На Волині більшає хворих на туберкульоз

Десь на сусідніх сайтах є яковенка стаття, де він запивняє громаду що в нас туберкульозу не має а колишнє керівництво дописувало хворих. І ось результат сам же так почав співати от і ч-мо вилізло сраколиз БП.

Не продлевают контракт наверное все-таки по другой причине,возможно потому ,что его на эту должность назначил Климчук,говорят,что родственники

Знаю, що написати читабельну історію - то не коників з лайна наліпити, тому прошу не судити строго. Цим текстом надіюсь хоч якось привернути увагу до міста до того клятого місця, притону, борделю - луцького Тубдиспансеру. Отже, почалось все просто - бронхіт, чи то запалення, чи то обструктивний бронхіт... Мені того так і не пояснили. Місяць, другий, таблеточки, сиропчики, депресія, слабкість. Поки в один прекрасний день пана дільничного осяйнуло - "...А поїдь но ти в тубдиспансер. Бо щось твій бронхіт мені не подобається." Приїхала. Знімок, година очікування, і тадададаааам - туберкульоз легені, при чому вже, цитую, "не свіжий". Питання - на що дивились лікарі в поліклініці, коли мене слухали? На цицьки? Ну далі кілька днів як в тумані - шок, сльози і соплі. Потім був початок лікування. Нічого страшного - перевернула жменю кольорової хімікатури, як в фільмі, і спати. Спати вночі, спати зранку, спати в обід і ввечері теж спати. Так пролетів майже рік, після якого на фінальному обстеженні сюрприз: рецидив + заражені бронхи, мультирезистентний, інфільтративний... Загалом все як не не має бути. На тому ж місці ідібрали верхній одяг (нахабно відібрали і запхали до мішка, як ото в селах солому пхають) і дали путівку на четвертий поверх в інтенсивну терапію, до пані Валентини йосипівни (то так, мо хто знає). От там то і відкриваються всі оспівані принади місцевого "тубіка". Про коридори помальовані в синій-синій, запах хлорки, якою невідомо що миють, бо брудно всеодно, сирість, протяги писати не буду, таку картину всі повинні були бачити в фільмах жахів. Палата. Палата - то окрема тема. Пані Валентина, як непоганий психолог, з самого початку відвела в палату з кількома циганками і бабусями при смерті, щоб налякати мабуть. Дві представниці Ромів вагітні, третя без ніг, худі як з Освенціма, зате всі палять (Кент з ментолом пропонували, казали "...Легше стане"). Запах жахливий, під ліжками в пакетиках якась зіпсована їжа, вікна відкривати там чомусь не можна було, брудно, панянки не лежать а валяються в купах незрозумілого шмаття. В тому місці я вперше воголос промовила кілька крепких багатоетажних матюків, тихо заплакала і рушила до Йосипівни в кабінет, сваритись, доносити шо так не має бути. Ясне діло, донести нічого до неї таки не вдалось, але в іншу палату таки поселили. В ній була присутня дівчина, назвемо її Н., років 25, хвора на СНІД, з пухлиною в голові, без одної легені вже, лежала в тій палаті другий рік, туберкульз її доїдав (саме тому й доїдав). Хороша, сильна, проте весела, наочний приклад того, як в такому лайні можна залишитись людиною. В іншої дівчини була ломка, з нею я не встигла познайомитись. Окрім них ще були дві хворі на легку форму туберкульозу панянки - Жужа і Ліза, особи без постійного місця проживання. Хитрі, скажу вам. Зимують в тубдиспансері, їдять що дають, хто хоче підліковується, на літо з своїми скромними пожитками йдуть в мандри, з настанням холодів знову повертаються. Запах в палаті теж не з приємних, чистоти не помітно, але куди краще ніж в попередній. До самого процесу лікування ніхто не придивляється. Заставили одним махом випити всі ліки, зробили три уколи і поставили капельницю. Між іншим у Києві ці процедури проходять протягом доби. Прямо на ліжко світило весняне сонце... Млосно, жарко. На прохання повісити штори, які, як вияснилось, перуться ще з осені, мені відповіли щось типу: "не розтопишся, в мене он трупи лежать, чекають, а то штори якісь..." Потім у вухах заспівали Гадюкіни "Скоро, скоро ми побачимо Христа" і я відійшла. Повернулась вночі, бо по ногах бігала миша, а в сусідній палаті тривало таке собі п'ятничне паті. Регіт, крики, бійка здається... За що купують алкоголь? Бог його знає. А я знаю де купують. Медичним спиртом приторговують милі молоденькі медсестрички, 10 гривників за "пузирь", або за кілька метрів від лікарні на "точці". Там вже 15 гривників, але "хароша". Ближче до ранку " добре кірнувших" Жужу і Лізу привели хлопці з сусідніх палат. Ну як привели... Присунули по підлозі, майже голих і просто таки швирнули в палату. Чула, що місця зустрічі - то ванна кімната, у випадку якщо сусіди не дуже проти - статеві акти здійснюються прямо по палатах, влітку - у парку біля лікарні. Далі - ранок. Дикий перегар в кімнаті, купа свіжого людського лайна під дверима - таким чином тамтешній місцевий авторитет позначав палату з новенькими. В чому там логіка, зрозуміти не дано. Туалети, гірші ніж вуличні, обпльовані, об... Ну, не буду описувати. Завдяки величезній любові Йосипівни до бабла то був мій перший і останній ранок в тому місці. Пройшов час, я вижила, а диспансер все не міняється. Змінили, правда, керуючого. Він в свою чергу змінив вхідні двері, почав ремонт у коридорі. Але, чорт забирай, кому ті твої двері треба??? Кому вони треба? Піднімись на останній поверх! Там людям дихати нічим, там справжнє лайно розмазане на стінах, там спиртом торгують, та там тр*ахаються без зупину у всіх на очах!!! Йосипівна, дякую за психологічну травму. Маю надію, що вищі сили існують і всі відповідальні, що поклали великого члена на тих людей і ту лікарню горітимуть в пеклі в окремому віп-котлі. З підвищеною температурою. Дякую за увагу, будьте крепкі.