Немає на нас німця з гарапою

або Невже пересічний українець справді бидло?
 
Вже стало традицією те, що наш пересічний громадянин відвертий хам і вишукане бидло. У якій іще країні можна стикнутися з такою кількістю хамства, ще й у такій «вишуканій» формі? Скрізь і всюди – на вулиці, на роботі, у транспорті, в магазині – щодня бачиш ХАМА з великої літери.
 
Якщо на тролейбусній зупинці «крутий пацан» із цигаркою у зубах просить бабусь «подвинутися», вмощується між ними на лавку й демонстративно починає пачити їм прямо в обличчя – у нас це чомусь вважається нормою. Бабусі спочатку просто відвертаються, а потім встають і відходять за межі «громадського місця».
 
Два роки тому всі ЗМІ гриміли про те, що вийшов закон, що забороняє палити у громадських місцях. Водночас право на визначення «статусу» громадського місця залишили на розсуд органів місцевих рад. До слова, не так давно у нашому місті проходив місячник боротьби з тютюнокурінням. Проте що саме владав хотіла продемонструвати цим, я так і не зрозумів. Хіба що своє знання законів, бо на їхнє виконання так і не спромоглася.
 
Заходжу в один місцевий супермаркет, де при вході й на багатьох полицях наклеєні попередження: «проводиться відеоспостереження», а в торгівельному залі працюють охоронці. У той час до магазину входить, тримаючись за руки, молода парочка. З вигляду хлопцеві та дівчині не більше двадцяти п’яти, та й одягнуті не в дешеве вбрання.
 
Люди відразу прямують до полиці з акційним пивом й нагло починають відкручувати пляшку за пляшкою у пошуках виграшної кришечки. Знайшовши потрібну, продовжують із нею гуляти по супермаркеті. Потім беруть ще два ананаси й баночку креветок, розраховуються на касі й спокійно виходять з магазину. Зі сторони адміністрації та охорони – нуль реакції. No Comments!!!
 
Найбільше вражає те, що найчастіше по хамському поводяться не якісь там бомжі чи люди з неблагополучних верств, а саме ті, котрі зараховують себе до так званої «еліти». Спостерігаю, як ззовні солідний мужчина в дорогому костюмі з краваткою, розмовляючи по крутій мобілці, крокує по проспекту Соборності, купує на вулиці морозиво та, пройшовши декілька метрів, знімає упаковку й кидає прямо на тротуар. Ця людина, певне, вважає, що підійти до контейнера зі сміттям для нього надто низько.
 
Подібну ситуацію нещодавно простежив і на вулиці Стрілецькій. Із супермаркету «Магніт» вийшла жінка, дістала з пакету банан, почистила й викинула шкірку прямо на бруківку. В той же день випала нагода в тролейбусі поспостерігати за однією літньою пані. Вона сиділа біля дверей, весь час робила зауваження дітям, які не звільняли старшим місця, й постійно жувала цукерки. У тролейбусі не смітила. Папірці складала у жменю й кожного разу, коли відчинялися двері, викидала їх на зупинку, людям прямо під ноги.
 
«Ми – не бидло! Ми – не козли!» – досить відомий рефрен, яким вперто намагався переконати у протилежному не лише себе, а всю Європу не надто популярний як тоді, так і сьогодні музичний гурт «Ґринджоли». Проте, чим настирливіше у чомусь переконують, тим менше починаєш у це вірити.
 
Днями, проходячи територією першою автостанції, став свідком однієї ситуації. Мужчина, підпаливши цигарку та затягнувшись декілька разів, шпурнув її на землю. Помітивши це, одна з кондукторів підійшла до чоловіка й зробила зауваження.
 
– Тільки що поприбирали, – сказала йому жінка. – За півметра від вас – контейнер для сміття. Невже тяжко протягнути руку й вкинути? Немає на вас німця з гарапою! Якби звозив раз по плечах, може, тоді думали б, що робите.
 
Чоловік подивився на цигарку, що ще диміла на бруківці, глянув на смітник, потім, перевівши погляд на жінку, мовчки покрутив пальцем біля скроні й спокійно зайшов у автобус.
 
Яскравий приклад поведінки нашого пересічного громадянина. З такими «пересічними» нам доводиться пересікатися на кожному кроці. Знайомі, котрі усією родиною декілька років працювали у Штатах та проживали там у приватному секторі одного з міст, розповідали про те, як одного ранку на обійстя їхнього сусіда налетів загін стражів порядку знешкоджувати… півня. Спів птаха інший сусід сприйняв як перешкоджання його праву на спокій й викликав правоохоронців. Півня конфіскували, а хазяїну виписали штраф, щоб надалі думав та реалізовував свої права, не порушуючи свободи інших.
 
А що у нас? У сусіда до півночі «на всю котушку» буде гриміти музика, та так, що не чути за нею навіть свого телевізора. І нічого не вдієш. Ще президентом Кучмою був виданий указ про заборону шуміти після десятої години вечора. Проте на цей закон, як і на багато інших, донині ніхто не звертає увагу, навіть, ті самі стражі правопорядку. Звертатися до міліції зі скаргами на порушення спокою у нашій країні не те, що не варто, а просто смішно.
 
У подібній ситуації може зреагувати лише дільничий, який прийде через декілька днів й у момент приходу не зафіксує порушення. До слова, українці, котрі працюють в Італії, розповідають, що там за дотриманням закону про громадський спокій невпинно стежить поліція. Якщо після чотирнадцятої години з вашого приміщення будуть лунати які-небудь звуки, то візиту правоохоронців вам не уникнути.
 
Дивні ми люди, східні слов’яни, до парадоксальності контрастний народ: геніальні до неможливого з одного боку й вишукане до крайнощів бидло з іншого. «Маємо те, що маємо», – казав колишній президент. І, може, дійсно порядок у нашій державі настане лише тоді, коли країною почне керувати якийсь «німець» з іншим світоглядом та іншим менталітетом, котрий з-під палки навчить нас, як жити, тому що ми самі не вміємо та й не хочемо бути людьми.
 
Андрій ПЕТРИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---