Україна – як літак, який захопили терористи, - публіцист

Ярослав Грицак - український історик і публічний інтелектуал. Він першим на початку Євромайдану озвучив думку про його близкість до рухів Occupay більшу, ніж до Помаранчевої революції, інформує «Українська правда».

- Ви могли б описати періодизацію Євромайдану? Зараз є думки про зміну етапів – студентський, "батьківський" тощо.

- Я досить скептично ставлюся до таких описів, бо як історик розумію всю умовність періодизацій. Але якісь етапи, безперечно, були. Точно можна сказати, що перший Майдан був європейським.

- Що це значить?

- На цей Майдан люди вийшли через невміння чи не хотіння Януковича підписати угоду про Асоціацію. Для мене вимоги і надії цього періоду найкраще ілюструє виступ Євгена Глібовицького, який пояснив, що означає європейська Україна.

Цей Майдан стояв протягом тижня, 29 листопада вже було враження, що він кінчається. Якби не побиття тих нещасних студентів, то він, можливо, був би навіть згас.

Тож 30 листопада постав цілком новий Майдан – Майдан обурення.

- Майдан розлючених людей?

- Так, хтось писав про "мільйон розлючених людей". Але між цими двома Майданами була певна тяглість.

Перший Майдан був студентським і апартійним – але не аполітичним. І в цьому була уже та нова якість, якої не було в 2004 році. Згадайте, як у Львові на сцену не пустили Михальчишина.

- Якість чого – якість протесту?

- Якість Майдану.

2004 року протест був дуже партійно-політичний. Це було і легше, і гірше. Легше – бо було за кого стояти. Гірше – бо коли за когось стоїш, то не ясно, за що ти стоїш.

Треба стояти за щось – і ця нова якість дуже виразно почалася 2013 року. Ці Майдани – апартійні, але не аполітичні.

- Поясніть, в чому різниця. Чому важлива політичність у комплекті з апартійністю?

- Тут я сідаю на коника, яким давно вже їжджу – тема цінностей, про які я вже давно говорю.

В Україні стала ціннісна зміна. Це вже очевидно. Її головні рушії – середній клас (у широкому розумінні: від журналістів й "айтішніків" до середнього бізнесу) і молодь. Ці люди не куплять будь-який продукт, будь-яку політичну партію тільки через його "опозиційність" – їм потрібна якість.

Це сталося в Україні, і це сталося у всьому світі. Подивіться, що робиться у Бразилії, Туреччині чи Болгарії. Ми бачимо, що всюди найбільш революційним є новий середній клас. Його цікавить не виживання, а самовираження.

Він починає ставити вищі вимоги, аніж ті, які були до нього.

- Вищі вимоги до опозиції?

- Не тільки. Люди розуміють, що міняти треба не політиків, а країну. Тепер це звучить як банальність. А 2004 року чи 2010 року це не було очевидним: блукаючи між "двома Вітями й одною Юлею" як трьома соснами, більшість з нас не бачила лісу.

- Тобто ви думаєте, що всі вже зрозуміли недостатність зміни політичного інтерфейсу?

- Так, щодо того в Євромайдані вже є консенсус – про це навіть немає потреби дискутувати.

Хоча є і ті, хто хочуть повернути Юлю.

- Окрім зміни політиків шляхом читання, писання чи сидіння в тюрмах, є також інший вектор руху – перспектива для активістів і нинішніх громадських лідерів Євромайдану потрапити в політику.

- Не конечно. Хочеться, звісно, щоб вони стали політиками – серед них, можливо, є наші нові лідери. Це питання їхнього особистого вибору – а також статистики, відповідно до кривоїГауса.

Хтось політиком буде, хтось ні. Але нам уже зараз треба привчатися запам’ятати прізвища декотрих з них – за пару десятків років вони, маю надію, керуватимуть не лише бізнес-фірмами чи університетами, але й усією країною.

Я вважаю, що Майдан не має іншого вибору, як перетворитися на громадський рух. Але мене тривожить, як швидко його пробують "осідлати" політики і тим самим зробити з нього ще одну партійну чи припартійну структуру. Це відбувається і в Києві, й у Львові.

Це набирає тривожного характеру, бо містить загрозу розколу. А розкол – надто велика розкіш перед лицем такого суперника, як Янукович і його режим.

Завдання цього руху я бачу не лише у зміщенні Януковича, але й виявленні нових лідерів. Він мав би стати щось на зразок ракетоносія, який виводить супутник на орбіту – а потім відпадає за непотрібністю.

- Цілком природно, що лідерів громадських не дуже видно – Євромайдан має горизонтальну структуру.

- Це ви дуже точно сказали. Євромайдан належить до середовищ із горизонтальною структурою. Для євромайданцівщів ієрархія не має значення. В них інші цінності. Вони майже всі мають вищу освіту, соціально між собою рівні, живуть і діють не в елітарних, а в еґалітарних середовищах - таких, до прикладу, як фейсбук.

Це покоління здобуває собі статус текстами, роботою, аргументами.

Серед них виграє не той, хто "ближче до тіла", носить кращу краватку, а той, хто має кращу голову.

- Тобто цей ракетоносій має вивести на орбіту таких нових лідерів із "кращою головою"?

- Так. Їм зараз по 18-30 років Згідно з законів "політичної біології" - тобто зміни поколінь - вони за 15-20 років прийдуть до влади та змінять країну. Можливо, навіть швидше.

За приклад може служити Навальний. Це не найкращий взірець, але він показує, як блоґер стає політиком у силу обставин.

І саме тут стає помітною різниця між Росією та Україною: в Росії лідери на кшталт Навального є поодинокими випадками, тому їх легко посадити чи тримати на короткому повідку.

А в Україні точок, платформ, середовищ – тисячі. Їх усіх уже важко нейтралізувати. Можна пересадити, підкупити, скомпрометувати всю опозицію, але усі площадки громадянського супротиву не знищити.

В переддень Різдва доречно згадати епізод із Євангелія від Матвія, коли Ірод шукає новонародженого Христа, нищить всіх немовляток, але Христа все одно знайти не спроможний. Це ефект Майдану.

- Влада може почати "нищити немовляток"?

- Влада може все.

Її пристрашили санкціями. Але немає такої дурості, якої вона не могла би зробити. Але її дурість є нашим союзником. Згадаємо, що 29 листопада. Євромайдан уже згасав, але силовий розгін зранку 30 листопада дав поштовх для нових і масовіших виступів.

- Давайте про це поговоримо. Невже вони настільки ідіоти? Я в цій історії окремо згадую спробу штурму та знищення "ближніх барикад" на Майдані Незалежності, коли на захист Євромайдану приїхала буквально половина Києва – здається, хлопці в своїх розрахунках просто не врахували ефект facebook.

- Перша версія – справді, вони настільки ідіоти. Вони, здається, не читали Макіавеллі, котрий радив: "Якщо б’єш, то вже вбивай". Бо немає нічого гіршого, ніж ворог, якого ти не добив.

Друга версія – вони не дурні, ми просто не розуміємо їх логіки. А не розуміємо, бо ніколи не бачили і не знали прецедентів подібної влади. І то не тільки ми: цілий світ не має такого досвіду.

Ми знаємо чи уявляємо, що роблять у таких випадках генсеки, колишні ефесбешники, генерали, які дірвалися до влади і т.п. Ми не знаємо, що за таких обставин робить мафія. Ми могли би, скажімо, знати, якби свого часу президентом США став би не Рузвельт, а Аль Капоне.

Але такого досвіду життя в країні, де владу захопили мафійні структури, в історії нема. Україна – це як літак, який захопили терористи.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---