USD 28.00 28.20
  • USD 28.00 28.20
  • EUR 31.80 32.05
  • PLN 6.90 7.00

«Хотілося б, щоб навіть у віддаленому селі Волині можна було прочитати про рух автобусів», – депутат Віктор Харчук*

26 Листопада 2021 13:46
Депутат обласної ради Віктор Харчук – один з тих, хто отримав депутатський мандат уперше. Проте, зізнається, в суспільно-політичному житті він аж ніяк не новачок, бо завжди цікавився громадською діяльністю. За фахом він – інженер, має дві вищі освіти у сфері будівництва та автогосподарства. Тож не випадково обрав роботу в комісії, яка опікується питаннями інфраструктури, будівництва, житлово-комунального господарства.

Коли ви вирішили балотуватися в депутати до місцевих рад, це було виважене рішення, чи, можливо, чиясь рекомендація? Чому вирішили позмагатися за мандат?

Депутатом я вирішив стати десь півтора року тому, для цього навіть створив у фейсбуці сторінку «Як стати депутатом, не маючи грошей». Бо в суспільстві є стереотип про те, що всі місця у партійних списках купують. Я звичайний інженер, тож заплатити за себе не зміг би. Тому й створив таку сторінку.

Але хоч це моя перша каденція, в політичному процесі я давно. Загалом, таким активним був ще зі школи. Як був студентом, пам’ятаю акцію за відставку Масола (голова Ради Міністрів України Віталій Масол, акція за відставку якого отримала назву Революція на граніті, – ВН). Для мене тоді було все дивно, я мав усього 17, навчався в політесі, й ми разом зі студентами педінституту йшли до «Променя». З тієї когорти вийшло чимало відомих активістів. Наприклад, Геннадій Кожевніков. Я вже тоді брав участь у громадському житті. У 2004 році був підприємцем і тоді й стояв був на Майдані, підтримував своїх працівників, які теж хотіли доєднатися до акцій.
Згодом за сімейними обставинами трохи відійшов від активної участі. Напевне, у кожної людини є такі переломні періоди. А півтора року тому вирішив стати депутатом.

Чи роздумували над тим, з якою політичною силою йти в раду?

Я тривалий час був у «Солідарності», куди прийшов з «Нашої України». Згодом, коли «Солідарність» стала «Європейською Солідарністю», я звідти не виходив. Адже цінності, погляди в мене були такі ж. У партії я був постійно, просто ніде не делегувався. А торік під час партійних зборів подав свою кандидатуру.

Ви отримали мандат завдяки тому, що від нього відмовився Микола Яручик, який віддав перевагу мандату депутата Луцької міської раді. Це стало несподіванкою?

Деякою мірою так. Балотувався я за міським і обласним списками. І там, і там мене посунула наша політична верхівка в кінець. У списку до Луцької міської ради я був під 24-м номером, а до обласної – 54-м з 60-ти. Але в нашому округу йшов першим. Оскільки Луцьк набрав найбільше голосів, а ті, хто був переді мною у списку, пішли в міську раду, я і потрапив до обласної ради.
Так склалося, що результати мене заскочили зненацька. Якраз у жовтні я захворів на коронавірус, мав двобічне запалення. Для мене стало новиною, що я пройшов у раду, бо жодних передумов не було. Чесно кажучи, це стало трохи шоком, хоч я його й не сильно відчув, бо надто погано почувався через хворобу.

Як ваша родина це сприйняла? Не було такого, що ще на етапі ухвалення рішення про балотування вас питали рідні: «Нащо воно»?

О, ні. Навпаки, мене всі підтримали. Мама мені навіть допомагала писати тексти до агіток, вона в нас, мабуть, більш відданий прихильник ЄС, ніж я (сміється,ред.). І вся родина підтримала, бо у нас спільні погляди.

Чи багато часу потребує робота депутата, тим більше, що це все – на громадських засадах?

Не скажу, що дуже багато робочого часу це забирає, близько 15-20%. Але деякі проєкти доводиться реалізувати у вихідні, чи готуватися до сесії вже після роботи, тож більше забирає час у родини.

До цього були знайомі з повноваженнями депутата? Щось стало для вас несподіванкою?

Ні, з повноваженнями не був знайомий. Але якщо говорити про саму систему, бюрократію, то з цим я стикався практично усе життя, тож у роботі системи органів влади орієнтувався.
Проте здивування таки було. Я мав трохи хибне враження про політичні сили, які в нас зайшли у раду. Ще кандидатом прогнозував та сподівався, що якщо до ради проходять ЄС, «Свобода», «Батьківщина», які діють фактично в одному електоральному полі, то ми зробимо коаліцію. Таким чином в нас була б більшість. І для мене сюрпризом стало те, що представники цих партій об’єдналися у більшість із представниками партії «За Майбутнє». Таким чином в опозиції фактично лишилась ЄС, і в нас немає дієвого механізму, щоб проголосувати якесь рішення, яке їх не влаштовує. Це навіть стало не сюрпризом, а трохи розчаруванням.

З якими рішеннями опонентів не погоджуєтеся?

Наведу один для мене показовий приклад. Був період, коли я хворів, і після лікарні мені допомогли стати на ноги в санаторії «Пролісок». Це було років шість тому. Я був вражений, як люди змогли у ці часи зберегти усе, розвивати, побудувати басейни, мали напрацьовані програми лікування. Тепер, коли я уже став депутатом і поїхав туди на кілька днів, то для мене стало неприємним сюрпризом, що минулих керівників змінили. Це, звісно, було за минулої каденції, але тепер ми ухвалюємо певні майнові рішення: звідти віддають автомобілі, дозволяють брати кредити. І маю підозри, що його хочуть зробити банкрутом. Я дуже сподіваюсь, що помиляюся. Але мені було б дуже неприємно, що така перлина, яка має служити нашим волинянам, раптово перейде в приватні руки. Ми стараємось тримати це питання на контролі, але як воно далі складеться… Більшість в раді таки має вагомий голос.


Як загалом оцінюєте роботу вашої фракції в обласній раді?

Ми всі маємо спільні погляди, нам легко одне з одним, спільно розв'язуємо питання, підтримуємо. Вважаю, що здорові взаємовідносини. У нас різнопланова команда фахівців: я – будівельник, є правники, є педагоги, є різні люди, і в різних галузях ми можемо працювати.
Робота депутата включає постійну комунікацію з виборцями. З якими питаннями до вас як до депутата звертаються волиняни?

Я намагаюся вникати в ці питання, розбираюся, де можу вплинути. Щоправда, я є депутатом від Луцька, тож тут складно на щось вплинути, адже розв'язання більшості питань – компетеція міської ради, яка обласній раді не підпорядковується.
Щодо області, то недавно звернулася мама, яка з віддаленого села не змогла доїхати до дитини, бо не було автобуса. Вона раз прийшла на зупинку, вдруге – і так і не виїхала, а жодної інформації про те, коли буде автобус, – нема.

Тому я провів робочу зустріч з викладачами ЛНТУ, студентами, працівниками департаменту транспорту та інфраструктури ОДА і ми обговорили це питання. Є ідея в населених пунктах на зупинках встановити інтерактивне табло, щоб навіть у віддаленому селі можна було прочитати про рух автобусів, коли він буде, чи буде взагалі. Тоді кожна людина зможе прочитати цю інформацію, навіть не маючи смартфона. Звичайно, до цього треба підключати і голів громад, і старост. Це велика робота, але старт їй ми дали. Попросили на засідання комісії надати план дій, щоб ми могли це обговорити і в подальшому підтримати радою.

От що мені подобається в нинішній обласній раді, то те, що хоч ми і різні, з різними поглядами, але якщо є питання, які стосуються наших волинян, йдемо в одному напрямку. Ми наших людей не ділимо за політичними поглядами.
На вашу думку, а є взагалі місце політиці в місцевих радах?

Ні, в таких питаннях політики не може бути.

Ви є членом постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства. Це був ваш свідомий вибір чи пропозиція фракції?

Я за освітою автомобіліст і будівельник, тож куди ще мені було йти, як не сюди?

Топ-тема, яку найчастіше обговорюєте з колегами-депутатами під час засідання комісій – це ремонт доріг. На вашу думку, достатньо виділяють фінансового ресурсу на ці роботи?

Звісно, цих грошей мало. Але я намагаюся хоч трошки щось зробити для громади. Приміром, подав депутатське звернення до міністра інфраструктури, до голів Волинської і Рівненської адміністрацій з проханням нарешті навести лад на Дубнівському напрямку. Цю дорогу, якою сотні машин на день їздять, не ремонтували, мабуть, з 70-х років, а латки вилітали після першого-другого морозу. Цього року нарешті з боку волинської області капітально зробили дорогу, до повороту на Крупу. Я телефонував і до голови Дубнівської РДА, він обіцяє, що з весни почнуть там ремонтувати. А наші, відповідно, від повороту на Крупу до луцького кільця мають доробити. Рівненчани обіцяли, що з’єднають ці дві ділянки дороги, вони зі свого боку ремонтують і рухаються до межі з Волинню. Але поки що цей шматок дороги такий, що там хіба танками їхати.
Я ще маю мрію розвантажити дороги в Луцьку. Це можна зробити, хоча б частково, з’єднавши кільце біля авторинку з липинською об’їзною. Там видимість дороги є, 2,5 кілометра, тим шляхом і раніше мало хто їздив. Але такий варіант можливий, тож можна буде рух на половині Луцька розвантажити. Як мені відомо, ця дорога є в планах міста, і я маю бажання, щоб ці 2,5 кілометра таки вдалося «домучити».

