Ідилія, що стала пеклом: у Луцьку творці фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман» розповіли про трагедію Розстріляного відродження

«Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче». Ці слова Миколи Хвильового 13 травня 1933 року стали останнім, що він написав.

Нині режисер Тарас Томенко та актор Дмитро Олійник завітали до Луцька, аби ще раз нагадати про цю трагічну і малознану сторінку нашої історії, поділитися думками про фільм та поспілкуватися з глядачами. Перегляд стрічки «Будинок «Слово». Нескінчений роман», яка вже більш як рік не сходить з великих екранів, відбувся у кінотеатрі Multiplex.Харків 1927 року. У розкішному за мірками радянських людей будинку зібрано культурну еліту України. Під одним дахом тут живуть Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Наталія Ужвій, Рая Троянкер, Юрій Яновський, Майк Йогансен та ще багато талановитих митців. Їхня творчість дуже різниться. Але їх об’єднала трагічна доля бути приналежними до покоління «Розстріляного відродження».

Стрічка розпочинається зі слів Автора, який знайомить нас із простим та привітним молодим чоловіком – Володимиром Акімовим. Той дивиться на будинок і майже не вірить своєму щастю бути тут. Адже цей будинок – непростий.Будівля не лише вигадливої форми – нагадує літеру «С». Тому його й назвали – «Будинок «Слово». Особливість його у тому, що це – комуністичний Едем. Локальний культурно-мистецький простір – інтелектуальна комуна. Своєрідне уособлення розкоші та радянської ідилії. Можна вигадувати дуже багато назв та епітетів, але, мабуть, тоді – у Харкові 20-х-30-х років – інакше це місце не сприймалося. Завдання мешканців «Слова» – творити і прославляти радянський лад. А ще – перебувати під постійним контролем влади.Володимир Акімов заходить у двір будинку і завмирає – живі класики грають у волейбол. І коли Микола Хвильовий просить подати м’яч, Володя не може зібрати кількох слів докупи.

Поступово перед ним розгортається внутрішній світ «Слова». З усіма його дрібними проблемами, побутовими негараздами, як-от згадування вчорашніх страв чи нарікань на погану піч. А ще – з любовними інтригами, ревнощами і творчими суперечками.

Фільм – монохромний. Він рухається від світла до темряви. На цьому наголошує режисер і співавтор сценарію Тарас Томенко. Чорно-біле зображення не лише відображає дух того часу, не відволікає кольорами, але й, вибудовуючи дихотомію на контрастах, розкриває настрої і характери героїв. «Я сказав би, що цей фільм – світло-темний. Саме у такому порядку», – пояснює Тарас Томенко.Справді, з кожним новим ключовим епізодом, що змінює героїв, їхнє сприйняття реальності, темрява наповзає, затуляючи світло, створюючи майже фізично відчутний тиск. І Едемський сад поступово перетворюється на пекло…

Тепер, вивчаючи трагічні сторінки історії знищення української культури, розумієш масштаби винищення. Лише у будинку «Слово» було репресовано понад дві третини мешканців. Обшук, допит, в’язниця, концтабір, мученицька смерть. Більшість представників інтелігенції знайшли її у карельському урочищі Сандармох. Перший етап розстрілів розпочався у жовтні 1937 року. У списку на знищення було 290 українців.

Читати ще: «Будинок «Слово»: режисер і акторка привезли до Луцька фільм про письменників Розстріляного відродження

Глядачі мали можливість поспілкуватися з режисером фільму та виконавцем ролі «головного поганця» – саме так представили Дмитра Олійника.Тарас Томенко розповів про те, що проєкт забрав понад 13 років. Саме цьому ми завдячуємо реалістичним зображенням інтер’єру, елементів побуту, майстерно виписаними характерами персонажів, з яких лише кілька умовно вигаданих.Одне з питань стосувалося Володимира Володимировича Акімова. Він, як пояснює режисер, є фактично уособленням темних рис Миколи Хвильового, увібрав у себе характеристики персонажів «Я (Романтики)». А стосовно актора, який зіграв Акімова, то Дмитро Олійник прийшов на проби у іншому статусі.

«З ним мав бути невеличкий епізод. Але коли я його побачив і ми з ним поспілкувалися – Дмитро вийшов затвердженим на головну роль. Рішення я ухвалив блискавично», – розповідає Тарас Томенко.Трансформація «світлого» усміхненого поета у цинічного душогуба – її причини, глибинні важелі, підсвідомі мотиви дуже цікавили глядачів. Відповіді режисера та актора суголосні – у житті непоганого хлопця стався надлом, а потім він почав впиватися владою та безкарністю.

«Перший момент – глузування з поезії Акімова. Вочевидь тоді амбітність молодого поета не пройшла повз увагу «органів». Їм стає зрозуміло, як ним можна маніпулювати. І недарма його звати Володимир Володимирович. Та й візуально він схожий на молодого Путіна, який теж виявився продуктом тоталітарної системи», – пояснює Тарас Томенко.

Дмитро Олійник додає, що не любить на себе дивитися у ролі «поганих» людей. А найважчою була сцена зґвалтування. Власне, вона є ще одним щаблем спуску персонажа вниз – до моменту перетворення людини на морального пацюка, який зрештою отримує смертельну порцію отрути проти гризунів.Символічною є поява кольору у монохромній картині. Червона кров розливається водою, через яку йдуть на розстріл мешканці будинку. І вказує їм дорогу Акімов. Хвильовий у цей момент сну не бачить себе, і запитання одного з товаришів, яким він переказує побачене, – чи не дивився він на усіх з берега – залишається без відповіді. Знаючи про трагічну подію 13 травня, а розмова ця відбувається саме цього дня, стає зрозуміло, чому письменника не було серед чоловіків у білому спідньому. Розмова переривається словами Миколи Хвильового: «Я розкажу, яким має бути справжній радянський письменник… І покажу, як романи дописують…» Затим він йде з кімнати, лунає фатальний постріл.Думка про «Нескінченний роман» проходить рефреном через увесь фільм. Йдеться і про рукопис Хвильового, якого ніхто не бачив, і про Акімова як героя життя-тексту, і про те, що трансформація білого в чорне не має кінця і межі. Змінити стан речей не може і сам Автор, а тому він спалює рукопис, стріляє у дзеркало, зрештою пускає кулю у скроню. Однак ця куля є лише першою у довгому списку Розстріляного відродження.


Фільм закінчується символічними кадрами вантажівки з написом «Хліб», яка полем рухається до обрію. Десь там – село, замордоване продрозкладкою. А на передньому плані – довгий список прізвищ знищених митців…

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---