USD 27.5 27.9
  • USD 27.5 27.9
  • EUR 31.15 31.6
  • PLN 7.1 7.33

Волинський фермер-десантник знову мріє про «небо». ІНТЕРВ’Ю

Віктор Лук’янчук господарює у рідному селі Мирин, Мельницької сільської ради Ковельського району. Село так назвали, бо тут живуть мирні люди, які прагнуть миру і спокою, як і вся природа навколо. Підтвердження цьому – лелеки, які «квартирують» чи не на кожній електричній опорі.


Десантники бувають різні

Друге серпня, День військово-десантних військ, для голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині Віктора Лук’янчука – особливий день. Свою службу в десантно-штурмовій бригаді він згадує з трепетом. На відміну від більшості «блакитних беретів», які цього дня полюбляють одягнути тільняшку, навіть випити зайвого, купатися у фонтанах, він вирушить у гори. Планує з друзями піднятися на Говерлу.

Віктор Лук’янчук не вживає спиртного та ніколи не курив. І ще у свої 51 - «запхне за пояс» багатьох атлетів.


Армія як школа життєвих принципів

«Після школи я працював учнем шліфувальника на Луцькому автомобільному заводі. Жив на квартирі. Ще тоді дуже захопився спортом. Вирішив вести здоровий, тверезий спосіб життя. Накупляв собі еспандерів, гантелі. Бігав зранку кроси. Ще змалку любив грати у футбол. Коли прийшов на призовну комісію, то мене запитали, чи я не хочу служити в десантній бригаді? Я відповів, що це – моя мрія», - розказує пан Лук’янчук.

«Повістка була на 6 квітня 1980 року. Якби нас призвали на два дні раніше – потрапили б в Афганістан. Доля вирішила – у Львівську область. А там, на базі Бакинського десантного полку, і була сформована наша 39 окрема штурмова бригада.

У перші дні до нас, новобранців, підійшли і спитали: чи є серед вас спортсмени-розрядники? Хтось хвалився: «Я – боксер, я – борець». А я не мав жодного спортивного розряду, а просто сказав, що можу зробити сто разів підйом з переворотом.

Мені спочатку не повірили, але зарахували, як потім виявилося, до спеціальної роти розвідників – елітного підрозділу. Ми займалися фізичною, тактичною підготовкою, стрибали з парашутом. У мене всього було 22 стрибки, з них - три затяжних.

То була окрема програма, яка давала змогу дійсно відчути себе десантником у всіх проявах цієї важкої військової професії. Перед тим, як потрапити в цю роту, я пройшов сім перевірок. На той час то була краща десантна бригада в Радянському Союзі, де вчили виживати, ділитися останнім», - каже пан Віктор.

- Можна сказати, що для Віктора Лук’янчука армія не закінчилася?

- Звичайно, (посміхається) я і зараз живу за принципами тієї дисципліни, порядку, культури, дружби. Я ціную дружбу. Маю багато друзів. Нещодавно до мене приїжджали з Росії товариші по службі, гостювали.


- Коли «повернулися на землю»?


- Я не планував бути фермером. Але мене завжди тягнуло в село. Тому, що тут мої батьки. Треба було допомогти. Пригадую, 12 років тому я зустрівся з колегою, який мені розповів, що господарює, розводить свиней, що це хороша, прибуткова справа. Так, на той час, це було вигідно, що не можна сказати за сьогодення.

І я всю свою душу, час і фінанси, які на той час були мізерні, вклав сюди – саме в господарство. Мав багато кредитів. Але зараз я - щаслива людина, бо нікому нічого не винен. І господарюю – не шкодую. Хоча є і певні проблеми.


Землеробство як рулетка – не вгадаєш

Зараз у фермерському господарстві Віктора Лук’янчука обробляють 70 гектарів землі. Це переважно овочі, хоча є і зернові. Щодо тваринництва, то утримують 200 свиней та усього одну корову.

«Раніше обробляв 170 гектарів землі. І ще думав розширятися. Але все змінилося. Зараз маю десь гектарів 70, і то, вважаю, забагато. Можливо, буду відмовлятися. Йде крупний бізнес і ми, фермери, зі своїми «сотками» не складемо йому конкуренцію. Бо в них – потужна техніка, в них – гроші, мільйони. Вони мають непогані врожаї. Це перше.

Друге: держава створила нам такі умови з реєстрацією договорів оренди, що невигідно брати землю. До 2009 року жодних проблем. Ми реєстрували їх в сільських та селищних радах за копійки. Сільські, селищні голови, землевпорядники знали: хто на їх території орендує, й які землі. Із створенням Держземагенства, ці обов’язки тепер покладені на них. За кожну частину паю треба платити – в середньому 150-170 гривень. А є паї, які складаються з семи частин. А крім цього, ще треба багато часу відстояти в черзі. Для кого це зробили? Це зроблено свідомо, щоб ми відійшли від справ. Зараз платиться за пай не менше трьох відсотків від вартості землі. І хочуть ввести коефіцієнт, який зробить орендну плату ще дорожчою. Якщо це зроблять – то ми від землі відмовимося.
І цифри! Торік за реєстрацію договорів оренди в області сплатили 12 мільйонів гривень. Куди пішли ці кошти?! Це можна було б дати на кожен район майже по мільйону гривень.

Зараз дотують за молодняк великої рогатої худоби, орієнтовно від 500 до 1000 гривень за особину. Рахуємо: ціна була 17-18 гривень за кілограм, а тепер – 10. Нормальний бичок – 700 кілограмів. Множимо різницю. 5 тисяч забрали. 500 гривень дали. Гарна державна математика.
Дотації на посів – також смішні. Не треба дотацій! Прийдіть до нас і скажіть: «сійте жито». І ми посіємо. Але дайте ціну, щоб його потім продали.

- За рахунок яких культур зараз виживають фермери?

- Не вгадаєш, як рулетка. Два роки тому один фермер безплатно тоннами роздавав цибулю дитсадкам, школам іншим закладам. Був час, що на моркві «погоріли». Фермерство – як рулетка. Тому доводиться сіяти, садити всього по трішки. Щось одне – дасть прибуток. Решта – аби не «в мінус».


Аби підстрахуватися доводиться будувати овочесховища. Ми з помічниками оце звели за півтора місяці «з нуля». Тепер користуюся, сусід зберігає вирощене. Копійки з нього не візьму, не на цьому треба заробляти.

Також не продаю вирощену рибу. Хоча для себе викопав два ставки - розводжу коропа, амура. Просто для душі. Планую ще дві водойми – нормальне рибне господарство. Можливо, колись і буду вирощувати на продаж. А зараз, щоб просто сісти з вудкою та порибалити із задоволенням.
- Окрім рибної ловлі, які ще захоплення у Віктора Лук’янчука?
- Я ще мисливець. Але не фанат. Можу піти, можу не піти. Це, так би мовити, відпочинок, «розвантаження» фізичне і моральне.

Дуже люблю спорт. Щоранку бігаю, віджимаюся від підлоги 150 разів. Мрію ще раз стрибнути з парашутом. І щоб мої сини стрибнули, відчули, що таке вільне падіння. І я це зроблю, обов’язково», - розповів Віктор Лук’янчук.

Депутатство – як затяжний стрибок з парашутом

Віктор Лук’янчук вже вдруге – народний обранець Ковельської районної ради. До нього, як до депутата, за допомогою звертаються мешканці не лише навколишніх сіл, а з усього району. Знають як принципового, який ніколи не лобіював власні інтереси.

«Дуже хочу виправдати надії і виборців району, і фермерів, які обрали мене головою Асоціації. Але зараз такі часи, що дуже важко працювати на землі. Будемо сподіватися, що прийдуть політики, які дадуть можливість жити і працювати, годувати і свою сім’ю, і Україну», - впевнений пан Лук’янчук.

Розмовляв Костянтин ЯВОРСЬКИЙ
Загрузка...
Коментарів: 4
Марина Показати IP 26 Липня 2013 19:12
чудова людина! справжній чоловік!
допитливий з голоб Показати IP 26 Липня 2013 20:14
а чому пан лук.янчук не плать людям за орендован1 па1.
Саша Показати IP 26 Липня 2013 22:27
і саме головне їх не обробляє і там ростуть тількі буряни
самюк Показати IP 27 Липня 2013 01:50
2 числа все проясниться. Десант.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.