USD 28.05 28.25
  • USD 28.05 28.25
  • EUR 34.00 34.22
  • PLN 7.50 7.55

Про Волинь заговорили Черкаси

13 Листопада 2014 15:29
Легендарне озеро Світязь величчю й неозорістю зустріло журналістів із усіх куточків України, які в межах прес-туру «Україна очима редактора», організованого Українським журналістським фондом, ступили на гостинну Волинську землю. А покликав у дорогу медійників сьомий фестиваль української традиційної культури «Українське коровай-сузір’я».

Ось що пише про Волинь видання Прочерк, що в Черкасах.

Наймолодше із міст на Волині – Нововолинськ. Воно творить свій літопис лише шістдесят п’ятий рік. Наше знайомство з містом розпочалося з відвідування святині – Свято-Успенського Низкиницького чоловічого монастиря. Обитель заснована 1643 року і є історичною пам’яткою волинської землі...

– Нововолинськ народжувався передусім як місто гірників разом із закладенням першої волинської шахти, – розповів під час прес-конференції міський голова Віктор Сапожніков. – Минав час – місто росло, його розбудовували представники різних народів тодішнього Радянського Союзу. Разом із вуглевидобутком розвивалися машинобудування, харчова та легка галузі промисловості.


Різні етапи переживало місто: і злети, й падіння. У нелегких дев’яностих його називали «мертвим». Та, на щастя, Нововолинськ вижив, значною мірою завдяки вигідному транспортно-географічному розташуванню, адже знаходиться лише за п’ять кілометрів від державного кордону з Республікою Польща. Відтак з’єднує прикордонну територію Західної України та Східної Польщі, входить до транспортного переходу «Єврорегіон Буг», через який здійснюються інтенсивні зовнішньоекономічні зв’язки регіонів України з європейськими державами.

Сьогодні 57-тисячний Нововолинськ асоціюється з териконами й вугіллям. Нині тут функціонують шахти №9 «Бужанська», шахтоуправління «Нововолинське», продовжується будівництво шахти №10, повідомив міський голова.

– Не все заплановане вдається зробити, – зізнався Віктор Сапожніков. – Проте рук не опускаємо, шукаємо шляхи вирішення проблем.


Зупинився мер і на розвитку інфрастрктури міста, успіхах у галузях медицини, освіти, спорту. Розповів про допомогу своїм землякам, які воюють у зоні АТО в батальйонах «Азов», «Айдар», «Світязь».

Журналісти мали змогу побувати на екскурсії на шахті №10. Зі слів керівництва, промислові запаси вугілля тут становлять 37 мільйонів тонн, термін дії – до 40 років, працевлаштувати передбачено 1500 людей.

Приємно вразила й екскурсія по підприємству «Кроноспан УА», яке ось уже десять років виробляє плити ДСП, МДФ і ламіновані панелі для підлоги. Компанія є одним із лідерів на вітчизняному ринку деревопохідних виробів, активно нарощує продаж на експорт.

Ще одним успішним нововолинським проектом стало створення 2002 року меблевої фабрики «БРВ – Україна». Головний акціонер – компанія Black Rcd White» S.A. – один із найбільших виробників меблів у Польщі.

– Особисто мене особливо вразило на підприємствах – це велика кількість газонів, – ділиться враженнями директор черкаської газети «Акцент» Віктор Білик. – Навколо виробничих корпусів – ідеальні газони з альпійськими гірками. В самих корпусах – ідеальний порядок. Таке враження, що тут не з деревиною працюють, а з якимись стерильними медикаментами. Всі працівники – в ідеально чистому сучасному одязі.

Уже всьоме поспіль проводять на гостинній волинській землі фестиваль української традиційної культури «Українське коровай-сузір’я». Цьогорічне дійство, на відміну від попередніх, не було просякнуте веселощами та жартами. В Україні – війна, отже – не до сміху.

Організатори заходу, насамперед редактор Володимир-Волинської газети «Місто вечірнє» Едуард Залуський та депутат міської ради Віра Чайковська, намагалися продумати все до дрібниць, аби поєднати й урочистості, й жалобу. Відвідувачі виставки українських короваїв не могли відвести поглядів від цих дивовижних витворів майстринь-хлібопекарів.

– Як вам удалося спекти таку красу? – не втрималася я від запитання одній із учасниць фестивалю Любові Євгенівні Франчук, жительці Лудинської сільради.

– Та секрету особливого немає, – розповідає жінка. – Головне, щоб хороші думки в голові були. А ще – бажано ні з ким не розмовляти. Якщо ж у печі вогонь горить, то не треба двері відчиняти. Оце і весь секрет, – усміхається майстриня з 35-річним стажем із випічки короваїв.

