USD 28.10 28.20
  • USD 28.10 28.20
  • EUR 33.90 34.14
  • PLN 7.45 7.50

«Я дав слово, що стану чемпіоном», - лучанин-учасник АТО, який переміг на чемпіонаті світу з самбо

57-річний Володимир Повх – людина, яка не кидає слів на вітер, адже попри несправедливе суддівство на чемпіонаті світу з самбо у 2014 році, він дав слово спортсмена, що все-таки стане чемпіоном, і досяг свого, здобувши перемогу на змаганнях в грецьких Салоніках восени 2017 року.

Інформаційне агентство Волинські Новини вирішило поспілкуватися з ветераном МВС та учасником антитерористичної операції про його шлях до чемпіонства, його участь в АТО та як йому вдається зберігати прекрасну форму у його віці.

Скільки років ви займаєтеся самбо?

Загалом я займаюся спортом з 6 років, тобто минулоріч виповнилося рівно 50 років, як я у спорті. У 6 років боротьбою займатися не можна, адже на дитячий організм ідуть дуже великі навантаження.

Я займався бігом, їздив на лижах, підтягувався, грав у волейбол та футбол – мені цікаво було все. Тому я отримав таке загартування, що коли в 17 років приїхав до Луцька і познайомився з нині покійним тренером з дзюдо Юрієм Могильончиком, це мені дуже допомогло на перших тренуваннях.
Як виникла ідея займатися боротьбою, можливо, до цього вас підштовхнула професія?

Закінчивши навчання в автошколі, я думав, що займатимуся боксом, але щось мене відштовхнуло від цієї ідеї. Бокс, на мою думку, - це насилля, кров іде з носа, можна отримати дуже важкі удари в голову, тому я вирішив, що піду на боротьбу. Я потрапив до такого тренера (Юрій Могильончик, - ВН), який виховав мене як морально, так і фізично. Згодом я зрозумів, що це моє. Окрім того, що займався боротьбою, я любив гирьовий спорт, адже показував хороші результати.

Зараз у вас є тренер чи ви тренуєтеся самі?

Наразі я тренуюся самостійно, адже, вважаю, що після 50 років людина сама стає для себе лікарем та тренером. Якщо я хочу покращити свої результати, то повинен сам шукати шляхи, щоб це зробити.
Коли ви ставали бронзовим призером чемпіонатів світу у 2014 та 2016 роках, чого вам тоді не вистачило, щоб вийти у фінал і поборотись за «золото»?

Перед тим, як пішов воювати, у 2014 році відбувався чемпіонат в Греції. Тоді в нас не було об’єднаної команди, тому так вийшло, що зі мною поїхав ще один спортсмен, але він вилетів в перший день змагань та в той же день схотів повернутися додому. Оскільки моя вікова група боролася наступного дня, то я залишився один. Проте я вирішив, що відступати нікуди.

В мене все виходило добре, я йшов до чемпіонства і став би переможцем, але не так сталося, як гадалося. Я маю відеозапис, як я програв, - його передивилося 10 тренерів і всі сказали, що я був би чемпіоном. За вихід в півфінал ми боролися з німцем – як бійці, ми добре знали один одного. Як і належить в півфіналі, ми боролися дуже обережно, оскільки боялися програти - я двічі спіткнувся на коліно і йому зарахували 1 бал, тобто він повів у рахунку. Залишалося 17 секунд, тому він розслабився і думав, що вже переміг, але я зібрався і кинув його своїм коронним прийомом, за що, як мені казали різні тренери, повинні були б зарахувати 4 бали, але зарахували лише 1. Втім, перемогу повинні були все одно присудити мені, адже останній прийом був у мене.

Коли я підійшов до головного судді, то він сказав мені, що я переміг, але існує такий порядок, що представник команди подає апеляцію на перегляд відео, але я був сам… Тому я дав йому слово спортсмена, що стану чемпіоном світу у 2017 році.
У 2014 та 2016 роках ви стали третім на чемпіонаті світу, а у жовтні 2017 взагалі стали чемпіоном, чи були досягнення такого масштабу у юному віці?

Я 2 роки тренувався перед Олімпіадою, яка мала відбутися 1988 року, але серйозна травма не дозволила мені взяти в ній участь. Зазвичай, коли я готувався до змагань, то обирав собі в спаринг-партнери важчих за мене спортсменів, але трохи з цим переборщив, бо, боровшись з важчим за мене на 10 кілограм бійцем, ми вилетіли за татамі (квадратний килим для боротьби,- ВН), я впав на плече, а він на мене зверху, - ключиця розламалася надвоє.

Як ви вибороли право представляти Україну на світовій першості з самбо?

Зазвичай кожного року я виграю 2 турніри – «Пам’яті Героїв Чорнобиля» у Славутичі та чемпіонат України, тож, перемігши на всеукраїнських змаганнях у Черкасах, я поїхав на чемпіонат світу.

Розкажіть про свою участь на чемпіонаті світу: скільки спортсменів брали участь і з яких країн?

У моїй ваговій категорії (до 74 кілограм, - ВН) змагалися німці, французи, росіяни, поляки та казах. Хоча самбо – не олімпійський вид, він притягує спортсменів з пострадянських країн, зокрема колишніх силовиків, адже бойове самбо було базовим видом бойового мистецтва у силових структурах.

Коли ви виходили на фінал, чи були у вас якісь переживання?

Я стараюсь виходити на поєдинок так: коли називають моє прізвище, то я налаштовуюсь так, ніби виходжу на тренуваня. Зазвичай я дуже рідко чую підказки. В молоді роки в мене «тряслися коліна», виступав піт, але зараз цього немає.
Що ви відчували, коли на нагородженні грав Гімн України?

Після перемоги я беру прапор загортаюся у нього і думаю, що зараз заграє Гімн України, але через технічні несправності він не заграв. Я не думаю, що це було спеціально, адже після мене гімни теж не вмикали. Втім, у залі знаходилися багато українців, які зметикували і затягнули: «Ще не вмерла України..». От в мене і виступили сльози.

Багато спортсменів є забобонними, чи маєте ви якийсь талісман, можливо, ви виконуєте певний обряд перед боєм?

Зазвичай, коли я збираюся їхати в далеку дорогу, то іду до церкви, аби помолитися. До цього ще з 3 років мене привчив мій дідусь.

Чи важко було знайти спонсора? Хто проспонсорував поїздку на змагання?

Навіть в такому віці, як 20-25 років, дуже важко знайти спонсорів, а мені - тим більше. Людина, яка мені допомогла, дуже довго мене знає, зокрема мої заслуги у спорті та органах внутрішніх справ.

Чи не плануєте в майбутньому тренувати дітей?

Перший внесок я вже зробив, адже мій син займався боротьбою з 6 років і в 11 класі виконав норматив на звання «Майстер спорту». Його тренер мені говорив, що якби я не «вмикав» свою дисципліну, то він би не досягнув такого в цьому віці.

Ви брали участь у АТО. Чому ви вирішилися податися на схід у такому поважному віці?

Я був найстаршим у роті особливого спеціального призначення «Світязь». Якщо людина прийшла у старшому віці, то я думаю, що вона розуміла, чому вона там. Але 20-річні хлопці теж прийшли туди не просто так. Коли я приїхав з чемпіонату світу, то ці події на сході лише розпочиналися.

Я народився в Криму – це моя батьківщина, і коли її забрали, я зрозумів, що маю бути там, але вони «відхапали» ще й частину Донбасу. Прийшовши до військомату, я почув, що мені це непотрібно і через мій вік мене не візьмуть. Я на цьому не зупинився, мені порадили звернутися в добровольчі батальйони. Після військово-лікарської комісії, мене не брали ще протягом місяця, але все ж таки прийняли.
Де саме ви проходили службу? Потрапляли у складні ситуації?

Спочатку ми поїхали у Вуглегірськ, де я народився вдруге – 23 січня був мій день народження, тому ми зібралися в їдальні інтернату, де й ми розташовувалися. Командир (Олександр Фацевич, - ВН) вирішив мене поздоровити, сказавши, що він радий виконувати поставлене бойове завдання зі мною.

27 січня 2015 року розпачалося бомбардування, яке хтось корегував, оскільки снаряди влучали просто в ціль – розбомбили нашу їдальню та техніку, зникло світло. Сепаратисти прийшли і сказали, щоб ми здавалися, оскільки на Дебальцеве йтимуть російські війська і нас «знесуть». Ніхто на це не пішов, ми тримали оборону і в нас було лише троє поранених. Я скажу, нам пощастило, що наш командир був десантником. Він вивів звідти близько 70 людей без втрат, включаючи мене. Командир зрозумів, що нам тут залишатися не можна, бо інакше всі загинуть, тож по глибокому рову ми йшли близько 10 кілометрів, де біля Дебальцевого зустріли наші танки.
Якщо в АТО знову потрібні будуть військові, то чи готові ви знову стати на захист України?

З 2016 року я постійно оббиваю пороги, щоб піти в АТО другий раз, але в моєму віці мене ніхто не хоче брати. Це несправедливо по відношенню до мене – якщо дехто втікає в Польщу та в Чехію… Мені навіть радили звертатися до суду. Якщо я туди потраплю, то буду там, доки росіяни не підуть з нашої землі.

Коли, на вашу думку, закінчиться війна з Росією?

Я думаю, що війна протриває ще мінімум 3 роки. Невідомо, хто буде наступним президентом. На мою думку, з нашої сторони трохи припиниться активність, адже будуть потрібні гроші на вибори.

Розмовляв Олександр Зелінський
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 1
*** Показати IP 28 Січня 2018 08:46
Молодець.Як би зустрів на вулиці не сказав би що спортсмен.Молодець.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.