Як ставитеся до ідеї концесійних доріг?

Відверто кажучи, я за них, в Європі це працює. Але де брати кошти в цій країні? У нас багато цікавих районів, але доволі депресивних, куди все ніяк не можемо зробити нормальних доріг. У нас є Олика, де сподіваємось відкрити музей. Звідти є дорога до Острожця, де теж хочуть зробити музей. Чому б ці об’єкти не поєднати одним маршрутом? Я колись як там їхав, то був з місцевими мешканцями, самостійно звідти навряд чи повернувся б. Там легше пройти.

Або, наприклад, під час засідання комісії ми обговорювали кільцеву навколо Луцька, і підтримали пропозицію звернутися до уряду, щоб включити цей об’єкт у Велике будівництво. Наш керівник департаменту інфраструктури, знаю, їздив до Києва з цим питанням. Є два варіанти: меншого кілометражу і більшого. Попередні плани, які свого часу робили, вже реалізувати не можна, бо там забудували приватними будинками. Але наразі ніби вже є схема обох варіантів. І я схиляюсь до того, що треба робити більший радіус, це оживить навколишні райони. У меншому варіанті треба збудувати 35 кілометрів і чотири мости, в більшому – 50 кілометрів і чотири мости. Щоправда, другий варіант охоплює і територію Рівненської області, тож таке рішення треба проводити через уряд. Але ми ініціюємо це як обласна рада і спробуємо зробити. Ковельчани, до слова, теж не проти зробити кільцеву об’їзну. Проєктів чимало, а що вдасться зробити…

Ще одна болюча тема – пасажирські перевезення. Чи досконала, на вашу думку, нинішня система пасажирських перевезень?

У нас іншої, на жаль, нема.
Тоді яка альтернатива? Як покращити цю послугу? Так, найперше треба зробити нормальні дороги, щоб маршрутки могли туди доїхати, але все-таки…

Я коли спілкувався з начальником департаменту інфраструктури, то почув, що у них є непогане рішення об’єднати неприбуткові маршрути з прибутковими. І якщо вони як замовники зможуть контролювати вихід автобусів – це буде основне. Облдержадміністрація як замовник має контролювати, чи автобус є на маршруті, чи його немає. Це складно робити за посередництвом дзвінків, тому автобуси мають бути обладнані GPS чи валідаторами. І тоді будь-який пасажир зможе на своєму смартфоні все чітко побачити: коли і який автобус буде. І, звісно, було б чудово зробити такі табло для тих, хто смартфонів не має. Волинь має бути покрита такою мережею. І тоді буде не гірше, як у Києві.

Але на це треба гроші.

Думаю, громади на оці інформаційні табло гроші знайдуть. Якщо вдасться налагодити цей програмний продукт, то невеликий комп’ютер до снаги кожній громаді купити. У будь-якому разі, якщо нічого не робити, то все залишиться, як є.

Одне з питань, яке вам близьке, – енергетика. Чи продовжуєте цією темою цікавитися уже як депутат, а не як інженер?

Одне з моїх звернень стосувалося тарифів на електроенергію для власників електрокотлів, які перейшли з газових чи твердопаливних. Коли в селах агітували ставити такі електрокотли і довгий час діяв тариф у розмірі половини його вартості, в мене було звернення повернути цей тариф. На жаль, його не повернули, але хоч не підвищили – і на тому спасибі.
Коли йдеться про зростання тарифів, ви розумієте механіку і передумови. А тим часом в бюджетних закладів області – дефіцит коштів на оплату енергоносіїв.

Енергетичні компанії чи НКРЕКП хочуть по 3,4 гривні додати за транспортування. Атомні станції в нас продають електрику по 56 копійок, гідроелектростанції – по 58 копійок. Їм з часом треба буде оновлювати обладнання, запаси атомного палива, і треба акумулювати кошти.

Сьогодні атомні станції заганяють в кризу, а теплові не працюють. Важко утримувати електричну напругу, яка нам потрібна. Я все стукаю, щоб енергетики дали відповідь, як можна синхронізувати наші мережі з Європою, але поки мені цієї відповіді не дають. Є один шлях – через Закарпаття, але він орієнтований для продажу, перелаштовують напругу на ту, яка потрібна європейським країнам. У нас вся система синхронізована з Білоруссю, Росією, і якщо вони нам не дають електроенергію, теплові не працюють... У нас завжди теплові йшли як резервні. Важко говорити про тарифи, коли знаєш, що в нас така слизька ситуація в сфері енергетичної безпеки.

Вони мусять тримати для звичайних громадян одну ціну, комерційним дають за іншою. Закони ухвалено про те, що не можна так піднімати ціну. Заганяють енергетику в незрозумілу ситуацію.

Я колись працював в автобусному парку навпроти автозаводу у Луцьку. Нас теж просили: «Ви возіть, а ми колись заплатимо». І підприємство, що процвітало, стало збитковим, а згодом його ліквідували. Страшно, щоб уся країна не лишилась ні з чим.
Ви озвучуєте зараз вузькопрофільні речі, які часто пересічні громадяни сприймають як такі, що їх воно ніби не стосується. Це я зараз маю на увазі передумови енергетичної кризи, про яку попереджають експерти. А тим часом Волинь має своє вугілля, тільки от для ТЕС воно не годиться…

Мені як інженеру важко сприймати те, що наша державна політика спрямована на розвал всієї енергосистеми. Влітку приїхали на засідання нашої комісії шахтарі з Нововолинська, їм не платили зарплату. Але вся ця проблема виникла давно, ще за Кучми, коли шахти в Луганську і Донецьку, теплові електростанції приватизував Ахметов. Чому вони такі важливі, ці шахти? Там вугілля – антрацит, воно якісне, а ось волинське треба збагачувати, бо воно багатозольне і дає менше калорійності. Щоб його використовувати, свого часу було створено збагачувальну фабрику, були спеціальні електростанції, які могли використовувати це вугілля і виробляти електроенергію. Електростанції приватизували й переключили на донецьке вугілля, а наше виявилось непотрібне.

Я тепер навіть не знаю, як в наших умовах розв'язати питання шахти №9, вона висить мертвим вантажем. Німечччина, приміром, пішла шляхом закриття, вони законсервували шахти, і в нас так хочуть зробити з часом. Але людям не дають альтернативи, не кажуть, куди подіти цих людей.

Як, на вашу думку, цю ситуацію залагодити?

Тільки консервація шахт. Я не бачу куди застосовувати це вугілля. Як і 10-та шахта. Хоч 15 шахт зроби – воно буде не тієї якості. Треба знову запускати збагачувальну фабрику і знову ж таки – електростанцію переводити під це вугілля.

Це дуже непопулярні речі, особливо для політика.

Як уже є. Я просто кажу правду.

Що робити в цих регіонах, як гадаєте?

Коли тут немає роботи, наші люди мусять виїжджати за кордон. Висновок – треба створювати робочі місця, щоб працівники шахт були згодні на них піти. Свого часу хотіли побудувати птахофабрику в тому регіоні, наприклад. Але там було багато політичних нюансів, у нас не дають працювати підприємцям, які хочуть щось робити, а своє запропонувати не можуть. У раді теж є підприємці, але все має бути в одному ритмі, а не так, що одним дають працювати, а іншим ні.

Я трохи в песимістичнішому настрої перебуваю, аніж раніше.

Ситуація з бюджетом теж, м’яко кажучи, на оптимізм не налаштовує, правда?

Волинь не перший рік фінансується за залишковим принципом. Я не скажу точно за всіма статтями. Але, наприклад, сфера будівництва. На Волинь з ДФРР виділили близько 246 мільйонів, а на Донецьку область, з якої під контролем України лише три райони, – 562 мільйони. Часом кажуть, що Донецьк нас годує, але виходить, що його годуємо ми, бо ми податки платимо і вони надходять туди.
Як оцінюєте співпрацю депутатів з іншими гілками влади?

Тут насправді у мене є більше питань, ніж відповідей. Цього року я зініціював фестиваль, присвячений Степану Кривенькому, і попросив, щоб наше управління культури провело його. Я хоч і інженер, але коли діти ходили до школи, вони брали участь у самодіяльності, тож постійно ходив на звітні концерти і бачив не раз, як такі заходи можна провести цікаво, змістовно.

Цього року виповнилося 80 років від дня народження Степана Кривенького. Я просив провести цей захід наприкінці травня – на початку червня, але через карантинні обмеження він був у вересні. Я уявляв, що на цьому фестивалі будуть і молодші, і старші, і хорові, і естрадні номери. Щоб це був конкурс цікавий. До організації хотів долучитися чоловік родом з Горохівщини, який організовував такі фестивалі на Рівненщині. У нас мав бути 10-й фестиваль.

Сцену поставили, а глядачів не було. Були виконавці, продавці, був я з сім’єю і народний депутат Вячеслав Рубльов.

Тому я трохи розчарований, мені хотілося б, щоб люди, причетні до управління культури, бачили ширше такі заходи, а не як звіт художньої самодіяльності.
Попереду ще чотири роки депутатства. Якими проєктами плануєте опікуватися надалі?

Це, звісно, будуть дороги, питання тарифів. Я не пропустив жодної комісії і в наступному році спробую бути таким же. Знаєте, чого хотілося б? Щоб ЗМІ більше звертали увагу на роботу обласної ради, бо сьогодні вони чомусь дуже мало цікавляться нею.

Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus