USD 39.75 39.97
  • USD 39.75 39.97
  • EUR 42.40 42.74
  • PLN 8.90 9.05

Стани, які переживають волинські військові після АТО, описані ще з часів В'єтнаму

21 Вересня 2016 21:39
Психологічна реабілітація бійців залишається актуальною досі. Незважаючи на інформаційну кампанію, серед них є чимало людей, які не звертаються до психологів за допомогою, боячись ярликів та нерозуміння. Але насправді, всі ці стани, які переживають бійці АТО – давно відомі психології, крім того, ця наука має рецепти, як допомогти їх подолати і налагодити своє життя.

«Ми послали їх на війну здоровими»

«18.30 Ігор перетрощив всі меблі в кухні, не дається говорити, кричить, що піде знову в «АТО», допоможіть (тверезий)… 21.00 Чоловік в АТО, контракт закінчився в 2014 році, дізнався, що закон про звільнення контрактників не прийняли, каже, що застрелиться, допоможіть (тверезий)… 22.40 Копали бульбу, Олег ні з ким не розмовляв увесь день, приїхали додому, вечеряти не захотів, закрився в сараї і вже дві години не виходить, мовчить… Може виламати двері? (тверезий) 00.15 Саша прийшов на підпитку, посварився з сусідом, дружину послав, сказав, що розлучається, бо йому здалось, що вона під час сварки була на стороні сусіда… взяв військовий білет, пішов кудись з дому, що робити?… Це приблизний зміст вчорашніх дзвінків (осіннє загострення чи що?), і я певен, що такі дзвінки періодично отримують інші волонтери», - написав нещодавно на своїй сторінці в мережі Фейсбук адвокат волинських бійців, юрист Василь Нагорний.

«Часто чую від ГО: - Направляйте, у нас хороші спеціалісти… Я направляю, але що робити, коли треба «швидка психологічна допомога», а сам боєць не визнає своєї проблеми і не хоче їхати. Його проблеми? Але ж він не казав, коли мобілізували, що то ваші проблеми. При чому, треба допомога професіоналів, людей, яким хлопці довіряють, яких почують, послухають, перестануть трощити меблі і думати про суїцид. Зрештою, треба до них їхати... Це ж наші діти, а не відпрацьований матеріал, які за нас воюювали, які вистояли під «Градами», «Ураганами», пройшли котли, «коридори», полон, які збирали по частинам побратимів, хоронили їх. Я не кажу, що треба ганяти по «генделикам» і відвозити до дому п’яних атошників, не плутайте алкоголізм з посттравматом (хоча як мені пояснювала лікар-психіатр за алкоголізмом може приховуватись сильний посттравмат), просто шкода хлопців втрачати у мирному житті, ми ж послали їх на війну здоровими…», - додає він.
Тож питання психологічної реабілітації бійців АТО – абсолютно не закрите, досі чимало бійців не готові звертатися до психологів за допомогою, побоюючись, що з них «зроблять психів». Насправді, все зовсім інакше: всі ці стани давно відомі в психології, і через них пройшло чимало людей в усьому світі. І боятися психологів – не потрібно, більшість станів, які переживають бійці, – це абсолютно нормальна реакція психіки на те, що з ними відбулося.

Саме тому про проблеми бійців, їх переживання, відчуття – розмова з доцентом, кандидатом психологічних наук Східноєвропейського національного університету, учасником проекту «Психологічна допомога українським військовослужбовцям та їх родинам» Антонієм Мельником.

Нас до цього ніхто не готував

Проблема військовослужбовців, які повертаються із зони бойових дій, у психології відома давно, особливо в тих країнах, де тривають військові дії, розповідає він. Ми до цього не були готові. Але в тих державах, які тривалий час перебувають в стані війни, наприклад Ізраїль, існує ціла система роботи з людьми, які перебували в зоні ризику, в небезпеці і, які повертаються назад. Адже у них може різко мінятися поведінка в результаті психічної травми.

«Це можуть бути не тільки бойові дії, а психологічна травма після полону, контузії, поранення. Це може бути психічна травма після втрати близької людини в результаті аварії чи важкого захворювання, зради. Але симптоми одні й ті ж самі. Вони описані з часів В’єтнамської війни: травми різні, а наслідки однакові. На жаль, ми з цим були не знайомі, адже нас до цього ніхто не готував», - пояснює психолог.

