«Мама має спокусити дитину до життя, дати їй відчуття того, що воно прекрасне», – психотерапевт з Луцька

Хто такі люди-нарциси? Яку роль у формуванні такого психотипу особистості відіграють батьки й генетика? Що робити мамі з татом, аби не виховати нарциса? Про це в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з психотерапевтом вищої категорії, психоаналітиком Іриною Вознюк.

Ми всі неодноразово чули вислів людина-нарцис, коли йдеться про когось із завищеною самооцінкою. Це спадкова риса чи все ж велику роль відіграє виховання?

Я сказала б, що роль відіграє і те, й інше. Нарцисизм дуже часто має генетичну історію, але багато залежить і від сім’ї. Модель поведінки формується приблизно до 15 років у мікросоціумі підлітка – його родині.

Кажуть, що є нарцистичні сім’ї. Яка ваша думка про це?

Звісно, є. Якщо один з батьків чи обоє нарциси, вони сприймають дитину як своє продовження. Вона або має стати такою ж, як вони, або ж у подальшому житті втілювати ті амбіції, які не вдалися батькам. Дуже часто ставлення й виховання батьків і формують нарцистичну заданість дитини.

Не треба порівнювати своїх дітей з іншими, тому що в такому випадку дитина буде недостатньо доброю, бо завжди знайдеться хтось кращий. Або ж інша модель – я найкращий, і моя дитина буде такою ж у всьому. Тобто мірилом усього стає оця оцінка, все ранжується.

І виходить, що дитина – це сукупність якихось знань, умінь, навичок, які батьки можуть продемонструвати в зовнішній світ. А переживання, фантазії, мрії, почуття дитини не дуже враховують. Тобто її люблять за щось і цього чогось від неї постійно вимагають. На жаль, така дитина виховується в умовній любові, вона має постійно щось доводити, підтверджувати, шукати схвалення і визнання.Деякі діти потребують великого батьківського включення, уваги і безумовної любові. Їм потрібно дати більше, ніж просто одягнути, нагодувати, погратися. Часто кажуть, що нарцистичні сім’ї не витягують дитину із цієї пастки, а навпаки – ускладнюють ситуацію, не приймають її. Як поводитися батькам особливих дітей, як прийняти їх і навчитися любити цією безумовною любов’ю? Як зробити так, щоб ця дитина не мала того нарцистичного розладу і не доводила батькам, що вона варта визнання і любові?

Особливі діти народжуються і в нарцистичних, і в ненарцистичних батьків. Якщо батьки нарциси, то вони будуть шукати для своєї дитини найкращих лікарів, педагогів, найкращі реабілітаційні центри, вкладатимуть багато грошей, зусиль. І ці діти справді досягають успіхів.

Тут проблема в іншому. Батьки мають особливу значимість у таких дітей, стають для них всесвітом. Ці діти дуже неадаптовані до життя, вони залежні й прив’язані, такі батьки не можуть їх відпустити, тому що це солодка отрута у тому сенсі, що така дитина буде завжди з тобою, їй важко сепаруватися.

Виявляється, що є позитивний і негативний нарцисизм. У чому між ними різниця?

Ідеться про здоровий і патологічний нарцисизм. Здоровий – тому що ми всі так влаштовані. Це підтримання самоповаги й уникання тривоги. Ми всі залежимо від думки інших, особливо тих, кого любимо. Нам важливо, яке ми справляємо на них враження, що вони про нас думають. Хайнц Кохут колись писав про таку собі дугу здорового нарцисизму, на одному боці якої – амбіції і цілі, а на іншому – ідеали й цінності. І в форматі тих амбіцій і цілей з урахуванням своїх можливостей людина досягає успіхів. Вона здатна любити себе і людей.

На жаль, патологічний нарцис не здатен любити інших і себе. Головна проблема нарцисів – вони не мають доступу до власних переживань і дуже їх бояться.

Мама має спокусити дитину до життя, дати їй відчуття того, що воно прекрасне, що там є радість, фантазії, мрії, захоплення. У нарцистичних сім’ях такого майже не буває. Там дитина не має права на сумніви й помилки. А у всьому має бути міра. На жаль, нарцистичні батьки рідко приводять дітей на терапію, бо не визнають проблеми.

Як батькам правильно поводитися з дитиною, щоб не виховати нарциса?

Якщо щасливі мама й тато, то і дитина такою ростиме. Якщо вони здатні будувати глибокі, здорові стосунки, поважають одне одного, то й діти їх наслідуватимуть. Варто розрізняти, де потреби, а де бажання дитини, не плутати їх. І давати їй жити за велінням серця. Усе, що відбувається з дитиною, – ілюстрація того, що є в сім’ї.

Сучасне суспільство транслює нарцистичні тенденції, коли кожен хоче себе якось продемонструвати, вибороти краще місце під сонцем.

Так. Нарциси – це така категорія людей, які люблять усе нове, модне, дороге. Це такий собі споживач, який легко відгукується. А загалом – якось усе будується на ідеалізації і знеціненні: або ідеально, або ніяк. Дуже багато конкуренції, заздрості. Усі заточені на успіх і мають дати результат.

Окрім нарцистичного, які ще є психотипи?

Є істеричний тип особистості, обсесивно-компульсивний, депресивний, шизоїдний тощо. Це не діагнози, а особливості особистості. У кожного з них – свої базові питання. Наприклад, якщо йдеться про істеричний тип – то це люблять мене чи не люблять, жінка я чи чоловік. А для нарциса – цінний я чи не цінний, визнаний чи ні, схвалений чи не схвалений, для нього обов’язково треба хтось, хто підтверджуватиме його самооцінку. Депресивний – люди, які живуть на чернетку, тобто все краще в них буде потім. З ними зручно жити, бо вони скеровані на обслуговування потреб інших. Вони стараються заслужити любов і багато роблять для того, щоб усім навколо було добре.

Читати ще: «Депресія має здатність маскуватися», – психотерапевт з Луцька

Що таке нарцистична депресія?

Така депресія може бути в будь-кого як реакція на якусь ситуацію, коли ти почуваєшся знеціненим. Наприклад, коли стається розрив стосунків, тебе відкидають, а ти не розумієш, за що і чому. Або в роботі, коли людині не дають реалізувати свій потенціал, знецінюють її.

У чому різниця між нарцисом і демонстративним типом?

Демонстративний – це все-таки більш істеричний тип. Така людина хоче уваги, любові. Жінка такого типу, наприклад, надмірно демонструє свою жіночність. Ці люди більш чутливі, сенситивні, іноді почуваються крихкими, достатньо вразливими. Вони теплі. А нарциси достатньо холодні.

Коло інтересів дитини може розвинути в неї оті нарцистичні риси? Наприклад, участь у гуртках акторської майстерності, ораторського мистецтва, моделінгу тощо.

Тут ніякої небезпеки немає, хай діти ідуть на гуртки й розвиваються. Усе, знову ж таки, залежить від батьків. Якщо між ними здорові стосунки, зав’язані на любові й повазі, то в дитини все буде гаразд.

Читати ще: «Для дитини головне – щоб батьки були емоційно доступні», – психолог з Луцька

Люди-нарциси здатні на самопожертву?

Рідко. От, наприклад, є нарциси-волонтери. Але вони роблять це тому, що про це можна розказати, десь написати у резюме чи в передвиборній програмі. Тобто це або модно, або може бути якось використано.

Життя нині дуже швидкоплинне, і ми всі біжимо до успіху, живемо на результат. Я хочу сказати таке: що швидше біжить життя, то повільніше його треба жити. Варто зупинятися і смакувати його, дивитися одне одному в очі й частіше спілкуватися. Важливо, щоб у сім’ї була емоційна комунікація, а не лишень побутова.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---