USD 27.6 27.85
  • USD 27.6 27.85
  • EUR 31.5 31.8
  • PLN 7.2 7.36

Волинський художник присвятить роботу Небесній сотні

Яка роль митця під час бурхливих подій в Україні, які пам’ятники потрібні Луцьку та з яким символом можна порівняти надії України на краще майбутнє, - про це та інше Інформаційному агентству Волинські Новини розповів відомий художник Микола Кумановський.

Якщо не художником, то ким Ви стали б у житті?

Напевно, я міг би стати лише художником. Хоча, у мене є дві освіти – перукар та художник.

Яка, на Вашу думку, головна місія художника?

Перш за все, бути провідником тієї вищої сили, яка є над нами, та відтворювати її в образах. Для поета це вербальна основа, а для мене – недопалком по стіні, або патиком по піску, але без цього не можу.

Ви релігійна людина? Чи вважаєте, що митець обов’язково повинен бути віруючим?

Обов’язково, хоча всякі бздури малюю, але все ж таки вірю в Бога. Час від часу я ходжу до собору, але нерегулярно. Празникую всі свята, тому що вони переважно родинні – Різдво, Пасха і так далі. Намагаюся не працювати в свята, тому що вже не раз переконався, що ліпше цього не робити. Щодо посту, в принципі, я дуже мало їм, а коли працюю, взагалі не їм, тому що, як наїмся, то й працювати не хочеться.

Наскільки, на Вашу думку, важлива національна самоідентифікація для художника?

Для людей, які займаються народними промислами, ужитковим мистецтвом, вишивкою, керамікою, їхнє мистецтво більше пов’язане з народними традиціями. А живопис, графіка – я не сказав би, що це обов’язково мусить нести в собі національні риси. Хоча, я колись викладав у художній школі, де вчився хлопчик, батько якого був грузин, а мати українка. Так от, він малював півників і всі вони були якісь грузинські. Чому в узбеків Ленін подібний на узбека? Хочуть сприймати монголом, і все. А ікона – річ канонічна, канону обов’язково потрібно дотримуватися, тому що ми не впізнали б Святого Миколая, Матір Божу, Ісуса Христа.

У одному з інтерв’ю Ви казали, що вирішили не емігрувати, тому що Вам важливо чути рідне слово. Наскільки важливою є українська мова для Вас?

Звичайно, є дуже важливою. Окрім того, що я малюю, я ще трішки пописую – видав дві книжечки: «Слід у слід» та «Кострубізми» (кострубаті оповідання). Я кайфую, коли чую хороше слово, яке потім надихає щось робити. Іноземна мова мене не надихатиме, це для мене чуже, я не відчуваю образів у чужій мові.

Значну частину життя Ви мешкаєте в провінції, у Луцьку. Чи були думки переїхати у велике місто?

Ні, шум та гамір великих міст мене вже просто не приваблюють. Краще подалі, щоб спокійніше, щоб можна було подумати. Те місце, де я зараз живу, майже на березі Стиру, на Вишкові, мене повністю влаштовує. Маю святий спокій.

Досі триває дискусія щодо доцільності встановлення пам’ятника Степану Бандері у Луцьку. Яка ваша думка щодо цього?

Пам’ятник Степану Бандері потрібен місту обов’язково, якщо на Волині народилася УПА, то потрібно про це пам’ятати. Це ж не якийсь там «нєізвєстний солдат», пам’ятники невідомому солдату ставлять, хоча зараз вже, можливо, не ставитимуть, бо маємо Небесну сотню, в якій всі загиблі відомі.

Ми з Михайлом Шумським працюємо над ідеєю створення пам’ятника Данилу Братковському, був оголошений конкурс. Коли сюди приїздять поляки, вони кажуть «тут вашого нічого немає, де ваші герої? Де постаті, яких ви так шануєте?» Кобзарів понаставляли, але вони майже всі однакові. Колись я був у журі конкурсу щодо встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Луцьку. Що мені не сподобалося, був дядько з Києва, з міністерства культури, купа людей, повиставляли усе в драмтеатрі – оте мислення ленінської монументальної пропаганди залишилося в ментальності художників. Той Шевченко, який стоїть – найкращий серед найгірших з того конкурсу.

Яка роль митця під час бурхливих подій в Україні? Так, дехто майже не сходив зі сцени Майдану, як, наприклад, Руслана.

Вважаю, що це позитивно – те, що там організовувалися виставки, це добре, і це варто робити. Людей треба підтримувати – хто словом, піснею, хто якимись образами. Я підтримував Майдан у Луцьку. Дуже добре, що скинули ту хунту, хоча й такими великими жертвами. Тепер це все перекинулося на Луганщину, Донеччину. Це, як на мене, депресивні регіони. Звісно, не хотілося б, щоб вони відділилися, але навіщо воювати, вбивати людей, пороти животи?

Ви дотримуєтеся думки, що краще відділити регіони, вороже налаштовані щодо України, ніж намагатися утримати їх?

Мені чомусь так здається. Та й покійний В’ячеслав Чорновіл виступав за федералізацію, казав, що варто було б їх відділити. Хоча там фіфті-фіфті – 50 на 50 українців та росіян. На мою думку, це так само, як татари, які виїжджають з Криму. Я не проти, щоб дати їм притулок, але де один татарин, там одразу і ціле село. Я боюся, щоб ми потім з ними не мали проблем тут, на Заході України.

Татари – найлояльніша до української держави нацменшина, чи не так?

Так, але це зовсім інша релігія. Нехай би жили там. Я б радив їм, якщо вже отримують російські паспорти, стають росіянами, зберігаючи мусульманське віросповідання, їхати в Казань. Чомусь емісари з Казані приїздили в Крим, домовлялися про щось.

Повертаючись до теми несмаку заможних людей... Всі ми стали свідками відкриття Межигір’я та побачили, що людина нібито накопичувала навколо себе твори мистецтва, але все виглядало з величезним несмаком. В чому може бути причина такого несмаку багатих українців?

Це його вибір, він так вважав – «ето очєнь красіво». Дійсно, багато людей були позбавлені смаку. Хоча зараз з’являється нове молоде покоління, наприклад, Віктор Корсак з «Адреналін-Сіті», який відкрив «Арт-кафедру». Він цікавиться мистецтвом, має смак, свою думку. У Луцьку є багато людей, які мають бабло, м’яко кажучи, та в яких проявляється потяг до мистецтва. За радянської влади рідко хто купував картину з виставки і в художників понабиралися цілі полиці, захаращені картинами. Хоча, на Заході зараз більший інтерес до того соцреалізму, у нас теж посилюється інтерес до візуального мистецтва. Я, напевно, належу до тієї школи, яка вміє малювати і хоче малювати, ліпити, а не займатися якимись перформансами чи ще якоюсь байдою. Мій колега з Чернівців організував такий перформанс – у одній галереї колов кабана – запросив дядьків, посли поприїжджали, він такий дивакуватий.

Раніше панувала жорстка радянська цензура, усе, що виходило за межі соцреалізму, визнавалося чужим мистецтвом, незрозумілим. Чи доводилося Вам пристосовуватися для того, щоб демонструвати свої картини?

Ні, не пристосовувався, хоча й був під пильним оком КДБ.

Як Ви сприймаєте критику і чи часто стикалися із заздрістю колег?

Я не звертаю на це уваги. Якщо є раціональне зерно в критиці, то це для мене приємно. Якщо критика дає мені поштовх до якоїсь реалізації, це ще ліпше.

Дехто взагалі стверджує, що українці виглядають не так, як на Ваших картинах…

Це я знаю, «собака гавкає, а караван іде».



А як щодо нерозуміння з боку споглядачів картин?

Що я зроблю, себе я не перебудую. Комусь подобається, комусь не подобається – це речі індивідуальні. За радянської влади усі мали робити тільки так і не інакше.

Яке місце у Вашому житті займає музика?

Величезне, маю невелику колекцію платівок, ще старих. Усе залежить від настрою – часом слухаю, бо дуже люблю Ольгу Богомолець, співану поезію Жданкіна, Марка Грехуту, Чеслава Нємена і аж закінчуючи Крісом Рі. Увесь час одне й теж саме не можеш слухати, тому що змінюється настрій, з’являється якась втома. Деколи просто хочеться тиші. Хоча у мене зараз постійно ввімкнене радіо «FMГаличина».

Чи відвідуєте музичні імпрези, що відбуваються у Луцьку, наприклад, джазові фестивалі?

Буває, але рідко. Останнім часом не дуже люблю велике скупчення людей.

Якось засновник Луцького джаз-клубу Олег Баковський зауважив, що у країнах, де на високому рівні джаз – хороші дороги та чітко працює економіка. Чи згодні Ви з думкою, що музика, яку слухають люди, впливає на рівень культури?

Звичайно, обов’язково впливає. Культурний чоловік ніколи недопалок не кине повз смітник. Це все пов’язано з внутрішньою культурою людини.

Чи важливою є жінка-муза у житті митця?

Я не "голубий" і потребую жінки. Окрім того, хтось мусить зварити їсти, подбати про дітей. Звичайно, легше тим, хто не має жінки, родинного обов’язку. Окрім того, хоча я одружений вдруге, виступаю за родинні зв’язки, за сім’ю та діток. Що міцніша родина, то міцніша держава.

Ви цілком заробляєте на життя мистецтвом?

Так, лише пензлем, олівцем, стеком, глиною – лише так.

Якщо не таємниця, за яку найбільшу суму Вам доводилося продавати свою картину?

Смішно сказати – за тисячу доларів.

Як Ви ставитеся до художників, які продають менш вартісні картини за більші суми? Чи стали б займатися самопіаром, як, скажімо, відомий художник Сергій Поярков?

Ну і слава Богу, адже грошей завжди мало. Поярков взагалі одіозна для мене фігура, з його вибриками, навіть голосовою інтонацією, це для мене якась дурня. В кожного свій шлях, одному десять тисяч доларів мало, іншому – двісті вистачає, це так, хто до чого звик.

Останні бурхливі події вже знайшли відображення у творчості багатьох художників. Зокрема, низку робіт, натхненних непростими подіями в Україні, можна було побачити під час «Весняного салону». А над чим зараз працюєте Ви?

Будую майстерню, з Михайлом ми зробили цей пам’ятник Братковському на конкурс, подаємо рельєф та скульптуру. Маю замовлення, мене попросили, щоб я своїм трактуванням написав щось на тему Небесної сотні. Це буде живопис. Хоча я звик мислити концептуально – якщо є одна думка, за нею йде друга, третя – це все мусить бути в циклі. Так, спочатку у мене був цикл «Умовні українці», потім «Оскома», а тепер буде цикл «Отава» (це скошена трава, а потім піднімається зелена, молоденька). Воно і в цьому воєнному часі – все ж таки, та молода паросль підніметься і буде зелененька, свіженька травичка.

Розмовляв ПАВЛО ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ
Загрузка...
Коментарів: 11
Волинянин Показати IP 2 Червня 2014 16:37
Незабаром вже ,, небесні тисячі,, будуть! Слава майдану!
Корінний лучанин Показати IP 2 Червня 2014 17:33
Цікава , творча особистість Микола Кумановський. Подобається тим, що має свою думку, свій мистецький почерк Його творіння цікаві, змістовні. Хотілося побачити в Луцьку його роботи. Він автором памятника БОРЦЯМ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ( мав бути на Київському майдані), але тодішня влада не захотіла його встановлювати, а встановили якусь абстракцію ( в дусі Церетелі) бо так дешевше і владу не ображає.
Гануся Показати IP 2 Червня 2014 20:04
Кумири, містечкові, геніїї, політики, ви відійшли і залишилися в 20 ст. Трезвійте мистці 20 ст. пишіть мемуари, заглядайте частіше в календар, ви не художники 21 століття. Не робіть кон'юнктури, не смішіть людей..., заспокійтеся ви усе створили і сказали, маєте пенсію ТВОРІТЬ, не плентайтеся під ногами людям як Тимошенко, Ющенко, Забужко, Гей і т.д., і т.п. ......
Корінний лучанин до Гануся Показати IP 2 Червня 2014 20:45
ОЦЕ БРЕДОВИЙ "КОМЕНТАР"!!! А чим 21 ст. буде кращим - це велике питання! ПРОТРЕЗВІЙТЕ і ВИ ШАНОВНА ПАНЯНКО! РАДЖУ ВАМ НЕ СМІШИТИ СВОЇМИ КОМЕНТАМИ. Ті, хто ще сповнений енергією, ідеями та натхненням ПРАЦЮЮТЬ.
шушварок до Гануся Показати IP 2 Червня 2014 22:37
Про містечкових геніїв - це в точку. Відомий, Сумно відомий. Скандально відомий. Довго відомий. Набридло відомий. Це все про них. Двері зачиниш на клямку, так вони в щілину в кватирці пролізуть, настільки геніальні. Ніяк забути про себе не дадуть до самої смерті. А потім наче таких і не було. Згадаймо й пом'янімо багатьох таких сумно відомих, яких нема серед нас і нічо...
Корінний лучанин до шушварок Показати IP 4 Червня 2014 06:57
Мізки свої теж загерметизуйте, щоб до них нічого не попадало геніальне нехай навіть і чуже. І нічо... Вам не буде. А навіщо взагалі Вам освіта, культура, знання врешті -решт, ті самі які Вам дали Генії людства? Декого вже нема, але про них памятають і шанують. Це Вам ті самі генії дали можливість кипютером і моб. користуватись. Вам як споживачу це по барабану!
бульбаш Показати IP 2 Червня 2014 22:46
УПА то народилася на Волині, але її батьком був не Бандера, а Тарас Боровець,
респект Показати IP 3 Червня 2014 12:22
Гарне легке інтерв"ю, спасибі автору. І пан Микола завжди доречний!
Мер Показати IP 17 Червня 2014 22:38
Треба ж нагадати про себе що ще живий, може погруддя поставлять біля буфету....
манюня Показати IP 29 Червня 2014 13:52
Один з моїх улюблених волинських художників. Афігєнний.Таким був (ще з художки пам;ятаю), таким є і зараз .Респект.
911 Показати IP 22 Серпня 2014 10:53
Кумановського роботи змушують думати і співпереживати....Вони лишаться в історії

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.