«Тиха ніч, свята ніч» у Костелі святих Петра і Павла у Луцьку

У переддень католицького Різдва у Костелі святих Петра і Павла відзначали Святвечір.

На святкування християни західного обряду почали збиратися більш ніж за годину до початку. У луцькому костелі Святого Петра і Павла панувала напівтемрява і пахло хвоєю. Високі ялинки стояли по всіх кутках. Діти радісно, але тихо забігали в храм і просили батьків «сісти там, далі, під «дощиком»». Причому чемно промовляли слова пошепки. Про це пише «Під прицілом».



Дехто переплутав годину початку – прийшли раніше, на сьому. Для дорослих це був час спокою і тиші, яка є такою цінною в час безкінечних подій, роботи, справ, повідомлень і новин. Діти теж не нудьгували: їх забавляв ляльковий вертеп обабіч. Можна було безкінечно розглядати кожну крихітну деталь. Особливо маленьких баранців і колиску, де ось-ось мала з’явитися Божа дитина.

За кілька хвилин до восьмої у костелі не залишалося жодного вільного місця. Десятки людей купчилися позаду, ще декілька – стояли на «балконі».



О восьмій віряни затамували подих і змовкли – храм заповнив голос, який ледь чутно, але пронизливо читав Святе Писання. Костел занурився у повну темряву – світло йшло лише від свічок.

Храм заповнили звуки колядки «Тиха ніч, свята ніч».

До «запаху лісу» додався ще запах миру. Його принесли крихітні янголятка з чистими душами, дітки у білосніжних сукнях. Вони з’явилися у супроводженні служителів церкви і священика. Несли у руках вогонь – від свічок йшло яскраве і безпечне світло. Процесія минала людей і лишала за собою шлейф «благодатного туману» і усмішки. Ніхто не міг втриматися – діти несли в очах ту унікальну безпосередню любов, якої так не вистачає дорослим.



У вертепі з’явилося поповнення. Янголята проконтролювали появу там маленького Ісуса.

І розбіглися хто куди. В залі на них чекали батьки.

Для спільних співів, молитв і пісень людям роздали буклетики зі словами. Проте більшості вони були і не потрібні – храм збирав разом вірян не перший рік. Найбільш віддані відзначають тут всі свята ось вже кілька десятиліть. Тож українська і польська мова лилися у храмі з вуст сотень людей. Багатоголосся пронизувало кожну клітинку повітря, а звуки органної музики надавали співам неймовірної краси, звеличеності і позачасності.



Проповідь священика була чесною і зваженою. Не говорив про абстрактні істини, як то часто буває у релігійних спільнотах. Одразу згадав Різдво минулого року. Тоді саме йшов Майдан, служба йшла у храмі майже в центрі подій. «Немає свободи без правди» - і про правду йшлося не лише зовнішню. Куди більш важливою є те, що людина виплекала всередині: чесність із собою і навколишнім світом. Все починається з малого: продавець не має брехати клієнтам, начальник – підлеглим, батьки – дітям. І лише у такому пануванні правди на всіх рівнях може запанувати свобода. Служитель не оминув і наболіле – роботу журналістів, письменників. Для них правда має бути пріоритетною.

Словом, багато молилися за волю України, за мир у світі і благодать на землі.

Проповідь була наповнена простими істинами – тими, які однак потрібно нагадувати, аби розуміння не пропадало. Аби людина не забувала, що несе відповідальність перед Богом і собою за дії і думки.

Зрештою, здавалося, ніби весь вечір - це молитва за мир. Мир ззовні і всередині.



Насамкінець, після «офіційної» частини показали виставу. Діти повсідалися біля священика поруч, аж на самій «сцені». Тішилися і з недовірою дивилися на царів.

- Це погані, мамо? - русявий хлопчик років п'яти допитувався у мами щокілька хвилин.

- Я думаю, що погані. Ну дивись, у них є корони. А мають бути німби.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---