Приміром, у тому ж Ізраїлі є державна програма психоедукації. Відповідно до цієї програми, коли військовий йде у зону бойових дій, з сім’єю працюють соціальні працівники і психологи. Вони починають розповідати членам сім’ї про те, що після повернення їх родича, у нього може бути невмотивована пильність до певних речей, які у пересічних людей не викликають тривоги.

«Наприклад, звук польоту літака для них - це сигнал, щоб шукати укриття. Вони можуть навіть ховатися під стіл. А у людей, які не були в тих умовах, цей звук не викликає такої реакції. Бо вони не перебували в умовах, коли з’являлася небезпека після спрацювання цього подразника.

Для людей, які пережили бойові дії, цей звук – «тригер», тобто подразник, який викликає той стан, у якому вони були в реальній небезпеці. Це відстрокована реакція людини на небезпеки, яких уже немає. Тому ізраїльські психологи вчать тому, як поводитися з близькими, коли вони повернуться з зони бойових дій. І через таку, так би мовити, профілактику, там ПТСР (посттравматичний синдром – ред.) зведений до 3 %. Навіть у НАТО цей показник сягає 20%. Тому й ми проводимо психоедукацію оточення військових, які демобілізуються. Це входить в нашу реабілітаційну програму проекту психологічної реабілітації бійців АТО і членів їх сімей на базі Східноєвропейського національного університету на чолі з Мирославою Мушкевич», - розповідає психолог.

ЧИТАТИ ЩЕ: РОДИНАМ ВОЛИНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ДОПОМАГАЮТЬ ДОЛАТИ ЖАХІТТЯ ВІЙНИ

«Щось робіть»

Психологічною реабілітацією фахівці СНУ почали займатися з серпня-вересня 2014 року. Тоді до них зателефонували з Ратнівського району родичі хлопців, які повернулися з полону. То був крик відчаю родин: «Приїжджайте, щось з ними робіть, бо не знаємо, що робити. Хлопці під час грози під ліжками ховаються, в бар з гранатами ходять, шукають пригод».

«Тоді ми зрозуміли, що в цій справі потрібен системний підхід, що одиночними, точковими заходами тут не допоможеш. Ми якраз зібралися на кафедрі обговорити, як це можна організувати. І тут - дзвінок Ірини Мирославівни Констанкевич, яка розповіла про ідею організуватии психологічну допомогу, яка виникла у Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», - розповідає Антоній Петрович.

Почали займатися з бійцями, але «витягнути» їх на відвертість – то був нелегкий труд. На той час не було сформованого уявлення, чим займається психологія, психологи сприймалися як напівлікарі, які займаються психічними порушеннями. Часто бійці ідею походу до психолога сприймали «в штики»: «У мене все нормально, я туди не піду».

«Через цей бар’єр зверталися близькі: матері, дружини, які бачили різницю між тим, які чоловіки пішли, і якими повернулися. І ми цю роботу почали проводити з близькими, пояснювали, чому так відбувається, що ці поведінкові зміни - не патологія, а абсолютно адекватна реакція психіки на ті небезпеки, які довелося пережити в зоні бойових дій: надмірна активність надмірна агресія немотивована пильність. Бійці часто ловлять себе на тому, що в них, начебто, щось не так і це їх збуджує.

Ми пояснюємо, що це закономірне явище – така захисна реакція на стреси. І ця процедура психоедукації входить у комплекс психологічної реабілітації», - каже Антоній Мельник.

Так, мало хто зважується прийти добровільно на зустрічі з психологом. Це вже, на жаль, відбувається, або коли настає безвихідь, або коли вже «проштрафилися» і натворили бід, або ж коли їх родичі спонукають. Щоправда тепер ті бійці, які пройшли реабілітацію, стають так би мовити волонтерами: «Ми просимо їх направляти своїх товаришів, побратимів, якщо вони бачать проблеми, з якими довелося зіткнутися самим».

Алкоголь – не вихід

Часто учасники бойових дій вважають, що краща допомога в тому, аби впоратися з проблемами – це алкоголь. Але це – хибна думка. Все стає тільки гірше.

«У нас сухий закон. Адже одна з форм реакції на стрес - алкоголізація: щоб краще спати, щоб розслабитися, щоб забути. Але це не той вихід, який потрібен. Він не допомагає, а загострює депресивні стани. І ми намагаємося пояснити бійцеві: «Ти заснеш, а завтра ти прокинешся з алкогольним синдромом -

і нудота, і головний біль, і та ж депресія. Ти будеш ще в гіршому стані», - наголошує психолог.

