Лучани підкорили «120 метрів щастя». ВІДЕО

Новий та надзвичайно високий об’єкт для польотів з мотузкою відшукали «на закуску» для своїх екстремалів луцькі роупджампери. Цього разу лучани підкорили 120-метрову трубу у місті Новояворівськ Львівської області.

У заході взяли участь не лише учасники команди, а й гості з інших областей. Здебільшого підкорювати екстремальну висоту приходили львів’яни. Однак, до роупджампінгу допускали лише досвідчених стрибунів.

«120-метрів – то вже далеко не іграшки. Тут потрібно цілком усвідомлювати власні дії під час вільного падіння», - запевняють організатори.

З такої «диво-труби» за день відчули на смак повітря 15 осіб. Як зізнався один із інструкторів команди Ігор Троцюк, «перезарядка» альпіністичної системи з такої висоти займає досить багато часу. Для порівняння, з багатьом відомої луцької труби в «урожайні сезони» екстремали умудрялися «викидати» понад 100 стрибунів за день. «Об'єкт дуже цікавий і захоплюючий. Дивлячись на нього знизу, а тим більше зверху, складається враження, що труби на Сірці нічим не вищі нашої 50-метрової труби у Луцьку. Тільки розгледівши 20-ти метровий склад унизу можна усвідомити всю їх велич. На такій висоті вже, напевно, починається зворотній ефект - чим вище, тим менш страшно. Бо як на таку висоту, там не настільки страшно, як би мало бути. Ще одна особливість 120-ки у тому, що з цього об’єкту стрибати точно ніхто не відмовиться, бо одне діло подолати відстань на 120 метрів (що досить складно, навіть для підготованих людей), а зовсім інше звідти злізти знесиленим. Люди лізуть із страховкою, але будь-який зрив все одно був би малоприємним. А для органзаторів все ще у декілька разів складніше, завіска, перезарядка, вітер, дощ, холод, втома, напруга.Та як би там не було, воно однозначно того варте», - переконує хлопець.

«Тестувати та «завішувати систему» розпочали за день до стрибків, адже об’єкт принципово новий, та й висота «недитяча». Однак, цей процес настільки затягнувся, що викидати тестовий вантаж, аби переконатися, що усе насправді бездоганно та безпечно, довелось аж наступного дня. І лише після того, як 100-кілограмовий рюкзак благополучно приземлився, ми допустили до стрибка нашого першого «гагаріна». Ним виявився один із інструкторів команди. Мушу зізнатися, що нагорі нас чекала приємна несподіванка – тепле сонечко і повний штиль, а це – найкращі умови для польотів», - каже інструктор та голова ГО «Земля стрибків» Ігор Павлюк.На думку рівнянки Тетяни Піддубної, стрибнути із такої висоти менш страшно, аніж злізти з труби по драбині вниз. Однак, дівчина розповіла, що поки ще не готова здійснити такий політ: «Я вилізла наверх, трішки побула там, аби адаптуватись, пофотографувала усіх, а потім спустилась на землю драбиною. Страшно!» - зізнається Тетяна.

А от кримчанка Ксенія Москаленко, для якої уже понад три роки синьоока Волинь стала рідною домівкою, розповіла, що про стрибок із 100-метрової висоти мріяла уже давно:«До такого стрибка себе морально підготувала уже давно... Їхала до об’єкту із стовідсотковою впевненістю та готовністю. Адже це - мій юбілейний стрибок. До речі, цінність стрибка залежить і від того, яких зусиль людина прикладає для того, аби піднятися на таку висоту. Першим стрибав інструктор Ігор, а після нього –я. Мені додали ще додаткові 10 метрів польоту, так що мій стрибок теж свого роду був тестовим. Я стояла нагорі і навіть не бачила кінців мотузки. Спрацьовує інстинкт самозбереження, тому шалено трясуться коліна. Пам’ятаю перед стрибком я сказала, що хочу жити. А потім був сам стрибок. Навіть серце з грудей не вискакувало, це просто був неймовірний «кайф». Тепер вже точно знаю, що роупджампінг став частиною мого життя. Якщо у когось залишились сумніви – стрибати чи ні, не вагайтеся. Це варто спробувати», - із захопленням розповідає екстремалка.

Львів’янка Анастасія Нім каже, що у той момент, коли піднялася нагору і подивилась униз, страх минув: «За декілька хвилин я звикла до висоти і просто насолоджувалась краєвидом. Саме відчуття польоту – це страх та адреналін. А ще - це відчуття свободи», - стверджує відважна дівчина.А бувалий екстремал львів’янин Богдан Довбиш, який вже неодноразово підкоряв різні висоти зауважив, що, не зважаючи на те, що давненько не відчував страху перед стрибком, цього разу він таки з’явився.«Дуже важко було зробити той єдиний крок, що відділяв мене від землі. Але я наважився і ні секунди не жалкував про це потім. Політ до землі здавався доволі довгим, адже на такій висоті встигаєш багато чого побачити. Після стрибка відчував шалену енергію, що пронизувала усе тіло. Дякую луцьким роупджамперам за такий життєвий досвід», - усміхається хлопець.

До слова, перейняти досвід та спробувати «120 метрів щастя на смак» до лучан приїздили й колеги з львівської команди.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---