USD 39.75 40.10
  • USD 39.75 40.10
  • EUR 39.85 40.30
  • PLN 9.75 9.97

«Не для публікації». Як волинський музей опинився в центрі майже детективної історії зі спадком Лесі Українки

24 Лютого 2021 13:45
Випадок – це псевдонім Бога, якщо він хоче залишитися анонімом. Так розповідають у краєзнавчому музеї про те, як до фондів потрапили унікальні рукописи Лесі Українки, які потім відкрили світові ще одну грань поетеси, довгий час відому лише вузькому колу людей.

Ця історія розпочалася у травні 1941 року. Тоді на адресу Луцького музею прибув цінний лист із Чернігова, завірений штампом, печаткою і підписом Хоми Михайловича Коцюбинського – тодішнього директора Чернігівського музею Михайла Коцюбинського. У той лист були вкладені раритети, які й започаткували комплектування меморіального фонду родини Косачів у Волинському краєзнавчого музеї, розповідає наукова співробітниця відділу музейного розвитку та екскурсійного забезпечення Людмила Завада.
У листі було два фото родичів Лесі Українки: її тітки Олени Антонівни Тесленко-Приходько, яку Лариса Косач називала тітонька Єля, та світлина з Дерпту (нині це місто Тарту, Естонія, – ред.), на якій – частина родини Косачів. Також у тому пакунку був і рукописний зошит з автографами Лесі Українки і її сестри Ольги Косач, у який тоді ще зовсім юні Косачівни збирали народні українські пісні в Колодяжному.
Крім того, в пакунку, який до Луцька надіслав Хома Коцюбинський, були і листи, автором яких була Леся Українка. Три з них датовані лютим-березнем 1901 року і були написані у Мінську в надзвичайно драматичний період життя поетеси. Саме тоді вона перебувала біля Сергія Мержинського, який поволі помирав. До нього, хворого на відкриту форму сухот, Леся поїхала, щоби доглядати коханого, і звідти ж писала ці листи. Адресатом була Віра Григорівна Крижанівська-Тучапська. Її чоловік якраз і познайомив Ларису Косач і Сергія Мержинського. Листи з Мінська написані до смерті Мержинського.
Був тут і ще один лист, написаний уже з Кимполунгу на Буковині. Поїхати туди Леся відчула єдине виразне бажання після смерті Мержинського, яку вона мусила пережити.

«Там і сталася та терапія, яку проходять творчі люди. Я не боюся слова «терапія», бо як це ще назвати, коли людина перебуває в стані абсолютного сум’яття, стресу, напруги всіх чуттів, і в неї з-під пера одна за одною з’являються ці поезії-сльози, які не призначалися для широкого загалу, які мали лишитися в тому листі, не шліфовані, не правлені, не кориговані. Випадок – інше ім’я Бога, коли він хоче залишитися анонімом. Ці листи в купі паперового мотлоху на підлозі Київського історичного музею і знайшов Хома Коцюбинський. І відправив їх на адресу Луцького музею. І саме з цих листів розпочалася нова віха раніше неопублікованої сторінки творчості й життя Лесі Українки», – зазначає Людмила Завада.
Приблизно в той же час, у 1940-х роках, Ольга Петрівна Косач-Кривинюк працювала над хронологією життя і творчості Лесі Українки. І про згадані листи вона дізналася під час розмови з тим же Хомою Коцюбинським, але самих рукописів не бачила. Щоб ознайомитися з їх змістом (а саме Ольга Косач-Кривинюк була хранителькою сімейного архіву), вона написала Анатолію Дублянському. Той кілька років працював науковим співробітником Луцького музею, а до того вчителював у Луцькій українській гімназії. У роки війни він був на посаді редактора «Українського голосу». В цих листах Ольга просила його зробити копії листів авторства Лесі Українки.

