«У дитячій хірургії ургентна патологія №1 – гострий апендицит», – волинський хірург

Коли потрібно звернутися до дитячого хірурга? Які симптоми сигналізують про патологію, що потребує оперативного втручання? Як працює дитяча лікарня в умовах карантину і як в разі потреби потрапити на прийом до лікаря? Ці та інші питання в ефірі програми «Запитай у лікаря» телеканалу «Аверс» обговорювали з хірургом Волинської обласної дитячої клінічної лікарні В’ячеславом Дидюком.

Пане В’ячеславе, як ви працюєте в умовах карантину?

Зараз складний період і для лікарів, але насамперед він складний для наших пацієнтів, тому що з початком карантину постало питання для батьків, куди їхати, коли звертатися, чи приймуть, чи відправлять додому, до кого звертатися взагалі. Тому ми намагалися спільно з нашим управлінням дійти до якогось позитивного рішення і бути більш доступними батькам. І тому в першу чергу запровадили консультації телефоном, тому що у зв’язку карантином було заборонено проводити будь-які консультації в поліклініках. Поліклінічні відділення наші були зачинені, тому ніхто не міг до нас скерувати.

Але на нашому офіційному сайті було оприлюднено контактні дані всіх спеціалістів. Із ними батьки могли зв’язатися і проконсультуватися. У першу чергу телефони дали для того, щоб можна було визначити терміновість, адже терміновість при дитячому захворюванні – це дуже важливо, кожен досвідчений лікар може відрізнити саме цей момент і батькам пояснити. Тобто це більше було скеровано не на інтерпретацію якихось певних специфічних обстежень, а в першу чергу для того, щоб чітко розподілити, що є певні захворювання, які можуть зачекати, що це не ургентно. Якщо ми вважали, що не можна чекати, то приймали таких пацієнтів, розказували, як все це правильно зробити і госпіталізовували.

За період карантину було більше чи менше ургентних операцій?

Напевно, свою роль зіграв страх заразитися вірусом. Раніше на приймальне відділення до нас їхало дуже багато людей, а зараз, коли хтось приїжджає зі скаргами, то це вже справді такі скарги, що, окрім стаціонару, іншого виходу немає. Тобто вже все зроблено і нам лишається тільки ухвалити рішення та сказати, чи справді там є якась гостра хірургічна патологія, чи варто лікувати щось зовсім інше. Тому що, якщо взяти абдомінальний біль, тобто біль у животі, у 90% він не є хірургічним, у дитячому віці це якісь функціональні порушення, порушення травлення, отруєння, можуть бути навіть вияви вірусної інфекції, яка супроводжується болем у животі, ентеровіруси, і тільки 10% може припасти на хірургічні.

Що це за приклад, коли людина до вас приїхала не на планову операцію, а ургентно і змушені були оперувати?

У дитячій хірургії ургентна патологія №1 – це гострий апендицит. У всьому світі це знають, це найчастіша патологія, яку треба оперувати.

Які це скарги? Розкажіть, щоб батьки розуміли, коли вже нагально потрібно їхати в лікарню.

Зазвичай гострий апендицит – це така хвороба, яку і дуже легко буває діагностувати, і дуже важко. Усе залежить від того, як розташований апендикс, загалом від його будови, скільки триває біль. Кожна людина реагує по-різному. Є пацієнти, яким може боліти 12 годин на добу, і апендицит буде не такий критичний, тобто без перфорацій чи без перитоніту, а буває, що це стається за шість годин. Що менша дитина, то швидше розвиваються всі стадії некротизування, тобто омертвіння апендиксу.

Якщо є болі в животі, підвищена температура тіла, можливо, є небажання їсти, діарея, головні болі, запаморочення – це все підходить для опису апендициту?

Для апендициту захворювання завжди починається із болю в животі, а далі все приєднується. Тобто якщо раптом починається з головного болю, а потім з’являється біль у животі, або спочатку діарея, а потім болі в животі, то це вже нас як спеціалістів насторожує. Тобто це вже ми як канат перетягуємо, зважуємо кожен симптом. А залежить усе від анатомічного розташування. Якщо апендикс розміщений до малого тазу і подразнює пряму кишку чи кишківник, він може давати рідкі випорожнення. Коли приєднується нудота, це зазвичай вже ускладнений апендицит, тобто коли він дуже запальний, фази некрозу вже почалися, він іде до ускладнень. Навіть бувають прояви кишкової непрохідності. Кожен хірург вимальовує собі картину, анамнез, тому що для гострого апендициту це надважливо.Важливою є робота цілої команди, тому що хірург – це один із цієї команди. Він прийшов, оцінив аналізи, подивився живіт, так само педіатр. Подивилися, оцінили стан, визначилися, чи є, можливо, якісь супутні захворювання, може, це щось зовсім інше. Тобто спочатку педіатр дивиться і визначає, чи вкладається це в клініку гострого апендициту, коли він вже має сумніви, кличуть нас і ми разом ухвалюємо рішення.

Коли приїздить людина в такому невідкладному стані, роблять швидкий тест на коронавірус?

Швидкі тести в нас проводять з початку карантину. А з послабленням першої хвилі, протягом цих останніх тижнів, коли дозволили планові оперативні втручання, був наказ нашого міністерства, що всім дітям, навіть тим, яких госпіталізовують у стаціонар, треба проводити імуно-форментний аналіз – ІФА-тестування. Це достовірний аналіз, за кілька годин ми маємо результат. І ургентні діти, і планові потрапляють до нас у відділення з одним із супровідників з негативним тестами ІФА.

Коли дитина потрапляє у відділення ургентно, ІФА-тестування платне чи безплатне?

Для дітей – безплатне.

А для батьків?

Залежить від ситуації. Стосовно ургентних хворих збираємо анамнез, визначаємо контакти, тобто чи не контактувала дитина з хворими, потім беремо аналіз, протягом дня його брати набагато простіше, тому що це біохімічна лабораторія. Вночі це просто нереально.

Тобто ви десь і ризикуєте фактично?

Ну так. Усі ризикують.

Але ви навіть обстежуєте пацієнтів у всіх засобах захисту на приймальному відділенні?

На приймальному відділенні зазвичай це тоді, коли є певні покази. Але всі засоби захисту в нас є, ми максимально захищені. Стараємося, щоб і батьки, і діти були по палатах, щоб ніхто нікуди не ходив. Персонал ходить в палати, оглядає в палатах, відвідування заборонено майже взагалі, і це правильно, тому що є ризик. Звісно, ті, хто має негативні результати ІФА, можуть зайти у відділення. Але, знову ж таки, вийшовши на вулицю ми не можемо убезпечити себе.

Усі, кому за Радянського Союзу вирізали апендицит, мають такий величезний шрам. Нині змінилися підходи до цієї операції, щоб воно було менш помітно, особливо в дівчат?

Якщо взяти дитячу хірургію, то апріорі це є хірургія малих косметичних розмірів у всьому світі.

Навіть мікроскопічних, коли це новонароджене маля?

Так. Тобто всі розрізи делікатні і кожен дитячий хірург це знає, тому що ми все стараємося зробити максимально делікатно і максимально гарно. Зараз у дитячій хірургії розвинулися малоінвазивні методики. Найпопулярнішими є лапароскопічні методи обстеження.

А при апендициті лапароскопія підходить чи ні?

На мою думку, це тільки лапароскопія має бути. Є певні патології, де можна ще думати, дискутувати, зважувати ризики. А гострий апендицит – це така патологія, яку потрібно намагатися максимально робити лапароскопічно, тоді дітки набагато швидше будуть це переносити. Вставати будуть вже наступного дня, больовий синдром набагато менший, пацієнти не потребують анальгетиків, це менш травматично.

Менше пошкодження м’яких тканин, правильно?

Ця методика дуже хороша і сучасна, але потрібно правильно нею володіти, тобто не лише мати такий інструмент, але ще й знати, як зробити так, щоб справді менше боліло.

Чи є досвід в нашій дитячій лікарні малоінвазивної хірургії і в яких напрямках?

У нас є великий досвід малоінвазивних втручань. Наше хірургічне відділення виконує широкий обсяг ендоскопічних втручань, чим ми можемо похвалитися, не побоюся сказати, що і в Україні
знають Луцьк, нашу лікарню, наших всіх хірургів. Адже наше коло не є таке велике, ми всі спілкуємося, часто доповіді маємо. Раніше, коли щороку можна було на конференціях бути, то ми мали доповіді про свої здобутки, про наші методики, напрацювання. І мені дуже приємно, що маємо чим похвалитися.

Що скажете про грижі в дівчаток і хлопчиків саме такого маленького віку?

Всі грижі у дитячому віці зазвичай є вродженими. Коли вони проявляються, це вже зовсім інша справа. Дитячі грижі за світовими стандартами тільки оперуються, іншого в принципі немає.

Чомусь найчастіше в дітей трапляються пупкові грижі.

Так, це пов’язано з ембріогенезом, з вагітністю, тому що через пупок проходять усі судинки, пуповина, через яку дитинка живиться 9 місяців вагітності. Після народження пупкове кільце ущільнюється і починає звужуватись. Загальноприйнята методика, що до п’яти років зазвичай пупкові грижі не оперують, тому що до цього віку вони фізіологічно самостійно затягуються. Чи велика вона, чи маленька ми стараємося не оперувати до п’яти років. Таке буває дуже рідко, коли в пупкове кільце може потрапляти кишка, тоді виникає защемлення, ризик омертвіння кишки. Коли є такі ризики, тоді потрібно оперувати. Але таке буває рідко, зазвичай пупкові грижі легко вправляються і все.

Зараз літо і актуальною є тема дитячого травматизму. Звісно, це більше до відділення дитячої травматології, але коли це травма з розірваними м’якими тканинами, наприклад, то це вже до вас. Чи співпрацюєте з травматологами?

Звісно.

І в операційній, якщо є така ситуація?

В операційній теж. Це командна гра. І коли гарно сформована команда, тоді можна досягти успіху в лікуванні. Якщо всі починають грати не в один бік, то можуть бути нюанси. Тому ми з травматологами якось спільних поглядів добиваємося і працюємо в тому напрямку. Є рани, на які вони нас кличуть дивитися, проконсультувати. Тобто для нас немає якоїсь межі категоричної абсолютно.

Зараз теплий період, послаблення карантину, всі вирішили, що можна вже вільно кататися на роликах, велосипедах, скейт-бордах, самокатах, грати у футбол тощо. Діти граються активно, велосипеди зараз дуже популярними в нас стали. Надзвичайно важлива безпека, як мінімум – одягайте дітям шоломи. Найнебезпечніше, що може бути з велосипедом, – коли діти при падінні вдаряються животом в кермо.

Найбільша небезпека такого удару – травма селезінки, може бути розрив, гематома під капсульна, яка потребує спостереження, внутрішня кровотеча. Тобто тут дуже багато нюансів і потрібно швидко зреагувати, визначити тактику і що робити: чи ця дитина в операційну, чи в реанімацію, чи там взагалі немає нічого.

Від листопада у нас ввели обов’язкові автокрісла для дітей. Чи багато у вашій практиці було таких випадків, коли після аварій привозили дітей, які могли б бути живі й здорові, якби сиділи у автокріслах і пристебнуті пасками безпеки?

Звичайно. В першу чергу – особистий досвід. Маючи дітей, я просто і не задумувався, чи порібне автокрісло, тобто в мене вдома це навіть не обговорювалося. Якщо є дитина – є автокрісло, інакше ніяк, тому що в першу чергу свідома людина буде думати про безпеку для водія і пасажирів. Це просто рівень свідомості, відповідальності людини, чи хочу я ризикувати життям своєї дитини. Тому що можна бути перфектним водієм, а хтось, не дай Бог, в алкогольному сп’янінні може в’їхати збоку і травмувати.

А щодо ситуацій, то я стикався з таким, що з автокріслами приїжджали до травмпункту – і з дітьми все було добре. Знову ж таки, деякі мами й тати люблять маленьких діток возити на руках, будучи за кермом. Самі пристебнуті, а дитина без паска на руках. При різкому ударі виходить, що з мамою все добре, а дитина отримує ще більший удар. Тобто тут, напевно, потрібна постійна інформація і нормальне адекватне роз’яснення батькам. Не пресувати, не сварити, а обережно якось намагатися достукатися до свідомості, тому що кожна мама, кожен тато хочуть для своєї дитини зробити якнайкраще.

Ви стажувалися у Франції, були в інших країнах на симпозіумах. Наскільки там на іншому рівні медицина, ніж у нас? Що ви звідти привезли для нашої медицини?

Потрапити туди було дуже важко, я до цього йшов не один рік і не за першим разом потрапив. Але наші лікарі дуже розумні, дуже освічені у всьому. Справді, коли нам дати більше можливостей, фінансування для самореалізації, воно було би ще краще. Але якщо порівняти підготовку дитячого хірурга в Україні й, наприклад, у Франції, то там, щоб стати хірургом, потрібно пройти сім кіл пекла, дуже суворий відбір. У них сам режим освіти передбачає дуже жорсткий відбір. У мене там дуже багато товаришів, колег і молодших, і старших, я з ними контактую, консультуюся постійно стосовно своїх пацієнтів, плануємо їхні візити сюди, щоб оперувати діток. І підхід взагалі відрізняється, погляди інші. Тому я стимулюю молодих колег, що потрібно якомога більше їздити і дивитися. Так, у нас все добре, ми все робимо, але завжди потрібно дивитися, як хтось щось робить, і тільки тоді може вималюватися якась своя картина. Хірург – як художник. Подивився, як працюють колеги в Польщі, у Франції, у Німеччині, у Штатах, ще десь, з кимось поспілкувався. У хірурга тоді вимальовується своя особистість. Він бачить, що йому цікаво, в чому він відчуває себе сильним, в чому він хоче розвиватися.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---