USD 24.7 24.85
  • USD 24.7 24.85
  • EUR 27.1 27.3
  • PLN 6.3 6.38

Українським політикам більше нічого запропонувати своєму народу, - думка

25 Листопада 2016 11:50
Стратегічний глухий кут: як керувати суспільством, коли закінчилася морквина?

Про політичну кризу в Україні зараз не пише тільки лінивий. І потрібно сказати, що подібної кризи вона не знала за всю чвертьвікову історію своєї незалежності! Замість колишнього традиційного поділу на проросійську владу і прозахідну опозицію (або навпаки), український політикум роздрібнився на півдюжини політичних векторів. А незліченні сімейні клани зараз знаходяться в розгубленості, силкуючись зрозуміти, до кого ж краще пристати - адже всі розуміють, що країна знаходиться в кроці від нового Майдану або чергових дострокових виборів.

Таку думку висловив журналіст Віктор Дяченко на сайті Новини України-from-ua.com.

При цьому влада поки що утримується у своїх кріслах тільки тому, що її противники люто ненавидять один одного і не здатні домовитися між собою. Однак прихід «координатора», можливо ззовні, це питання часу. Україна має чимало «доброзичливців», які захочуть використовувати цю ситуація в свою користь. Так що тут не тільки «шатун» може з'явитися, але і койот з шаленим єнотом.

Але це лише одна сторона цієї кризи. Існує і інша ж, яку в цій метушні чомусь ніхто не помічає. Давайте прислухаємося до політиків, при владі і опозиційних, які виголошують народу промови перед камерами - до чого вони закликають, що обіцяють? Практично нічого, якщо не брати до уваги нескінченних щомісячних обіцянок безвізового режиму! Ось уже більше року українців ніхто нікуди не веде, перед ними не будують планів виходу з кризи і збільшення народжуваності, забувається слово «реформи» і не згадується «стабільність», навіть про війну переможного кінця вже давно замовкли.

Вперше за всю історію незалежної України її політики не ставлять жодних стратегічних цілей, ні реальних, ні фантастичних. І знаєте, це лякає набагато більше, ніж ймовірність третього Майдану або напад Путіна! І ось чому ...

Історія українських обіцянок

Найперше обіцянку політиків, з якими українці, можна сказати, здобули свою незалежність, було роздруковано на обгортці паперу і розповідалося про те, що Україна, яка вийшла зі Спілки, буде жити не гірше, ніж передові країни Європи: Німеччина, Великобританія, Франція. За те і проголосували на референдумі 1 грудня 1991 року. На жаль, «жити як у Франції» вийшло далеко не у всіх - тільки у тих, хто виїхав на заробітки і ПМЖ в Європу, так у 10% українців, які залишилися на батьківщині. Вони й підвищили свій соціально-економічний рівень.

Ось тільки під час процесу цього для решти 90% українців рівень життя не змінився або знизився, до того ж країна опинилася просто розваленою і розкраденою. І якщо в 90-х українці плакали за втраченим у високотехнологічних галузях (електроніка, машинобудування), то сьогодні саме час ридати щодо існування промисловості як такої, а також про медицину, доступне житло, громадський транспорт тощо і т.п.

У середині 90-х українцям, доведених декількома роками гіперінфляції до повної убогості, обіцяли стабілізацію економіки - і цей популярний лозунг відбивав найнасущніше для населення питання. Це була одна з небагатьох виконаних політиками обіцянок, реалізована, в першу чергу, в їх же власних інтересах. В Україні починався великий бізнес, і вести його без стабільної національної валюти було б важко.

В кінці 90-х на українців звалилася нова напасть: багатомісячні борги із зарплат і пенсій. Звалилася не з неба, оскільки за кожним таким боргом стояли керівники підприємств, відомств, міністерств. Цілком повсякденною була ситуація, коли підприємство працювало, успішно експортувало свою продукцію, але ось в фонд зарплати його працівників гроші чомусь не надходили - а люди смиренно чекали або отоварювалися в рахунок зарплати макаронами, горілкою, трунами. Тому на президентських виборах 1999 року в якійсь мірі змагалися між собою два варіанти вирішення цієї проблеми: почути радикальних гасел Симоненка або повірити в обіцянки Кучми погасити борги найближчим часом.

У 2001-2004 р.р. голови українців захопила зовнішня політика, і країна розділилася навпіл - на прихильників входження в ЄЕП і фанатів європейського вектора розвитку. Ці політичні морквини виявилися настільки привабливими, що водили за собою українців більше десяти років, створивши грунт для двох Майданів, сепаратизму і громадянського конфлікту. Вони визначали основу української політики. Перемогли прихильники євроінтеграції, проте вони досі так і не отримали обіцяного: ні перспектив членства в ЄС, ні вступу в НАТО, ні навіть безвізового режиму. Їм залишається лише само втішатися, постійно повторюючи собі «ми - Європа!». Але, як казав Володимир Ілліч, називатися мало - потрібно бути!

На виборах 2006 і 2010 років найпопулярнішими були обіцянки вивести українську економіку з кризи. І так виходило, що у Януковича і Тимошенко обіцяти це виходило набагато переконливіше, ніж у Ющенка і Луценка. А ось на парламентських виборах 2014-го кризу обіцяли побороти реформами, які виявилися гіршими за будь-яку кризу. Власне кажучи, після краху уряду Яценюка більше ніхто не обіцяв підняти українську економіку. Ось це і турбує: невже все настільки безнадійно?

Трохи згодом після цього в Україні замовкли і про боротьбу з корупцією - останнім про неї відчайдушно кричав, привертаючи до себе увагу, Михайло Саакашвілі. Але ентузіазм мас, в 2014-му скандували «банду геть!» І кидали в сміттєві баки корупціонерів, раптово випарувався. Опубліковані електронні декларації викликали в українців трохи заздрості і злості, проте не питання про те, звідки ці слуги народу взяли свої величезні капітали і навіщо їм стільки готівки?

І останньою обіцянкою українських політиків залишається безвізовий режим. У нього вже майже ніхто не вірить, над ним уже відверто сміються, але все ж влада регулярно обіцяє його «вже до кінця нинішнього місяця». Напевно тому, що більше їй вже нічого запропонувати своїм виборцям.

Останній козир королів

Однак варто згадати ще про одну обіцянку 2014 року: блискавична АТО і настання швидкого миру. Саме з такими гаслами Петро Порошенко обирався в президенти України - після чого АТО розгорнулося в справжню війну, що триває досі. І хоча зараз вже ніхто не штурмує міста і не оточує бригади, в безглкздому протистоянні продовжують даремно гинути люди. У тому числі тому, що в Києві через якогось політичного упертюха гальмують реалізацію Мінських домовленостей - яких, схоже, спіткала доля всіх інших починань.

Політика офіційного Києва взагалі дуже дотепна. Замовкли самовпевнені заяви про швидке звільнення Криму і Донбасу, оснащення української армії військовою технікою знову майже зупинилося, та й наступальних угруповань ніхто не формує. Але разом з тим і мир укладати ніхто не поспішає, адже Мінський процес остаточно забуксував ще влітку 2015-го. І тепер Україна знаходиться в ситуації «ні миру, ні війни», яка не йде на користь ні державі, ні суспільству - проте вигідна політикам.

Чим? А давайте ще раз вслухаємося в їхні промови. Добра третина їх, якщо не половина - це трясіння кулачками на адресу «російського агресора» і «внутрішніх ворогів». Забута економіка і боротьба з корупцією, закинута євроінтеграція, українців тепер намагаються згуртувати лише войовничої ненавистю. Ну, або принаймні, відвернути від думок про те, хто винен у розвалі економіки, нове зростання корупції і крах євроінтеграції.

Ось зовсім свіжий приклад: третя річниця Майдану в Києві. Влада боялася соціального вибуху і третього Майдану, заявляли, що Кремль готує «дестабілізацію України», нагнали в центр столиці тисячі поліцейських і гвардійців, деякі політики мало не на валізах сиділи. Але всі зітхнули з полегшенням, коли невідомі «активісти» побили скло в «Ощадбанку» і розгромили салон краси, переплутавши його з офісом Медведчука. Пар соціальної напруги був випущений струменем ненависті до зовнішніх і внутрішніх ворогів - це саме те, що зараз потрібно тим українським політикам, які в розпачі чіпляються за патріотизм.

Але оголосити внутрішніми ворогами «прокремлівських політиків» і «прихильників сепаратистів» декому здалося недостатньо. І ось «Свобода» перетворює добре свято української мови в акцію ненависті до російськомовних українців, а міністр культури (!) Євген Нищук заявляє, що у жителів не тільки Донецька, але і Запоріжжя не все в порядку з генетикою, тому що вони є «нащадками завезених».

Чомусь думається, що це лише початок нового витка компанії ненависті - тепер уже до українців по цей бік фронту, вся вина яких у тому, що їхні предки народилися не в Коломиї і вони не називають автомобіль «автівкой». І що це безпосередньо пов'язано з тим, що останнє позитивне гасло влади (про безвізовий режим) вже пережило себе і більше не приваблює виборців - а значить, морочити людям голову скоро буде зовсім нічим. Що ж тоді лишається робити? Ненависть, більше войовничої ненависті, щоб українці шукали винних не на Банковій або в Раді, а навколо себе, серед таких же простих громадян!

Коли правляча політична сила заходить в глухий кут і в безсиллі опускає руки, це ще півбіди. Зрештою, попередні уряди і президенти теж зробили з України далеко не другу Францію, і їх основною перевагою було лише вміння придумувати красиві обіцянки - більшу частину яких вони так і не виконали. Однак за це українських політиків уже давно ніхто не звинувачує - звикли! І навіть якби вони чіплялися за владу за допомогою фальсифікацій або поліцейських кийків, це не було б катастрофою. Але розпалювати в народі ненависть, причому вже всередині країни - це все одно що гратися феєрверком в дерев'яній хатинці.

Але справа не тільки у можновладцях, політиках. Подивимося на опозицію: з її боку теж немає жодних стратегічних ініціатив по економіці, законності, соціальним проблемам, внутрішній і зовнішній політиці. Промови Янукович зі своїм незмінним «ось запустимо промисловість» канули в лету, а сьогоднішній «Опоблок» мовчить на гальорці. Опозиція ж націонал-патріотичного табору замість конструктивних пропозицій або хоча б популістських гасел теж генерує ненависть, куди більш концентровану. Навіть її теза «потрібно закінчити революцію» має на увазі лише усунення від влади своїх конкурентів, до яких вони теж розпалюють ворожість своїх прихильників.

Напевно, буде зайвим пояснювати, до чого може призвести така згубна політика - тим більше викликана тупиком стратегічного розвитку держави. Україна зараз гостро потребує нових позитивних ідей, нехай навіть вони будуть лише черговими морквинами, якими політики заманюють своїх виборців. У будь-якому випадку це краще, ніж закликати їх ненавидіти один одного!

Віктор Дяченко
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 3
антон Показати IP 25 Листопада 2016 14:00
Історія повторюється, ніколи українці не могли раніше знайти порозуміння в себе, тому зараз путін і чекає, коли це все закінчиться. І нв жаль зараз українці також свідомо хочуть втратити державність, і в першу чергу внаслідок жадоби і ненависті один до одного, Особливо жлоби ті, хто має великі гроші, і втакий скрутний час боїться їх втратити. Слава Україні!
Сераховичі Показати IP 25 Листопада 2016 15:07
Як це нічого?!! Після цього фото ще можна запропонувати цю ж саму дупу повністю оголеною! Думаю не в кожноі краіни є парламентарі з такими срачи...ми! Так що не все втрачено і виборцям є чим гордитсь!
погляд з-за бугу. Показати IP 26 Листопада 2016 16:48
дурні ви! Україна ніколи не була самостійною державою. Історія вас нічому не навчила. В котре наступаєте на одні і ті ж граблі. Не хочете, не вмієте не беріться! Чекайте доброго князька і він дасть вам шматок хліба. А депутати - це непотріб, путо для нації, крали, крадуть і будуть красти, бо такий народ дозволяє це робити. Скільки вам ще треба революцій гідності ( революція - правильний переклад ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ, не звучить в сполученні із словом гідності). Горланити "Слава У..." це не показ активності і мудрості, це базікання наруку сучасним князькам, ідею вам, народу, підкинули, як кістку собаці. Поки ви славите - вони жирують. Не має у вас достойного лідера і не було ніколи. Все це слова. Ось так і будете жити АБИ НЕ ГІРШЕ. А де межа цьому НЕ ГІРШЕ?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.