Що робити з суїцидальними думками

Згідно з минулорічними даними Міністерства оборони, за станом на жовтень 2015-го, за період 2014-2015 років, 171 військовий покінчив життя самогубством. Статистики за 2016-й ніхто не публікує. Будемо сподіватися, що цей сплекс стих. Але, що все-таки спонукає людей, які вижили на війні, звести рахунки з життям після повернення додому?

«У нас працює кваліфікований суїцидолог Раїса Петрівна Федоренко. Але питання суїцидів серед військових АТО до кінця ще не вивчене. Бо це не входить в рамки здорового глузду. Там, де був ризик для життя і доводилося виживати, - вони виживали. Натомість, прийшовши сюди, у них виникає мотивація піти з життя. Це пояснюється тим, що людина шукає вихід і не знаходить зони комфорту в мирних умовах. На війні – простіше. Бо ти знаєш: ворог там, а тут свої. Є чітка структура, вони знають, що робити в якійсь ситуації. А тут, коли стикаються з байдужістю, бюрократією, коли ідеали, які були там, тут руйнуються, то наступає момент безвиході. Це може бути не просто емоційна подавленість, а й агресія - бажання все нищити, людина ставить запитання: навіщо було мені бути там, щоб тут і зараз до мене було таке ставлення. Щоб подолати цю образу, вони вживають алкоголь, або ж стають агресивнішими і шукають на чому зривати злість, або ж шукають вихід через петлю…», - пояснює Антоній Мельник.

Робота психолога – надзвичайно складна. Коли фахівці мають справу з симптомами, то повинні з’ясувати, які з них були раніше. До прикладу, якщо до участі в бойових діях чоловік зловживав алкоголем, то його не треба плутати з тими, хто алкоголем намагається заглушити свою травму і вживають його як форму захисту від проблем.

На жаль, система «повернення назад» і те, як готове суспільство прийняти і врахувати потреби цих людей, базується більше на волонтерстві. Але ж держава їх туди послала, то вона б і мала нести відповідальність за наслідки, і адаптувати їх до мирного життя.

Від героїчності до розчарування

Психологи сформували етапи проходження людини цих ризиконебезпечних ситуацій військовослужбовців, розповідає Антоній Петрович.

Так, перша фаза «героїчна» - тебе призвали в армію, ти захищаєш батьківщину. Людина перебуває на емоційному підйомі, часто бійці готові ризикувати своїм життям і переоцінюють свої можливості.

Друга фаза - фаза «медового місяця». Бійці повертаються назад, їх зустрічають як героїв, з квітами-обіймами, у них беруть інтерв’ю, їм все подобається, їм здається, що так буде все життя.

Але коли вони звертаються до державних структур, починають вживатися в реальність життя, то стикаються з бюрократією, цинізмом і наступає третя фаза – «розчарування». Ця фаза дуже небезпечна тим, як людина реагує на обставини, залежно від індивідуальних особливостей. Одна може зіпсувати собі настрій, чи комусь поскаржитися, а для іншої це може закінчитися замкнутістю чи агресією, а ще для інших псевдовиходом стане алкоголь, або ж, як ще один із виходів, на жаль, - суїцид.

«Має бути системний підхід: ми маємо знати людей, схильних до суїциду ще до того, як їх набирати до війська. У 2014-му брали всіх підряд. Але ж психологія може дати певну систему кластерів - ми можемо виявити певну групу людей, які убезпечені від таких наслідків, і які потребують надмірної уваги, бо мають схильність до суїциду. Цими навичками мають володіти працівники військкоматів, соціальні працівники», - пояснює психолог.

Людина має знайти в собі сили побороти проблеми

Один із колишніх пацієнтів – боєць з Житомира, у якого були також суїцидальні думки. Коли з ним шукали вихід з проблеми, то одним із варіантів було повернення туди. Але внаслідок багатьох причин, у тому числі й тих, що пов’язані зі здоров’ям, він цього зробити не міг. І, на щастя, все закінчилося благополучно – чоловік тепер інструктор на полігоні. Так він зреалізував себе і в нього зникло бажання піти з життя.

«Ми намагаємося не опікувати і підглядати. Наше завдання - знайти в людини ресурс, потенціал, який є у кожного, завдяки чому особа може побороти будь-які проблеми. А далі вона мусить викарабкатися сама. Ізраїльські психологи називають це психологічною пружністю: людина може бути пластиліновою кулькою, на яку життя вдарило і приплюснуло, або ж людина може бути силіконовою кулькою на яку життя натискає, а вона відпружинює. У кожної людини є психологічний ресурс, закладений природою, тільки треба його активувати. Тоді можна говорити, що ми свою роботу виконали», - розповідає Антоній Мельник.

Власне, сам Антоній Петрович побував у зоні АТО у групі психологів і волонтерів-капеланів. Побував він у бойових підрозділах у Тельманівському районі, в Підберезному Донецької області, у підрозділах, де велися бойові дії на блок-постах, приймав полонених під Мелітополем, був з нашими військовими в Запоріжжі, які були інтерновані і їх зараз судять.

«З ними дуже нечесно поступили, - переконаний Антоній Мельник, - Так не можна. Їх звинуватили в тих гріхах, які вони не вчиняли».

Під час роботи військові можуть поговорити як з психологом-чоловіком, так і з жінкою. Працюють в проекті і фахівці з сімейної психології, адже доводиться надавати допомогу й дітям.

«Ми шукаємо найоптимальніший підхід для того, щоб вони вирішили свої проблеми з нашою допомогою, а не ми вирішили за них. Ми вчимо їх давати собі раду, адже все життя вони не будуть під наглядом психологів чи лікарів. Реабілітація – це відновлення, після якого людина має стати такою, як була до психотравми, або ж ще кращою, бо в цьому процесі вона пізнає себе», - розповідає психолог.

Власне, проект «Психологічна допомога українським військовослужбовцям та їх родинам» за підтримки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» спільно зі спеціалістами кафедри психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки допомагає учасникам долати стреси і комплекси, знайомить зі сферою психології та навчає активно відпочивати, з користю для кожного члена сім’ї. Тривалість психологічної реабілітації, зауважує психолог Антоній Мельник, залежить від індивідуальних особливостей людини і від виду психотравми.

ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ЗА ТАКИМИ НАПРЯМКАМИ:

1. Робота з психічною травмою та її наслідками в учасників бойових дій (емоційні порушення та синдром посттравматичного стресового розладу).

2. Корекція та терапія нав’язливих станів, розладів сну.

3. Корекція та терапія психосоматичних розладів та сексуальних дисфункцій.

4. Робота з сім’ями учасників бойових дій (батьками, шлюбними партнерами, дітьми).

5. Робота з людьми, які зазнали втрати близьких.

6. Робота з людьми, які перебувають у складних життєвих обставинах.

7. Проблеми подружніх стосунків та сімейних дисгармоній.

8. Труднощі спілкування з особами протилежної статі.

9. Дитяча корекція та психотерапія (емоційні розлади, страхи, психічні травми, виникнення проблем у навчанні та спілкуванні).

10. Профілактика та корекція емоційного вигорання у волонтерів та осіб, які надавали допомогу родинам учасників АТО, які загинули або були у полоні.

КОНТАКТИ

Психологічна допомога надається з понеділка по п’ятницю з 14:00 до 18:00 за адресою: Луцьк, вулиця Потапова, 9, корпус № 2 СНУ імені Лесі Українки. Контактні телефони: (066) 354-13-85, (096) 974-12-39, (063) 926-42-33.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
17 вересня Показати IP 21 Вересня 2016 21:54
А хіба Другої світової війни вам мало .Вєтнам це локальний конфлікт.У далекому 44 році було мобілізовано з області 107 тисяч , з них процент СЗЧ мізер.
Анонім Показати IP 22 Вересня 2016 09:09
Американським солдатам, коли їх посилали до В'єтнаму, казали, що вони там захищатимуть США. Вони й захищали - знищили міліони людей, палили села напалмом, труїли природу хімікатами. Коли повернулись до США - їх оголосили героями. А потім виявилось, що прості люди не такі дурні і їх зневажають, як злочинців, і взагалі вони нікому не потрібні. Багато їх поспивалось, скоїли самогубство, отримали розлади психіки. Це отримало назву "в'єтнамський синдром".
Анонім до Анонім Показати IP 22 Вересня 2016 17:07
А нас чекає "синдром АТО"

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus