливість збудуватися. Але і про перших спонсор не забув. Він призначив їм «пенсію»: щотижня бернардини могли отримати одну хлібину, а щомісяця – бочку пива. Це ті самі щедроти, якими хотіли наділити спершу «бідного» і голодного мандрівника скупі ченці.

Як пише історик архітектури Богдан Колосок, храм тринітарії будували дев’ять років, а у 1729 році освятили нову церкву. На прохання Майковського, на фасаді помістили напис «З твоїх дарів і пожертв даруємо тобі, Господе». Цікаво, що ми досі бачимо, який вигляд мала перша церква. До сьогодні в Музеї волинської ікони зберігається ікона Святого Каетана з зображенням костелу. Вважається, що ікона була написана для луцьких тринітаріїв у середині ХVІІІ ст.

Щодо самої Михайлівської церкви, то є свідчення, що її розібрали на цеглу, а матеріал направили на будівництво монастиря з костелом. Дослідники вважають, що архітектором Луцького тринітарського комплексу є Кацпер Бажанка, автор верхівки Вавельського замкового собору в Кракові.

Монастир і церква в Луцьку побудовані в стилі бароко. Коридори прикрашені фресками. Їх виконав талановитий художник Ян Прехтль, який жив у монастирі. Його колоритні твори зображали історію ордену в Речі Посполитій. У церкві був орган. На позолоченому головному вівтарі розмістили статую Христа з Назарету, яку привезли до Луцька з Рима 1732 року. Також були чотири скульптури навколо Христа: на одній з них зображений архангел Михаїл як пам’ять про стародавню православну церкву Святого Михаїла. Інші десять вівтарів у храмі були вирізьблені місцевими майстрами.

Як і в кожному монастирі, тут була бібліотека. Вона розташовувалася у частині монастиря, вікна якої виходили на замок. Бібліотеку прикрашали різьблені меблі в іонічному стилі з рослинним орнаментом. За пізнішим описом Юзефа Крашевського, який відвідав монастир, на стелі бібліотеки була розміщена алегорія мудрості з сімома стовпами і сімома чеснотами. Окрім різноманітних літературних творів, тут були й твори луцьких тринітарів.
Монастир на іконі 18 століття. З Музею волинської ікони
Монастир на іконі 18 століття. З Музею волинської ікони
У 1777 році костел сильно постраждав від пожежі. Через це його довелося перебудовувати. Храм набув рис класицизму.

Під час франко-російської війни 1812 року католиків у монастирі потіснили військові. У величезному двоповерховому приміщенні зробили госпіталь для військових. Хотіли навіть здійснити перебудови, але ніхто не брався за роботу, тому ці плани облишили.

Найгірший період для тринітарів – середина XVIII століття. Російська влада почала тиснути на всіх католиків за польське повстання 1830-х років. Монастирі закривали один за одним. На Волині залишилися чинними лише кілька тринітарських монастирів. У 1844 році тут побував Юзеф Крашевський, який намалював це місце і передав настрій словами.

«Гарний білий костел… Його мури і структура показують не дуже давню фундацію і свідчать про старанне утримання. До навколишнього муру тут же тулиться повна метушні торгова вулиця, як ярмарок і торг наповнена людьми, возами, худобою. Біля хвіртки двору закінчується той гомін і тлум. Увійшовши на подвір’я костьолу і кляштору, чуєш, як тебе повиває спокій і полонить атмосфера тиші і свободи. Костел тринітарів відчуттям туги заохочує до молитви. На вже зблідлих картинах на його склепіннях читаєш пам’ятки з історії ордену», – писав він.
Монастир на малюнку І. Крашевського
Монастир на малюнку І. Крашевського
Вогонь міг би прискорити занепад монастиря, але від вогню храм врятував Валерій Мазуркевич, хоробрий працівник суду, який розмістили у приміщенні колишнього монастиря. Через коридор приміщення він дістався до даху і з віником у руках пішов по хребту даху до місця пожежі. На очах у зівак він збив запалені шматки ґонту, чим врятував пам’ятку від великого вогню.

Це допомогло монастирю продовжувати фізично існувати, але не завадило його ліквідувати. Осідок тринітарів у Луцьку був скасований в 1850 році, а монастир і церкву передали цивільному управлінню. Більшість ченців покинули місто. У будівлі стали розташовуватися різні установи. На вирішення долі монастирських споруд чекали ще 20 років. Спочатку планувалося переобладнати його на православний храм, але від цієї ідеї відмовилися. Натомість у православний храм перебудували святиню бернардинів.

Врешті-решт храм тринітарів не витримав жорстокої реальності. Костел почали розбирати у 1869 році. Цеглу, яка ще годилася для використання, пустили на добудову військового госпіталя на Красному. Такий був час військовий – госпіталі були потрібні більше, ніж давні пам’ятки.
Костел на зображенні 19 століття
Костел на зображенні 19 століття
У пізніший час тут був Окружний суд, де працював батько сіамської принцеси з Луцька, суддя Іван Десницький. У наш час у будівлі знову розміщений військовий госпіталь.

Олександр КОТИС
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
путин Показати IP 14 Листопада 2021 09:43
учитесь из истории: пока православные с греко-католиками толкались, католики (создавшие греко-католиков) храм заполучили. Сегодня тоже самое происходит, только вместо греко-католиков - ПЦУ и Томос. Разделяй и властвуй!
Народна прокуратура до путин Показати IP 14 Листопада 2021 12:53
А скільки храмів "віджали" росіянці у католиків після розподілу Речі Посполитої не цікавився?
путин до Народна прокуратура Показати IP 14 Листопада 2021 13:27
а откуда здесь вообще взялись католики, когда Русь крестили в православие?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus