Як вмирали люди голодною смертю, розповіли у Луцьку. ФОТО

Фотодокументальна виставка під назвою «Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років — Геноцид українського народу» розпочала свою роботу в обласному краєзнавчому музеї. Захід відбувся напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору сьогодні, 21 листопада.

Нагадаємо, 23 листопада вся Україна вшанує тих, хто помер під час Голодомору 1932-1933 років. Цьогоріч буде 80 річниця цієї страшної дати.
ЧИТАТИ ЩЕ: КЛІМЧУК ЗАКЛИКАВ ВШАНУВАТИ ГОЛОДОМОР, «ЩОБ ДО ДУШІ ПРОЙНЯЛО»
Волинь не була байдужою
Завідувач відділу новітньої історії обласного краєзнавчого музею Валентина Мишлай розповідає, що експонати виставки ілюструють Голодомор від самого початку – розповідають про історичні передумови, представлені тексти законів, які зобов’язували забирати в людей останній шматок хліба.




Зі слів працівника музею, усі наведені факти, представлені на виставці документи доводять, що Голодомор справді був геноцидом - спланованою акцією, спрямованою знищити певний етнос.
Цифри, які вказують кількість жертв голодомору, змінюються майже щороку. Ще на початку незалежності України озвучувалися дані, що під час голодомору 1932-1933 років трагічно померли 5 мільйонів українців. Тепер науковці стверджують, що жертвами голодної смерті стали більше 10 мільйонів співвітчизників.





Волинь, яка на той час ще не перебувала у складі Країни Рад, уникла тієї трагічної долі. Але, запевняють краєзнавці, місцеві мешканці знали про біду в сусідніх областях і намагалися допомогти своїм братам-українцям.



«Виставку ми доповнили документами, які є в розпорядженні музею. Зокрема, видання «Українська нива», газета «Діло» висвітлюють, що волиняни знали про трагедію, інформація просочувалася, вони хотіли допомогти, навіть організували комітет допомоги голодуючим. Є протоколи зборів, рішення які комітет приймав. До цього долучилися усі свідомі місцеві організації: Червоний Хрест, «Українська хата», духовенство. Але, на жаль, ця допомога не доходила до адресатів», розповідає Валентина Мишлай.
Відвідувачі виставки змогли побачити фотокопії документів, Чорну книгу України, письмові спогади очевидців. Присутні вшанували жертв Голодомору хвилиною мовчання і запаленою свічкою.
ЧИТАТИ ЩЕ: НА ДОБУ ЛУЦЬК ЗАТИХНЕ
Щоб не спокусилися на обіцянки
На захід організатори запросили завідувача Художнього музею, заслуженого працівника культури України Зою Навроцьку.
На її думку, подібні заходи відбуваються не просто для того, щоб їх відбути. Тема голодомору для кожного українця має бути святою, як, наприклад, для євреїв тема Голокосту.





«Хто його знає як би було, якби тих 10 мільйонів не померло. Можливо, наша земля була б багатша, а наша держава була б у іншій економічній ситуації. Такі заходи проводяться для того, щоб ви і ваші діти не були спокушені, як наші батьки і діди, добрими обіцянками, солодкими словами, обіцянками процвітання рівності, братерства, правди, кращого життя», - впевнена заслужений працівник культури України.
На її думку, процвітання потрібно виборювати і тяжко працювати, щоб його досягти, а солодкі обіцянки – безкоштовний сир. Ці застереження актуальні й досі. З її слів, у будь-який момент може прийти політична сила, яка обіцянками великого щастя оберне людей у рабство і знищить народ.




«Хіба розрізати руку й дати крові…»
Мама Зої Навроцької, Кравчук Олена Остапівна, народилася у 1928 році на Хмельниччині, й вона добре пам’ятає події 1932-1933 років.
«При дітях про ці речі говорили тихо і лише натяком. Тільки у нашій родині померло 26 чоловік. Найближчий з них - мій дядько. Його бабуся народила у 33 році. Мамі було всього 5, але вона добре запам’ятала, якою страшною ця дитина народилася. Хлопчикові навіть не дали імені – він помер, бо у матері не було молока. А батько хлопчика з болем у серці говорив, хіба розрізати руку і дати крові…».



Вона розповідає, що її мама пам’ятає, як забрали останній мішечок з маком, який приберегли на Різдво. Єдине, що врятувало тоді сім’ю від голодної смерті – пасіка. Дід Навроцької ділив між дітьми шматочки бджолиного воску, щоб не дати їм померти голодною смертю.




«Неподалік була хата, куди зійшлися усі сироти. Вони по черзі сиділи біля сільської ради і чекали, коли проїде конем голова колгоспу чи парторг. А з кінських випорожнень вони намагалися видлубати зерна вівса, щоб поживитися…»
Страшною смертю померла й двоюрідна сестра Олени Кравчук.
«Вона була дуже красива, мала прекрасну косу. Напередодні тих страшних подій вона вийшла заміж. Вона прийшла, уже вагітна, якраз коли бабуся спекла якусь буханку (хлібом це важко назвати). Нікого поруч не було, й молода жінка допалася до тієї їжі. Вона померла під плотом – від спазмів…»






Щасливий випадок врятував від смерті й батька Зої Навроцької.
«Родина мого тата вижила також завдяки щасливому випадку. Бабуся закопала картоплю, її не знайшли, хоч і штрикали в землю шпичками. Одного разу, вона зварила своїм дітям ту картоплю, додала до неї якогось сіна. І якраз до них зайшов дуже високий худий чоловік. Він побачив ту їжу, і зі словами «Моя дитина помирає біла вас на кладці. Дайте їй їсти», впав. Баба побігла, але та дитина вже була нежива. Коли повернулася – чоловік уже також помер. Хто він, звідки – вона не так і не знала…».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---