Луцький терцентр опікується сотнями знедолених лучан

П’ять днів на тиждень близько сот­ні знедолених людей різного віку та статусу отримують безплатні обіди у терцентрі, що на Данила Галицького, 18 у Луцьку, інформують у Фонді Ігоря Палиці «Тільки разом».

Люди непростої долі – так можна назвати тих, хто щоденно вдається до послуг Луцького міського територіального центру соціального обслуговування. Це люди старшого віку, особи, старші за 18 років, які мають групу інвалідності, переселенці, сім’ї учасників бойових дій, безхатьки, які мають потребу в тій чи тій допомозі.

«Сьогодні в нас капусняк, варена вермішель, шніцель, салат з буряка та компот», – перераховує меню кухар із тридцятилітнім стажем Галина Сидорук.

Щодня два кухарі територіального центру варять 50-літрову каструлю першої страви, 30 літрів компоту чи чаю. Для людей, які приходять сюди на обід, це не лише можливість смачно поїсти, а й поспілкуватися з тими, хто має таку саму долю. А тим, кому здоров’я не дозволяє самостійно прийти, соціальні працівники приносять обід додому.
За кошти Фонду додатково харчувалися понад дві тисячі осіб

Хай як прикро це звучить, проте з кожним роком кількість під­о­пічних Луцького територіального центру зростає. За 22 роки його діяльності розширився і спектр послуг, якими можуть скористатися соціально незахищені верстви населення.

«Людина, яка приходить до нас, може не лише пообідати, а й скористатися перукарськими послугами, помитися, випрати білизну, відвідати кімнату дарованих речей, позайматися на тренажерах, пройти фізпроцедури. За 2016 рік ми надали понад 300 тисяч таких послуг, – каже керівник центру Галина Шатецька. – Близько 70 осіб харчується за кошти з міського бюджету. Завдяки програмі «З добром у серці» Фонду «Тільки разом» ми маємо можливість додатково харчувати ще 50 людей».

Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» співпрацює з Луцьким територіальним центром з 2013 року. За цей час за кошти Фонду додатково харчувалися понад дві тисячі осіб. Крім цього, Фонд допомагав забезпечувати людей, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, засобами особистої гігієни.

«Разом з тим, завдяки Фонду в установі відремонтовано та обладнано кімнату для миття посуду. Придбано медичну техніку для фізіотерапевтичного кабінету та нове обладнання на кухню: побутову газову плиту, електрожаровню, холодильники, посуд. Для того щоб комфортніше було нашим працівникам, на кухні встановили кондиціонер. У 2016 році з допомогою Фонду відремонтовано санітарну кімнату, якою можуть скористатися не лише ті, хто займається в тренажерному залі, а й наші підопічні, які проживають у приватному секторі й не мають відповідних вигод», – розповідає Галина Шатецька.

«Такого солодкого чаю я ще не пила»

«То єдиний заклад, куди нам можна звернутися. Самі знаєте, яка ситуація зараз в Україні… Тут чудовий персонал, завжди смачна їжа», – каже сивокоса відвідувачка центру Надія Василівна.

Доля ще однієї підопічної терцентру Євгенії Порубової склалася так, що жінка, втікаючи від війни, змушена була шукати притулку за тисячі кілометрів від дому. Пані Євгенія приїхала до Луцька з Вуглегірська, що за вісім кілометрів від Дебальцевого Донецької області. Її рідне місто обстріляли бойовики, будинок, у якому проживала нині вимушена переселенка, зруйновано. Жінка з лежачим чоловіком приїхала до Луцька.

Волинь – не чужа для пані Євгенії, адже її чоловік родом звідси, проте родини тут не залишилося. Жінка доглядала за чоловіком у Луцькому геріатричному пансіо­наті. Коли він помер, жила то в одних знайомих, то в інших. Зараз вимушена переселенка знайшла прихисток у церкві «Фіміам», а обідає в терцентрі. Каже: все, що тут готують, – до смаку. Свого часу Євгенія Порубова працювала кореспондентом. Писала на вільні теми, здебільшого про людські долі. За останні роки їй самій довелося пережити стільки, що можна видавати книгу.

«Дуже хочу повернутися додому. Набридло бомжувати… Там зараз ремонтують наш будинок. Кажуть, що зробили дах, фундамент», – ділиться наболілим жінка.

Зі словами вдячності відгукується про роботу територіального центру і пенсіонерка, інвалід ІІ групи Валентина Омельчук:

«Яке воно все смачне… А чаю такого солодкого я ще не пила. І в швейній майстерні була, і ножиці тут гострила, і годинника ремонтувала. Тут так душевно ставляться до людей, аж тепліше на серці стає».

Жінка обідає в територіальному центрі віднедавна. Проте з роботою установи знайома – 10 років тут пропрацювала соціальним працівником.

Узимку на базі територіального центру діє пункт обігріву (який функціонує за температури 10 і більше градусів морозу). Тут завжди знайдуться гарячий чай і шматок хліба для безхатченків, яким ніде зігрітися. Працівники центру постійно намагаються підтримати та допомогти тим, хто цього потребує.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---