USD 38.80 39.15
  • USD 38.80 39.15
  • EUR 38.80 39.20
  • PLN 9.80 9.98

Lampa.doc № 3: на лучан чекає триденний документальний ексклюзив

20 Липня 2018 08:00
Уже третій рік поспіль Луцький замок стане майданчиком популяризації надбань сучасної документалістики – протягом 3–5 серпня в місті триватиме Фестиваль документального кіно просто неба Lampa.doc.

Цього року лучани матимуть змогу переглянути 12 унікальних стрічок, відзнятих на території України, Польщі та Росії. Ці фільми – учасники та переможці національних і міжнародних кінофестивалів й не доступні в широкому прокаті.

Загалом у 2018 році фестиваль охоплює 9 міст. Він розпочався в Запоріжжі та вже побував у Бердянську, Краматорську, Червонограді, Ужгороді та Варшаві. Після Луцька дійство помандрує до Житомира, Умані, Кропивницького та Києва.

Як наголосила директорка департаменту культури Луцької міської ради Тетяна Гнатів, проведення фестивалю документального кіно в місті – це ще одна можливість популяризації культурної спадщини Луцька, зокрема замку Любарта.

«Те, що таке дійство відбувається в Луцьку, сприяє покращенню іміджу нашого міста», – зазначила Тетяна Гнатів. Вона пригадала, що саме з Луцька у 2016 році й розпочався фестиваль переглядів документальних фільмів просто неба.

Своєю чергою, режисерка та засновниця фестивалю Lampa.doc Наталія Красильникова пояснила, що Луцьк їй по-особливому близький, адже саме тут вона знімала свою документальну короткометражку про луцького скульптора Миколу Голованя.

Напередодні проведення заходів у рамках Lampa.doc Інформаційне агентство Волинські Новини отримало унікальну можливість поспілкуватися з головою та ідейною натхненницею фестивалю ближче. Так, Наталія Красильникова розповіла про особливості цьогорічної програми фестивалю, зокрема її освітню складову, відмінності у сприйнятті фільмів глядачами з різних регіонів України та закордону, а також про розвиток національної документалістики.
На чому зроблено акцент під час розробки програми цьогорічного фестивалю?

Усі 12 фільмів програми – це ексклюзив, принаймні для луцької аудиторії, тому що їх не можна побачити в кінопрокаті чи онлайн. Ці стрічки можна побачити, власне, прийшовши 3–5 серпня на територію Луцького замку. Вони транслюватимуться просто неба, на екрані, діагоналлю 7 метрів, із дуже хорошим звуком. Це принципова позиція: щоби зображення та звук були якісними, адже це впливає на сприйняття фільмів аудиторією. Ми не нехтуємо технічними моментами.

Ці фільми дуже різні, тому що мета фестивалю – руйнація стереотипів про документалістику як про щось нудне й нецікаве. Але є наскрізна тематична нитка, яка об’єднує фільми цього року. Це вперше за три роки існування фестивалю, коли є цей лейтмотив. Він не дуже очевидний. Ці фільми намагаються мовою документального кіно побудувати діалог між поколіннями.

Апелюючи безпосередньо до програми, наприклад, маємо надзвичайно хороший фільм польського виробництва, режисера Пьотра Сташіка під назвою «Щоденник подорожі», який показує, як дуже відомий польський фотограф Тадеуш Рольке, котрому на момент зйомок було 82 роки, бере свого учня, якому на той момент було 15, та вирушає з ним у подорож Польщею на фургончику-фотолабораторії. Вони мандрують невеликими містечками країни і роблять світлини всім охочим. Завдяки цьому роуд-муві, що триває близько 50 хвилин, можна побачити, як вибудовуються стосунки в пари різних за віком і за бекґраундом чоловіків. Кіно – про те, наскільки багато може дати таке спілкування кожному з них.

Окрім того, хочу наголосити, що до Луцька завітає режисер цього фільму, один із топових документалістів Польщі Пьотр Сташік. Ми зробимо після показу в п’ятницю ввечері (3 серпня, – ВН) невеличку дискусію. А в суботу в денному блоці відбудеться вже повноцінна зустріч із режисером, яка триватиме близько 1,5 години.

Пьотр Сташік один із останніх своїх фільмів знімав у Нью-Йорку, перед цим працював у Бутані, тобто це людина світу. І привідкрию таємницю: наступну стрічку він зніматиме в Україні.

Новинкою цьогорічного фестивалю буде, зокрема, освітній блок.

Так, і в Луцьку освітній блок буде найпотужнішим і найрізноманітнішим. Він проходитиме протягом двох днів – у суботу-неділю з 16.00 у виставковій залі на вулиці Драгоманова, 23. Будуть цікаві лекції з історії та тенденцій документального кіно, які читатиме головний редактор інтернет-журналу «Moviegram», один із ведучих Одеського кінофестивалю, виконавчий продюсер UA: КУЛЬТУРА Лук’ян Галкін. До Луцька, окрім Пьотра Сташіка, приїдуть також режисерка Аліна Горлова, продюсерка фільму про дитячий хор «Щедрик» «Свій голос» Світлана Зінов’єва та представник проекту Ukraїner.
Цього року фестиваль уперше завітав за кордон – до Варшави. Як Lampa.doc зустріли в Польщі? Чи готова тамтешня публіка сприймати українське документальне кіно?

Фестиваль пройшов дуже добре, незважаючи на надзвичайно жахливі погодні умови – Варшава зустріла нас просто шаленими дощами. Але я не бачу в цьому нічого поганого, тому що ми протестували нашу техніку в екстремальних умовах. І можу вже сказати, що покази в Луцьку відбудуться за будь-якої погоди (сміється, – ВН). Головне – щоби не злякалися глядачі й навіть у випадку поганої погоди, взявши парасольки та пледи, приходили на фестиваль. А ми вже додатково організуємо каву та чай.

У Варшаві подію сприйняли дуже добре. Покази відбувалися на території Інституту Адама Міцкевича. Аудиторія дуже хороша. Через те, що була досить неприємна для кінопоказу просто неба погода, я взагалі здивувалася, що люди прийшли. Я сама б не пішла в таку погоду дивитися кіно, яке б воно надзвичайне не було. А люди прийшли й досиділи до кінця і дуже жваво сприймали фільм, коли його потрібно було так сприймати, і вдумливо реагували тоді, коли потрібно було дивитися кіно саме в такому стані… Тому в мене залишилися дуже хороші враження від показів у Варшаві, і я сподіваюся, що ця ініціатива продовжуватиметься й наступного року ми так само завітаємо до Варшави. Знову ж таки відкрию маленьку таємницю: вже є декілька пропозицій від інших польських міст.

Я радію, що документалістика, в цьому випадку українська та польська, будує міжкультурні діалоги між нашими країнами.
Чому саме польська документалістика?

Тому, що польська документалістика на сьогодні є однією з найкращих у світі, вона існує як бренд – Polish Docs. Знову ж таки, аби досягти мети фестивалю про руйнацію міфів і стереотипів про документалістику, програма повинна складати з дійсно якісного, цікавого, різного кіно. І польська документалістика в цьому плані дуже допомагає.

Польські фільми транслюватимуть із українськими субтитрами, так?

Так. Загалом у документалістиці рідко трапляється практика дубляжу, адже, коли фільми дублюються, ми втрачаємо оригінальну мову, настрій… І це не має сенсу.

Із кожним роком фестиваль стає все масштабнішим. Чи долучатимете до проведення Lampa.doc інші країни, окрім Польщі?

Цього року вже відбулася маленька спроба зробити це. У програмі є фільм російського виробництва. Мене запитували, чи не боюся я, що цей факт тут, на заході країни, сприймуть доволі агресивно. Одразу хотіла б сказати, що кіно дуже хороше. Воно дасть можливість побачити російські реалії зсередини. Окрім того, хочу наголосити, що режисером стрічки є хлопець гватемальського походження Ренато Боррайо Серрано. Тобто не можна сказати, що це суто російське кіно.

Так, Ренато свого часу виїхав із Гватемали до Росії, закінчив московський ВДІК, а потім вступив до школи Марини Разбєжкіної. Це альтернативний навчальний заклад, де вчать знімати документальне кіно, і це, напевно, одна з найпотужніших сучасних шкіл документалістики. Аби зняти фільм у стилі Марини Разбєжкіної, ти маєш дотримуватися чітких правил: є заборони на використання штативу, задіювання оператора, залучення музики… Це все Разбєжкіна вважає милицямии, непотрібними в документалістиці. Тобто ти маєш все робити самостійно, писати зображення, звук… Завдяки такому підходу автор максимально заглиблюється в зону існування героя, відбувається максимальне споріднення з ним, а на екрані ми бачимо кіно, під час перегляду якого глядач втрачає відчуття того, що це документалістика. Він повністю занурюється в життя героїв.

А у випадку Ренато та «Кіно для Карлоса» йдеться про нову російську родину. «Кіно для Карлоса» – це фільм для його новонародженого сина. Ця стрічка виграла приз глядацьких симпатій на міжнародному конкурсі короткометражних документальних та анімаційних фільмів на DOK Leipzig 2017.
Фестиваль охоплює різні міста України. Чи можете простежити відмінності у сприйнятті стрічок глядачами, залежно від регіону?

У нас за плечами – три міста України. І це Схід – Запоріжжя, Бердянськ і Краматорськ. Для мене особисто фестиваль так само важливий, тому що я сама була заручницею певних стереотипів, і напевно є й буду залишатися нею. Але хотілося б руйнувати ці стереотипи. Наприклад, мені здавалося, що всі ми однакові й однаково сприймаємо один і той же контент, проте це не так. Я бачу це на прикладі того, як люди сприймають документальне кіно в різних регіонах України. Я не можу сказати добре це чи погано. Просто ми різні, але ми маємо шукати шляхи порозуміння. І в цьому випадку документалістика є дуже дієвим інструментом.

Окрім того, по-різному сприймають кіно жителі більших і менших міст. До прикладу, Схід менш релігійний, а в нас у програмі є короткометражка «На Великдень». Це дебютна робота молодої української режисерки Світлани Григоренко, яку вона створила в рамках Майстерні документального кіно Сергія Буковського. Фільм побудований на телефонній розмові мами з донькою про приїзд останньої на Великдень додому й спільний похід до церкви. Це така собі телефонна баталія, адже в героїнь – абсолютно різне ставлення до цієї теми… Я не можу сказати, що східна публіка сприйняла цей фільм погано. Ні, але дуже стримано. Натомість аудиторія в Польщі, яка є католицькою країною, дуже жваво реагувала на всі моменти. Я думаю, що подібна реакція буде й на Волині.
12 фільмів, 3 фестивальні дні. 4 фільми протягом одного дня – чи не завелике навантаження на глядача?


Звісно, розумію, що фільмів може бути забагато, особливо якщо хтось відвідуватиме фестиваль Lampa.doc уперше. Проте програма формується таким чином, щоби бути збалансованою, тобто це 4 фільми абсолютно різні за настроєм, хронометражем. Зазвичай, після повного метру йде короткий, щоб можна було переключитися.

Окрім того, я завжди наголошую на тому, що є велика різниця між тим, коли ми дивимося кіно в глядацькому залі, замкнуті в стінах, і коли ми переглядаємо кіно просто неба.

Як розвивається українська документалістика в цілому? Адже, на жаль, на телебаченні присутній здебільшого лише розважальний контент.

Із кожним роком українська документалістика стає все сильнішою та цікавішою. Цьому сприяють декілька факторів. По-перше українське кіно почали фінансувати. Водночас документальний фільм потребує менших коштів на виробництво. По-друге, документалістика більш правдива. На мою думку, всі режисери мали б починати з документалістики, тому що таким чином ти можеш дослідити життя. А вже потім можна йти в ігрове кіно.

До прикладу, цього року в програмі є фільм Аліни Горлової «Явних проявів немає», який здобув відразу кілька головних цьогорічних нагород. Це стрічка про те, як людина виходить із посттравматичного синдрому після АТО… Аліна Горлова якраз закінчила режисуру ігрового кіно, але це вже друга її документальна робота. І сфера її зацікавлень – саме в документалістиці, яка поки цікавіша за ігрове кіно.

Звичайно, за три дні фестивалю Lampa.doc неможливо кардинально змінити ставлення до документального кіно, але це можливість помацати документалістику, спонукати глядача потім самостійно шукати для перегляду саме документальні фільми.
Зазначимо, що всі заходи Lampa.doc безкоштовні. Охочим завітати на фестиваль потрібно буде сплатити лише вартість вхідного квитка до Луцького замку. Водночас у дні показів пенсіонери, діти віком до 14 років, учасники бойових дій та інші пільгові категорії населення зможуть потрапити на територію замку безоплатно.

Lampa.doc відбувається за підтримки програми Culture Bridges Британської ради в Україні в партнерстві з EUNIC – Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу, Інституту Адама Міцкевича у Варшаві та Державного агентства України з питань кіно. Проведенню заходу сприяє департамент культури Луцької міської ради.

Ольга Шершень
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Сторож Показати IP 27 Липня 2018 10:00
Не забудьте зігнати полонених студентів а то вночі там страшно.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus