Син пішов воювати услід за батьком: історія волинян Андрія та Миколи Лукашуків

Біля пам’ятного знаку «Борцям за волю України», що в Ковелі, Микола отримав посвідчення про присвоєння його батьку, навіднику 14-ї окремої механізованої бригад, якого немає вже майже рік, Андрію Лукашуку звання «Почесний громадянин міста Ковеля».

Окрім цієї, міський голова Ігор Чайка вручив 25 таких відзнак сім’ям Героїв до Дня Незалежності, йдеться в сюжеті «12 Каналу».

Миколин батько став на захист держави в серпні 2022-го. До війни їздив на заробітки.

«У серпні 2022 року його мобілізували, йому прийшла повістка і у вересні він уже відправився на навчання, а звідти – на фронт, на Харківський напрямок. Він відразу сказав, що не буде ні від кого бігати. «Мені сказали явитися на ВЛК, я прийшов», – розповідає Микола Лукашук.

За його словами, хоч батьки розлучилися, коли сину було всього три роки, тато був у його житті завжди присутнім. А як почалася війна, вони стали ще ближчими. Як тато був на фронті, пригадує, зідзвонювалися майже щодня.

«Я розумів, що потрібно цінувати кожен момент. Тато був добрим, щирим, ніколи в нього не було суму, він цього не показував. Це передалося мені: що на душі не робилося би, я стараюся посміхатися, знаходити в усьому позитив», – говорить Микола.

Читати ще: «Я цілий острів забезпечував усім – від БК до людей». Воїн з Луцька – про нагороду від Залужного, 500-кілограмові бомби і ситих свиней

Він пішов служити через рік після батька. У свої 18 років хлопець долучився до «Азову».

«У ЗСУ я не хотів іти, тому що батько мені багато про що розказував: яке там командування, яке іноді буває ставлення. Я розумів, що це не для мене. У мене є мотивація, я знав, заради чого хочу туди потрапити. Звісно, я вибрав «Азов».

Микола пригадує: це рішення було прийняти нескладно, адже тато став для нього прикладом – він хотів бути гідним сином.

«Під час постійних зідзвонів із батьком він мені розказував, як там складно, що реально він не вивозить через малу кількість людей, що немає кому міняти. Я вирішив, що не можу так. Я хотів показати своєму батькові, що я його син, що він мене правильно виховав, дав мені правильні погляди на життя», – говорить Микола Лукашук.Читати ще: Молилися на колінах: на стінах волинського храму розвісили портрети Героїв, які намалював військовий

А от мамі хлопця було складно. Їй довелося відпустити на війну обох. Із часом вона змирилася з рішенням сина. І тут сталося найстрашніше – 29 листопада Андрій Лукашук загинув на Харківщині.

«Я якраз приїхав із позицій. 29 листопада він загинув, 30-го мені повідомили про його загибель. Я тоді якраз приїхав із полігону. Дзвонить мама. Я передчував щось не те. Дивно, вона зазвичай так не дзвонить. Вона відразу сказала: «Тримайся, батько загинув».

Це сталося на бойовому завданні. На позиції з татом був побратим, який також загинув. Вони потрапили під осколки від танкового обстрілу.

Читати ще: «Човен розстріляли. Думав, що потону». Тяжко поранений воїн із Луцька 12 днів прожив на острівці сам-один

«Він показав себе як відповідальна людина. Його практично завжди ставили командиром групи. Казав: «Я тобою дуже сильно пишаюся. Я радий, що в мене – такий син, що я тебе так виховав». Розказував своїм побратимам: «Мій малий у 18 пішов в «Азов». У нього така гордість була», – розповідає Микола.

За подвиг Андрія Лукашука вже посмертно нагородили Князівським хрестом.

Після похорону Микола пробув на фронті три з половиною місяці. Звільнився, бо дуже переживав за маму.

«Залишилася тільки мама. Більше нікого, крім мене, в неї немає. Я навіть не міг би уявити: що з нею було би, якби не стало ще й мене. Я розумів, що вона могла би цього не пережити. Тому я зробив це заради неї», – наголошує Микола.

Нині хлопець не відкидає думки, що може повернутися на фронт.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---