Саме так і віднайшлися зразки інтимної лірики Лесі Українки, які тоді ще не були опубліковані. Це були вірші, написані в надзвичайно складний душевний період для поетки, які могли так і залишитися невідомими, бо авторка не збиралася їх публікувати. У листах Леся Українка так і вказувала Вірі Крижанівській-Тучапській: «Лише для вас, а не для публікації». Саме в цих листах були вірші «Хотіла б я тебе, мов плющ обняти», «Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Квіток, квіток, як можна більше квітів».
«Мабуть, нелегко було Ользі Петрівні піддати розголосу цю втаємничену сторону душі своєї сестри. Я думаю, що то була воля провидіння, що листи з цими віршами знайшли випадково серед мотлоху, і може, саме через це й Ольга Петрівна зважилась дозволити їх опублікувати», – розмірковує співробітниця музею.

Ось так після усіх перипетій стало можливим видання неопублікованих творів Лесі Українки у 1947 році. Упорядницею книжки стала дослідниця Марія Деркач, якій і довірила Ольга Косач-Кривинюк архівні матеріали родини перед еміграцією. На час виходу книжки Ольга уже померла в Німеччині, це сталося у 1945 році в Аусбурзі в таборі для переміщених осіб.

Саме цій історії, в центрі якої й опинився Волинський краєзнавчий музей, була присвячена виставка під назвою «Я тут, я завжди тут, я все з тобою...», яку відкрили 23 лютого. Ці раритети зазвичай не експонуються для загалу. Однак з нагоди 150-річчя Лесі Українки після довгих вагань їх вирішили виставити.
«В описі цих предметів, які ховаються в наших фондах, пише, що стан предмету незадовільний. Один з листів ми навіть не змогли представити, він просто складається з клаптиків. Ці листи вже представлені в чергу на реставрацію. В наших інтересах виставляти копії, але з такої нагоди ми вирішили виставити оригінали», – пояснює Людмила Завада.
Директорка Волинського краєзнавчого музею Оксана Важатко зауважила: виставка ще й інтерактивна, адже біля кожного експонату є QR-коди, завантаживши які можна почерпнути більше інформації.
«Ми мали певні суперечки і сумніви з приводу того, що тут має бути представлено. Рукописні листи – це безумовна родзинка. І експонуються вони раз на кількадесят років. А оскільки велика частка нашої аудиторії – це учні і студенти, то ми заклали у цій виставці можливість отримати додаткову інформацію за допомогою QR-кодів, подивитися аудіо- та відеозаписи за допомогою проектора. Ми намагалися, щоб у музеї Леся Українка прозвучала по-новому, притягла до себе набагато більшу аудиторію», – каже керівниця музею.
Як додала Людмила Завада, часто твори Лесі Українки надихають і інших на творчість. Цю виставку оформили роботами луцької майстрині Олесі Іщук, і це була її ідея – створити Лесине слово у витинанках. А ще на почесному місці виставки – портрет Лесі Українки, виконаний майстринею.
Сама Олеся Іщук в коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини зазначила: саме твори поетеси надихнули її на ці роботи.

«Я вважаю що Леся Українка – це геніальний скульптор нашої свідомості. Вона актуальна завжди, це геніальна постать, яка водночас дуже сучасна і для нинішньої молоді. Працювати на Волині, серед цієї природи, де творила Леся, і не доторкнутися до її творчості, не почерпнути звідти якихось глибин – неможливо», – вважає вона.
Згадана виставка – це лише один із заходів, запланованих на Волині з нагоди відзначення 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки. Цього року видане 14-томне зібрання творів письменниці, над яким працювали викладачі Волинського національного університету імені Лесі Українки. Вже 1 березня зібрання представлять у ВНУ.
Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Марина Показати IP 28 Лютого 2021 01:41
Чесно кажучи, шокована! Деякі офіційні особи на публічному заході у закритому приміщенні дозволяють собі перебувати без масок! Гарний приклад показують! Олеся Іщук - талановита людина, як і Леся Українка, звісно.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus