У Рокинях святкували Купала. Фоторепортаж. Відео

Кілька десятків молодих людей зібралися у музеї історії сільського господарства Волині в селі Рокині, аби відсвяткувати свято Купала.

«Цей день збігається з датою літнього сонцестояння (зазвичай 21-22 червня) — найдовшого дня року, і саме свято має яскраво виражену сонячну символіку. Саме в цей час день має найбільшу протяжність, а ніч найкоротша. Найбільш ймовірно, що назва свята походить від слова «купатися», адже під час проведення купальських забав обов'язковим є обряд купання. Сонце в цю пору найсильніше, трави і квіти найбільш цілющі. За повір’ями, опівночі вогнистим цвітом розквітає папороть, віщуючи тому, хто здобуде його, скарби, багатство, статок і здоров'я», - пише у своїй книзі «Звичаї нашого народу» Олекса Воропай.

Зі слів одного з організаторів свята - голови ВОМГО «Центр Ефективної Комунікації» Оксани Лойко молодь приїхала у «скансен» (музей під відкритим небом) ще зранку 6 липня. Серед чистого поля, молодики розташували декілька наметів, збираючись гуляти цілу добу.

У музеї є на що подивитися, особливо міським жителям. Тут справжній селянський зоопарк: поросятка, гуси, кролики та козли.



Домашня худоба тут, ніби привчена до спалахів фотокамер. Кінь, який пасеться біля «хатки-мазанки», позує, елегантно трясучи гривою.

Близько до вечора в імпровізованому таборі починається вечеря. Подають куліш з пшоняної каші, шкварок та масла. Страву готувала місцева ґаздиня музею декілька годин на вогні.

Охочих посмакувати кашею чимало, приходять навіть молодики, які відпочивали просто неба недалеко від куренів музею.

Спробувати куліш приїхав і радник луцького міського голови, депутат облради Ігор Гузь. Оксана Лойко каші не жаліє і накладає депутату по повній.

Гузь стравою залишається ніби задоволений, але, жуючи, вимагає ще й сала. Сала немає.

Приблизно за годину, казан спустошують, проте на вогні ще готують борщ. Згідно з програмою, подавати його повинні були ще вдень, проте через дощ трапезу перенесли.


Борщ готують не концептуально. Автентики до кінця не дотримують і всипають у борщ харчову магазинну приправу, без якої, як стверджує реклама, нині борщ – не борщ.

Набравшись сил, дівчата грають в волейбол.

Інші заряджаються силами серед дерев. Тут є, як стверджує одна з табличок, за визначенням київських спеціалістів з біолокації, місце духовного зцілення - третє в Україні за силою впливу космосу.


Якраз там, куди б’є космос, розміщена пам’ятка народної архітектури каплиця вознесіння Господнього. Її двері зачинені – Купала як-не-як свято язичницьке.

Зате відчинені двері хаток, які показують побут українських селян минулого століття. Старі фотокартки, ікони, вишивані рушники та портрет Кобзаря – як і має бути, усе дихає стариною.

В одній з садиб музею об лаштований невеличкий магазин. Продають цукерки, солодку воду та книжки. Серед літератури є й твори директора музею Олександра Середюка. Теми книжок - історія Волині, козацтва, Луцького замку та Юлія Тимошенко.

Сам Середюк розповідає молоді про історію свята Купала. Каже, що у цю ніч пари стрибали через ватру, після цього кохалися, а на Великдень в день весіннього сонцестояння у них народжувалися діти. Якщо ж ні – чоловік рік пив вітаміни і набирався сил, аби реабілітуватися наступного року.

Серед місцевих розваг – боді-арт. На тілах одне одного молодь малює фарбами візерунки. Кажуть, що замовлень немає – «як фантазія художника ляже, так і добре».

Дівчат розмальовують переважно квіточками. Тату з фарби наносять на шию, плечі, обличчя та навіть животи. Мистецтво на тілі житиме до опівнічного купання.


Серед парубків художня цінність малюнку не важлива, головне - зміст.

Наївшись кулішу, Ігор Гузь поліз у воду. Він не проти, аби його знімали навіть напівоголеного. Каже, що перспективний політик повинен бути готовий до всього.

Плескаючись під останніми променями сонця, Гузь з політичним соратником Андрієм Бокочем навіть позує. Каже, вода тут нехай не дуже чиста, але жива.


За декілька гривень охочі можуть прокататися на бричці. Поїздка супроводжується вітерцем і піснями у виконанні директора музею.

Ближче до ночі дівчата починають збирати квіти аби сплести вінки. Різноманіття на полі не багато, усі рвуть білі квіти. Як потім з’ясувалося недарма. Вінки з білих квітів, каже одна з дівчат, - то вінки кохання.


Плетіння квіткових головних уборів супроводжується піснями. Аби відчути увесь смак традицій, дівчата сидять на сіні.





Не гребуть жіночим головним убором і парубки. Серед них голова фотоклубу «Спалах-АРТ», мешканець Рокинь Олександр Альфьоров.

Коли заходить сонце, на березі ставка підпалюють декорації. Палки, на які натикані рулони туалетного паперу, чимось нагадують кадри з популярного реаліті-шоу «Останній герой», коли учасники йшли обирати жертву на виліт.


Дівчата пускають вінки на воду. За повір’ям, куди припливе квітковий головний убір – там і житиме наречений власниці вінка.


Після на березі розпалюють вогнище, водять хороводи, спалюють головних символів свята: трав’яне опудало Купала та Марени. Ці святкові божества уособлюють сонячне чоловіче та водяне жіноче начала.

Коли ідоли згоряють до тла, парубки стрибають у воду і ловлять вінки дівчат. Власниці зловленого, аби отримати його назад, мусять виконати бажання парубка. Серед загаданого – здебільшого поцілунки та обійми.

Власниця вінка, який спіймав один парубок не озвалася. Молодик дивується – «Хіба я не привабливий?».



Опісля пари перестрибують через ватру. За повір’ям, якщо вони не роз’єднають рук – жити їм довго і щасливо. Якщо ні – розійдуться. Деякі стрибають поодинці. І навіть роблять сальто.



Фінальний ритуал свята Купала – хрещення вогнем. Присутні повинні пройти через вогняну браму якнайшвидше. Якщо арка згорить - комусь може не повезти - брама впаде на нього. Та цієї ночі усі виявляються везунчиками


Купала продовжується усю ніч. Дівчата та хлопці за нестачею справжнього лісу шукали папороть у рокинівському дендропарку…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---