Зворушив і вечір-реквієм зі вшанування пам’яті всіх земляків, які загинули й під час лютневих подій на Майдані, і нинішніх – в зоні АТО. Описати те, що відчуваєш під час таких заходів, – неможливо. Лише сльози на обличчях глядачів, які виходили із зали Будинку культури, красномовно свідчили про їхні враження... У вечорі-реквіємі брали участь як дорослі, так і діти. Багато хто з глядачів звернув увагу на те, що діти швидко подорослішали й неабияк розуміють, яке горе прийшло на нашу землю.

До сказаного ще додам, що всі короваї наступного дня після виставки вирішено було відправити нашим бійцям на схід. А ще завдяки громадській організації Волинського комітету гуманітарного забезпечення військових у Волинський батальйон «Січ» відправили автомобіль «Бандерівець».

Утім, на цьому допомога нашим бійцям із боку волинської громадськості не обмежується. Про те, яку участь беруть бандерівці (до речі, вони пишаються цим словом, а також тим, що саме на їхній малій батьківщині зародилася УПА) у національному русі, розповіли журналістам під час прес-конференції у Володимирі-Волинському учасники Революції гідності, громадські активісти, волонтери Віра Чайковська, Кость Зінкевич, Сергій Коба, Ольга Нечитайло...

Багато таємниць зберігає Володимир-Волинський за понад тисячолітнє своє існування. Однак беззаперечною його візитівкою є село Зимне, яке розкинулося за п’ять кілометрів від древнього міста. Серед села на високій горі знаходиться Святогорський Успенський печерський жіночий монастир.

Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 році великий князь Володимир Святославович збудував на високому березі річки Луги два храми: Успенський та Троїцький, а також зимовий княжий терем, від якого згодом і пішла назва села. В Богородичну церкву князь подарував образ Божої Матері, яким його благословив на шлюб із грецькою царівною Анною Константинопольський патріарх Миколай ІІ. Ця ікона прославилася чудотворенням й стала благодатною покровителькою Святої Гори.

Із літописів відомо, що в 987 році, завоювавши Корсунь, князь Володимир осліп. У цей час він посилає своїх послів у Константинополь до царівни Анни та отримує відповідь, що княжна буде йому за дружину тільки тоді, коли він прийме християнство. В купелі хрещення Володимир Великий побачив сильне й незвичайне сяйво, що відходило від образу Божої Матері, і прозрів. Відтоді ікону стали називати чудотворною.

У 1724 році ця древня святиня знову показує свою чудодійну силу, але тепер уже ворогам православної віри. Коли монастир було проголошено уніатським, він відійшов у власність Володимирського старости, фанатичного католика Михайла Чацького. Новий господар звелів знести з Успенської церкви куполи, переробити храм на костел. Усе майно було пограбовано. Коли Чацький виходив із церкви, то, насміхаючись, сказав перед іконою: «Що, православна святиня чудотворна, так і не змогла ти врятувати монастир!» Але на тих словах він осліп, а через три роки помер. Відтоді всі його нащадки чоловічого роду за три роки від смерті сліпли...

Чимало лиха монастирю завдала Перша світова війна. Через воєнні дії обитель довелося евакуювати в Житомир. Сталінський режим теж став на заваді чернечому життю на Святій горі. Тривалий час Зимненська чудотворна ікона зберігалася в Корецькому жіночому монастирі.

І лише в червні 1991 року в Зимне з Корецького монастиря прибули дві сестри, а за рік їх уже налічувалося п’ятнадцять...

24 вересня 1995 року в обитель нарешті повернулася чудотворна Зимненська ікона Богоматері.

Згідно зі свідченнями очевидців паломників, напередодні цієї події сталося чудо: опівночі від Троїцької церкви до небес спалахнув вогняний стовп, а з храму залунала Херувимська пісня. Група паломників, подумавши, що почалося богослужіння, поспішила до Троїцької церкви, але її двері були зачинені.

Напередодні свята, 23 вересня, під час хресного ходу із Зимненським образом Божої Матері одержала зціленння від сліпоти жителька села Зимне. Так знову потекла ріка благодатних чудес і зцілень завдяки іконі Божої Матері.

Долучитися до духовного мали змогу й медійники під час екскурсії по святих місцях Зимненського жіночого монастиря. А ще нас вабили таємничістю монастирські печери, які за структурою близькі до печер Київської Лаври. Саме тут оселилися перші подвижники Святої Гори. Пізніше печери стали місцем молитовних подвигів та вічного спочинку древніх монахів. Тут молилися й були поховані преподобний Варлаам Києво-Печерський, святитель Амфілохій Володимир-Волинський та інші святі угодники.

Священний Синод Української православної церкви надав обителі статус безпосереднього підпорядкування Предстоятелю церкви. Часто відвідував Святу Гору й очолював богослужіння в обителі Блаженніший Володимир, тепер уже покійний...

– ...Хочете побувати в сучасному європейському селі на Волині? Тоді, будь ласка, – запропонували нам організатори заходу – і ми вирушили в путь.

Знайомство з власником аграрного підприємства «Аміла» (засноване 2000 року) Романом Микитюком наштовхнуло на думку: ця людина знає, чого хоче, і знає, як досягти бажаного. Те, що ми побачили, лише підтвердило припущення.

Завітавши на одну з тваринницьких ферм, звернули увагу на вгодовану високопродуктивну худобу. 250 голів дійного стада й 80 – нетелей мирно обідали у стійлах. За словами тваринників, молоко вони продають у Дубно Рівненської області за ціною 4 гривні за літр. Покупці приїздять за товаром самі. Окремо у стійлах – і молочні телята, дбайливо доглянуті працівниками ферми.

Є у підприємстві й власні машинно-тракторна станція, комбікормовий завод, на якому переробляють врожаї з власних полів площею три тисячі гектарів.

А ще в «Амілі» – свій аеродром, свої літаки, які обробляють землю. Пересвідчилися в цьому й ми, безпосередньо їх оглянувши.

Побували ми й на амілівському хлібозаводі «Хлібний дар» та посмакували свіжою випічкою. До речі, хліб тут останнім часом не подорожчав. А ще – помилувалися молодим лісом, якого в «Амілі» посадили на площі п’ятсот гектарів.

Приємно здивували приміщення сільського Будинку культури, дільничної лікарні, пожежної частини, ФАПу та бібліотеки, побудовані «Амілою». Сучасні нові меблі, медичне обладнання, затишок – усе це не залишилося непоміченим.

Разом із сільчанами долучилися медійники й до сценічного мистецтва, переглянувши виставу «По ревізії» у цьому ж таки Будинку культури.

Після оглядової екскурсії стає зрозумілим, чому сільчани не хочуть виїздити з села, чому жоден будинок не продається.

Не дивно, що саме тут вирішили проживати й переселенці з Горлівки після декількаденних поїздок по запропонованих населених пунктах.

– Насамперед хочу сказати, що люди тут – щирі, добрі, готові допомогти. Нас зустріли з розумінням, підтримкою. Донька уже влаштувалася на роботу в «Амілу». Керівництво виділило будинок із усіма зручностями. Десять років відпрацюємо – і будинок наш. Я у Горлівці займалася птахівництвом, тож якщо зберу певні кошти, планую тут теж відкрити улюблену справу, – розповіла жінка-переселенка.

Черкащанка Ольга Білик каже, що навіть для черкащан патріотизм і згуртованість жителів Волині може бути гарним взірцем для наслідування.

– Я була свідком того, як представники нашої журналістської групи, журналісти зі східних областей, вражені тим, що тут побачили, при найменшій нагоді – на концертах, масових заходах тощо – кричали «Слава Україні!» і щиро освідчувалися в любові до волинян, – каже Ольга Василівна.

...Побувати на Волині й не відвідати сусідню країну Білорусь, кордон із якою поруч, – просто неможливо. Так вирішили організатори прес-туру й люб’язно запросили нас до Брестської області. Тут ми мали нагоду побачити Біловезьку пущу і Брестську фортецю.

Перше, що приємно вразило в гостях у сябрів, – це дороги. Рівненькі, без вибоїн – просто душа радіє. Подорожуючи центром Бреста, я особисто зловила себе на думці, що потрапила в радянські часи: «Улица Советская», «Улица Коммунистическая», «Улица Красногвардейская» – такі вивіски російською мовою читала на кожному кроці. На жаль, не довелося почути й мелодійної білоруської мови з вуст місцевих жителів. Дещо засмутило, що в місцевих банках не можна поміняти українські гривні на їхні рублі (в народі – зайчики), хоча донедавна такий обмін здійснювався. До речі, з цими «зайчиками» – такі «заморочки»: щоб скуштувати їхнього борщу й випити чашечку чаю, довелося викласти... понад двадцять сім тисяч білоруських рублів (середня заробітна плата у білорусів наразі складає 500 доларів, або понад п’ять мільйонів «зайчиків»). Мимоволі пригадалися наші дев’яності, коли всі українці теж були мільйонерами...

Незважаючи на принади сусідів-білорусів, як зізналися медійники, під кінець мандрівки дуже захотілося на рідну землю...
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.