Волинський кіборг «Чарик» пішов на війну замість брата і нітрохи не шкодує
Вони тримали оборону Донецького аеропорту, з останніх сил захищали кожен клаптик нашої неподільної держави, вони – Герої нашого часу – Кіборги. У День пам’яті кіборгів 16-го січня українці вшановують полеглих та висловлюють слова вдячності живим. Одним із тих, хто був у когорті захисників, які тримали оборону Донецького аеропорту 242 дні й не скорився - волинянин Роман Чаровий, який служив у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді.
Історія Романа доволі цікава, адже чоловік проявив мужність ще навіть не ступивши на поріг казарми – пішов служити замість брата.
«У Маневичах постійно приходили повістки старшому брату. А в нього сім’я, малесенька дитина. Тому я пішов замість нього, зайшов у військкомат та кажу: «Беріть мене». Бо була така фішка, що з сім'ї двох не брали. Так і взяли», - розповідає Роман.
Додає, що нова сторінка його життя розпочалась 15 серпня 2014 року.
«Спочатку ми потрапили у навчальний центр Академії сухопутних військ у Старичах. Сказали, що ми будемо навідниками БМП чи БМД, але ми всі відмовилися. Нас відвезли на Яворівський полігон», - розповідає чоловік.
Тато Романа Василь у свої 56 років теж пішов на службу в армію, але синові одразу не сказав, зробив такий-собі сюрприз.
«Подзвонив до мене тато і все розпитував мене яка рота, який батальйон, казав, що посилку передасть. Я й сказав. А через тиждень ми повертаємося в свою палатку, - батько вже у наметі у військовій формі. Він у мене такий – патріот. Каже: «Чого буду вдома сумувати». Був водієм БТР, а я у тому самому БТРі – КПВТшником. Потім комбат Валерій Курко сказав, що треба нас розділити, бо якщо, не дай Бог, машина вибухне, то з сім’ї двох не стане. Тому мене перепрофілювали на АГС-ника й нас постійно розкидали на різні позиції, хоча, бувало й разом воювали.
Аеропорт обороняли не лише із середини. Це були й позиції довкола нього, де ми створили лінію укріплень, зокрема навколо злітної смуги по периметру навколишніх сіл: у Пісках, Водяному, Опитному, біля вентиляційного стволу шахти «Бутіва». Спочатку ми їхали у Водяне на ротацію, замінили якусь бригаду. Там був штаб командування. Звідти далі на Піски та термінал. Я тримав позицію у Водяному і був на певних пунктах спостереження, далі поїхав в Опитне. Потім моя черга була їхати на термінал, не вийшло… його підірвали. Не знаю, на добро чи не на добро, ніхто не знає. Я б усієї війни не змінив би – це точно, навіть, як би попав туди, може й там лишився б. Далі поїхав на Авдіївку, там отримав поранення, лікувався, але завершив службу зі своїми хлопцями», - розповідає Роман.
ПІСЛЯМОВА
«Ми не начальники, не генерали, нам сказали наступати – наступаємо, відступати – відступаємо. У той момент, якби все дозволяли робити, то, можливо, усе давно б закінчилось, адже були люди, які вже стояли на околицях Луганська і змушені були повернутися. Тоді лишалося тільки заходити і робити зачистки. Але хто його знає чи то правильно, чи неправильно.
А Кіборгами нас прозвали з тієї сторони сепаратисти, то по всіх каналах таке говорили, що ми незламні, адже стріляють по нас бомбами, а наші хлопці звідти не виходять. Вони сказали, що українські воїни із заліза, а це Кіборги», - завершує розмову Роман Чаровий.
Так чи інакше Роман показав достойний приклад того, що кожен може докласти зусиль і спробувати щось змінити у теперішній ситуації. Служба в армії закінчилась, війна, – на жаль, ні, проте віра у перемогу зігріває душу й стискає кулаки.
Підготувала Анна Панафідіна
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Історія Романа доволі цікава, адже чоловік проявив мужність ще навіть не ступивши на поріг казарми – пішов служити замість брата.
«У Маневичах постійно приходили повістки старшому брату. А в нього сім’я, малесенька дитина. Тому я пішов замість нього, зайшов у військкомат та кажу: «Беріть мене». Бо була така фішка, що з сім'ї двох не брали. Так і взяли», - розповідає Роман.
Додає, що нова сторінка його життя розпочалась 15 серпня 2014 року.
«Спочатку ми потрапили у навчальний центр Академії сухопутних військ у Старичах. Сказали, що ми будемо навідниками БМП чи БМД, але ми всі відмовилися. Нас відвезли на Яворівський полігон», - розповідає чоловік.
Тато Романа Василь у свої 56 років теж пішов на службу в армію, але синові одразу не сказав, зробив такий-собі сюрприз.
«Подзвонив до мене тато і все розпитував мене яка рота, який батальйон, казав, що посилку передасть. Я й сказав. А через тиждень ми повертаємося в свою палатку, - батько вже у наметі у військовій формі. Він у мене такий – патріот. Каже: «Чого буду вдома сумувати». Був водієм БТР, а я у тому самому БТРі – КПВТшником. Потім комбат Валерій Курко сказав, що треба нас розділити, бо якщо, не дай Бог, машина вибухне, то з сім’ї двох не стане. Тому мене перепрофілювали на АГС-ника й нас постійно розкидали на різні позиції, хоча, бувало й разом воювали.
Аеропорт обороняли не лише із середини. Це були й позиції довкола нього, де ми створили лінію укріплень, зокрема навколо злітної смуги по периметру навколишніх сіл: у Пісках, Водяному, Опитному, біля вентиляційного стволу шахти «Бутіва». Спочатку ми їхали у Водяне на ротацію, замінили якусь бригаду. Там був штаб командування. Звідти далі на Піски та термінал. Я тримав позицію у Водяному і був на певних пунктах спостереження, далі поїхав в Опитне. Потім моя черга була їхати на термінал, не вийшло… його підірвали. Не знаю, на добро чи не на добро, ніхто не знає. Я б усієї війни не змінив би – це точно, навіть, як би попав туди, може й там лишився б. Далі поїхав на Авдіївку, там отримав поранення, лікувався, але завершив службу зі своїми хлопцями», - розповідає Роман.
ПІСЛЯМОВА
«Ми не начальники, не генерали, нам сказали наступати – наступаємо, відступати – відступаємо. У той момент, якби все дозволяли робити, то, можливо, усе давно б закінчилось, адже були люди, які вже стояли на околицях Луганська і змушені були повернутися. Тоді лишалося тільки заходити і робити зачистки. Але хто його знає чи то правильно, чи неправильно.
А Кіборгами нас прозвали з тієї сторони сепаратисти, то по всіх каналах таке говорили, що ми незламні, адже стріляють по нас бомбами, а наші хлопці звідти не виходять. Вони сказали, що українські воїни із заліза, а це Кіборги», - завершує розмову Роман Чаровий.
Так чи інакше Роман показав достойний приклад того, що кожен може докласти зусиль і спробувати щось змінити у теперішній ситуації. Служба в армії закінчилась, війна, – на жаль, ні, проте віра у перемогу зігріває душу й стискає кулаки.
Підготувала Анна Панафідіна
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 3
Ciмейка довбнiв
Показати IP
17 Січня 2019 08:08
Героям слава!
Патріот
Показати IP
17 Січня 2019 11:25
Дякую Вам! Низький уклін!
Анатоль_ до Патріот
Показати IP
17 Січня 2019 11:44
Дякую у кишеню не покладеш, патрiоте! Скинь хлопцю грошей на карту!
Горіли помешкання, гараж та суха трава: волинські рятувальники приборкали за добу п'ять пожеж
Сьогодні 10:01
Сьогодні 10:01
Пронизлива весняна акустика: у Луцьку виступила відома бандуристка та співачка KRUT. Фото
Сьогодні 09:05
Сьогодні 09:05
За добу – 102 боєзіткнення, найгарячіше на Авдіївському, Бахмутському та Новопавлівському напрямках, – Генштаб
Сьогодні 08:37
Сьогодні 08:37
Програма медгарантій в Україні: безоплатну допомогу при інсульті надають 227 лікарень
Сьогодні 07:41
Сьогодні 07:41
Лучан закликають допомогти зробити місто доступнішим
Сьогодні 07:15
Сьогодні 07:15
Скільки волинян зареєструвалося для проходження НМТ-2024
Сьогодні 06:39
Сьогодні 06:39
У Луцьку відбудеться візит-зустріч «Шкіл миру»
Сьогодні 06:16
Сьогодні 06:16
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.