Давні волинські заповіти: дослідниця минувшини розповіла про моду на тестаменти

Нещодавно побачило світ цікаве наукове дослідження, яке стосується безпосередньо Волині. Його авторкою є Наталія Білоус – відома історикиня, кандидатка історичних наук з Інституту історії України НАН.

Книга має назву «За крок до Вічності. Мешканці міст Волині у світлі тестаментів кінця XVI-XVII століть». У виданні зібрано 70 тестаментів (заповітів) з містечка Олика.

Інформаційному агентству Волинські Новини вдалося поспілкуватись з авторкою про її дослідження та місце Волині у ньому.

Пані Наталіє, коли виникла ідея дослідити волинські тестаменти?

Ідея досліджувати ці джерела виникла у Польщі під час мого стажування у Варшавському університеті, це був 2009 рік. Пробудженням та підтримкою сталого інтересу до цієї проблематики завдячую достатньо відомій у наукових колах професорці цього університету Уршулі Августиняк. Організовані нею в 2009-2015 роках щорічні конференції «Funeralia testamentarne» стали для мене важливими віхами професійного зростання.

У 2011 році вийшла друком моя книжка «Тестаменти киян середини ХVІ – першої половини ХVІІ століть». Тих текстів збереглося дуже небагато, всього 13, і вони були розпорошені по фондах чотирьох архівів: Києва, Мінська і Москви. Але ці тексти були настільки цікавими, що мені закортіло їх опублікувати і таким чином поділитися з іншими.

Крім істориків чи етнографів, зараз їх використовують на семінарах студенти в різних університетах. Багато людей мені подякували за цю маленьку книжечку.Зацікавлення тестаментами як джерелами в істориків з’явилося тільки зараз чи, можливо, був якийсь поштовх?

Загалом зацікавлення тестаментами жителів міст в європейській історіографії має довгу та розгалужену традицію. Інтерес був пожвавлений «відкриттям» істориками у 1960-тих роках проблеми смерті як дослідницької категорії.

Завдяки своїй міждисциплінарності ця тематика швидко перетворилася на місце активного діалогу представників різних напрямків гуманітаристики, причому важила не лише новизна дослідницької опції, а й широкі можливості пізнання повсякдення та уявлень людей минулого, які вона надавала.

Інтерес до цієї теми засвідчує насамперед польська історіографія: практично щороку з’являються нові ґрунтовні дослідження з цієї проблематики та публікації тестаментів з теренів Речі Посполитої.

Натомість український матеріал у європейському багатоманітті практично не представлений. Він загалом обмежується публікаціями окремих актів останньої волі українських князів, шляхти, козацької верхівки, хоч давно на часі їх корпусне видання.

Натомість міський соціум Волині, забезпечений джерелами значно краще, порівняно з іншими регіонами, був відсутній у цьому дослідницькому та видавничому сегменті.

Інформаційну лакуну частково заповнив «Каталог тестаментів мешканців міст Волині кінця XVI – початку XVIII століть», підготовлений мною в рамках міжнародного проєкту з видання каталогів тестаментів міщан Речі Посполитої.

Близько 200 регестів, що увійшли до видання, стали результатом багатолітньої дослідницької праці в архівах України, Польщі та Білорусі над різноманітними проблемами волинського міського соціуму.

Цей каталог, в якому було систематизовано накопичений матеріал, послужив спонукою для глибшого аналізу тестаментів і їх повноцінного археографічного видання у додатку до монографічного дослідження у 2021 році.

До рук дослідників потрапив багатющий джерельний матеріал, раніше розпорошений та часто складний для прочитання через часткову пошкодженість текстів та їх палеографічні особливості, адже 90% текстів написані старопольською мовою, а деякі з них – з латиномовними вставками зі скороченнями слів, які треба було розшифрувати.

Скільки часу тривало ваше дослідження, перш ніж воно трансформувалось у книгу? Документи яких архівів використано в дослідженні?

Волинські тестаменти я досліджую фактично з 2012 року. Довелося роками їх збирати, займатися пошуковою роботою: передусім у Центральному державному історичному архіві України в Києві, частково в Національному історичному архіві Білорусі в Мінську, в польських архівах.

Процес пошуків, копіювання і звірення з оригіналами цих документів зайняв досить тривалий час. Разом із цим я брала участь у різних наукових конференціях, де виступала з доповідями на тестаментарну проблематику, писала статті, склавши які згодом до купи, зрозуміла, що, доопрацювавши цей матеріал, можна зробити монографічне дослідження.Який період охоплює ваше дослідження, чому саме цей відрізок часу?

Моє дослідження починається від Люблінської унії 1569 року, яка стала важливим маркером змін для частини українських земель. Входження до Польського Королівства Волинського, Київського та Брацлавського воєводств прискорило проникнення на ці терени польських культурних практик, зокрема і фунеральних.

Писаний за усталеним формуляром тестамент поширюється від 70-х років XVI ст. Утім головна увага буде сконцентрована на другій половині XVIІ ст., з огляду на більшу кількість збережених текстів тестаментів, а отже – кращу їхню репрезентативність. Далеко не всі акти останньої волі мають однакову джерелознавчу цінність, від деяких збереглись тільки фрагменти. Тому до видання я відібрала 170 текстів, які заслуговують на ширшу увагу дослідників та усіх тих, хто цікавиться нашою минувшиною.

Варто зауважити, що в містах Корони Польської тестаментарна практика поширювалася разом з магдебурзьким правом, але укорінилася тільки в XV ст., хоча деякі дослідники припускають, що цьому посприяли домініканці і францисканці, які прибули на польські землі в ХІІІ ст.

У містах Великого князівства Литовського, до складу якого входила Волинь, така практика поширювалася протягом усього ХVІ ст., але значний поштовх отримала тільки після Люблінської унії, тобто наприкінці ХVІ і особливо в XVII ст.

Звідки і коли у волинян з’явилася мода складати заповіти?

У волинських містах, як і в інших тогочасних містах Центрально-Східної Європи, люди здебільшого виголошували свої останні розпорядження усно перед спадкоємцями та свідками. Тому до урядових книг такі свідчення практично не потрапляли, особливо якщо вони не викликали конфліктів серед зацікавлених осіб.

Це й пояснює, чому тестаментів на українських теренах збереглося досить небагато, порівняно з містами Західної Європи, де тестаментарна практика розвинулася ще у ХІІ ст.

На українських землях мода складати тестаменти існувала найбільше у шляхетському середовищі, у міщанському вона поширювалася повільно. Ці документи не стали масовою актовою продукцією у волинських містах, за винятком Олики.

Вони не виділилися в окрему серію книг на зразок Libritestamentorum, як це відбувалося у більших коронних містах, а записувалися у поточні міські книги (радецькі або війтівсько-лавничі) на прохання городян. Окремі «тестаментарні книги» велися тільки у Львові і Кам’янці-Подільському.

Що цікавого сучасні читачі можуть дізнатись для себе у вашій книзі, окрім текстів самих заповітів та їх власників?

Читачі можуть дізнатися, яким був побут тогочасних людей, житло, інтер’єр житлових приміщень, одяг і мода, посуд, коштовності, книги, одним словом те, що складало матеріальний світ людей, їхні життєві стандарти і пріоритети.

Важливим додатком до книги є публікація 170 текстів заповітів, їх доповнюють реєстр тестаторів, іменний і географічний покажчики.

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---