Криве дзеркало екстрадиції: чому Європа відмовляється видавати Україні чиновників-втікачів

Широко анонсована «вендета», обіцяна прямо зі сцени лідерами Майдану для екс-президента Віктора Януковича, його найближчого оточення і «поплічників», схоже, зіграла злий жарт з представниками нової влади.

За п’ять років після зміни режиму вони не змогли залучити до реальної кримінальної відповідальності нікого із знакових представників колишньої еліти. Інтерпол зняв більшість «ексів» з міжнародного розшуку, відмовився виставляти навіть «блакитні карти», а цілий ряд «екстрадиційних епопей» завершився для офіційного Києва відвертими конфузами.

Через це чи не єдиним досягненням в анналах історії правосуддя постмайданівської епохи залишається «чортова дюжина для Януковича» – скандальний вирок опальному главі держави, винесений в «заочному режимі».

Зміни законодавства, які дозволили цього домогтися, розцінюються адвокатами четвертого глави держави як здійснені «під конкретну особу» (до слова, не приховували цього факту і ініціатори суду над Віктором Федоровичем у верхівці ГПУ). Але набагато важливіше те, що проявилося на зворотному боці медалі «процесу століття» над Януковичем і спроб засудити його «поплічників».

Юристи-міжнародники вважають: жертвою «політичних рухів» нової влади став істотний підрив репутації України. І як наслідок цього – все більш відчутний холодок у взаєминах між нашою державою та міжнародними інститутами підтримки правопорядку.

Чим це загрожує і як вже позначається на практиці, чому офіційному Києву повально відмовляють в розшуку / видачі знакових фігурантів кримінальних справ, а також за допомогою яких прийомів влада хоче продовжити курс з покарання представників «режиму Януковича», з’ясовувала «Страна».

Видають кожного третього

Щоб усвідомити всю суть проблеми, яка повною мірою постала перед вітчизняними правоохоронцями в їх безуспішних спробах залучити до відповідальності колишніх VIP-ів (а тепер і не тільки їх), слід звернутися до статистичних даних.

Вони свідчать: щорічно українські правоохоронці скеровують по півтори сотні звернень до іноземних держав з проханнями про видачу підозрюваних / обвинувачених у скоєнні кримінальних правопорушень на території нашої країни. Згідно з базами статистики ГПУ, виконується 2/3 таких доручень. Власне екстрадицією, в кращому випадку, закінчується тільки кожен третій випадок.

Таку арифметику можна вивести, якщо поєднати звітності Міністерства юстиції та Генпрокуратури.

У відомстві Павла Петренка підрахували – за п’ятирічку після Майдану через документообіг відомства пройшло 252 запити українських судів про видачу підозрюваних в Україну. Підсумком чого стала екстрадиція 76 осіб.

У підлеглих Юрія Луценка більш оптимістичні «зведення з полів». У ГПУ оперують даними, що з 2014 по 2018 роки українській владі передали 250 чоловік.

Як не парадоксально, особливо з урахуванням зовнішньополітичної ситуації, більшість з них були видані офіційному Києву Росією. Підтверджував таку тенденцію і заступник генпрокурора Євген Єнін. За його словами, за останні чотири роки «північний сусід» передав Україні понад 90 правопорушників.

Це особи, які підозрюються за статтями про насильницькі злочини – вбивства, викрадення, розбої, а також в справах, пов’язаних з шахрайством, наркотиками і зґвалтуваннями. Але нікого з представників епохи Януковича, та й в цілому знакових персонажів, серед них немає.

Криве дзеркало екстрадиції

Ветерани прокурорського цеху і юристи констатують падіння ККД в екстрадиційних питаннях. І пов’язують це з приходом на гребені революційних подій 2013-2014 років нових команд управлінців в компетентні відомства.

«До подій Майдану екстрадиційна процедура в Україні працювала, як годинник. Показники видачі / невидачі були чудові, до "червоної карти" з боку Києва у всьому світі ставилися з повною серйозністю», – згадує колишній заступник начальника Головного управління міжнародно-правової співпраці ГПУ Олег Підгайний .

Він каже, що починаючи з 2007 року профільне управління Генпрокуратури (де тоді, серед інших, працював і майбутній заступник голови ГПУ Віталій Касько) зуміло закласти основу ефективності роботи по міжнародному напрямку і співпраці з Інтерполом, яка, багато в чому за інерцією і з низкою недоліків, в цілому продовжувала функціонувати практично безвідмовно аж до 2014 року.

«Більшість "косяків" нам вдалося звести до нуля, за весь цей час були поодинокі випадки відмов у екстрадиції підозрюваних за нашими запитами (хіба що Росія багатьох не видавала, там надавали громадянство). По насильницьких злочинах навіть і не пригадаю якогось яскравого резонансу , по так званих «політичних» справах – Чехія відмовилася видати (екс-міністра економіки Богдана – Прим. Ред.) Данилишина, а Італія (на той момент екс-губернатора Харківської області, а сьогодні главу МВС України,- Прим. Ред.) Авакова ", – говорить Підгайний.

За п’ятирічку після подій Майдану повною мірою проявилася зворотна тенденція. Сьогодні знакових «поверненців» в Україні, які притягуються до кримінальної відповідальності, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

З тих історій, які широко відомі – добровільна екстрадиція з Панами екс-керівника Державного агентства з питань залучення інвестицій Владислава Каськіва, видача росіянами колишнього начальника ДАІ Києва Миколи Макаренка і «камбек» зі Швейцарії екс-глави ради директорів агрохолдингу «Мрія» Миколи Гути. Що характерно, ні по одній з цих справ в Україні аж до теперішнього часу так і не були винесені вироки.

Набагато більш «представницький» список тих осіб, яких відмовилися видавати вітчизняній владі за останні роки. Його очолює опальний екс-президент Віктор Янукович, в екстрадиції якого щонайменше шість разів відмовили в РФ.

Але проблеми виникли не тільки з «московським напрямком», якщо говорити про знакові постаті. Так, Іспанія відмовилася видавати Україні колишнього міністра фінансів Юрія Колобова, Німеччина – банкіра Бориса Тимонькіна, Італія – ​​екс-нардепа Ігоря Маркова, а Великобританія – колишнього гендиректора «Укрспецекспорту» Сергія Бондарчука. Аж до теперішнього часу тривають бюрократичні наміри зі спробами домогтися видачі від іспанців нардепа Олександра Онищенка і екс-глави ВГСУ Віктора Татькова – з Австрії.

У розшуку не значаться

Казуси з екстрадицією VIP-ів – лише вершина айсберга тривожних тенденцій. Зворотню сторону процесу дозволяє фіксувати інша деталь. Це повальне зняття з міжнародного розшуку фігурантів кримінальних справ і відмова Інтерполу виставляти на них «червоні» картки. На сайті відомства на сьогоднішній день є в наявності чотири десятки підозрюваних осіб, які розшукуються за запитом з України для подальшої видачі. Але відомих для політичної тусовки прізвищ в ньому немає.

Хоча ще в серпні 2014 року президент Петро Порошенко заявляв: в базі Міжнародної організації кримінальної поліції числяться 27 колишніх українських топ-чиновників. У цьому переліку перебували екс-президент-втікач Віктор Янукович і його старший син Олександр, екс-прем’єр Микола Азаров, екс-глава президентської адміністрації Андрій Клюєв, колишні міністри Едуард Ставицький, Раїса Богатирьова, Сергій Арбузов, Юрій Колобов та Олександр Клименко, опальні бізнесмени і депутати – Сергій Курченко, Сергій Клюєв, Юрій Іванющенко.

До весни 2015 року «червоні картки» залишилися щодо лише дюжини опальних VIP-ів. В цей час нікого з них Інтерпол вже не шукає. Чому ж так сталося?

У чому була цінність «червоних карток»

Опитані автором цих рядків юристи кажуть: поворотними стали дві події зразка 2014 року.

«По-перше, бомба уповільненої дії була закладена з моменту введення європейських санкцій щодо представників колишньої влади, – вважає заступник міністра юстиції в 2007-2011 роках, керівник адвокатського об’єднання "Богатир і партнери" Володимир Богатир. – Потім оголилися факти підробки та фальсифікацій при їх призначенні, а також очевидна політична доцільність рішень ».

З посиланням на ряд винесених пізніше судових рішень на території ЄС він констатує: санкції проти Януковича і Ко вводилися на підставі не юридичних доказів, а на основі суб’єктивного рішення вітчизняних чиновників і правоохоронців, яким «підмахнули» європейці. Після цього оголошення в міжнародний розшук цих топів по суті являло собою політичне переслідування.

На цю деталь звертає увагу і старший партнер адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери» Олексій Калинников. Паралельно юрист дає зрозуміти – слідом за міжнародними санкціями проти колишніх топ-чиновників пішли спроби перекроїти вітчизняне законодавство. Головною метою чого стало прагнення «хоч опудалом, хоч тушкою», але засудити представників колишньої влади. Калинников пояснює, як в це вплутали міжнародні процедури і чому такі важливі були на той момент «червоні картки» Інтерполу.

«У жовтні 2014 року в КПК були внесені зміни, що стосуються заочного засудження осіб. Однією з умов здійснення такої процедури стала наявність фігуранта в базах міжнародного розшуку. А оскільки наше законодавство не відповідає на питання, що мається на увазі під цим поняттям, вийшло так, що поставили знак рівності між поняттями «міжнародний розшук» і «розшук Інтерполу», – говорить юрист.

Таким чином під базу заочного засудження почали готувати цілу пачку кримінальних справ стосовно представників колишньої влади.

Тривожний дзвінок пролунав не лише для них. Виявилося, що відразу після продавленого через парламент законодавчого піруета з впровадженням «заочки», адвокати почали фіксувати лавиноподібне зростання кількості направлених запитів по лінії Інтерполу. Але не тільки по відношенню до "небожителів", що втекли з країни, а й цілого ряду бізнесменів і чиновників.

Непрямим підтвердженням цього є сплеск порушення кримінальних справ за «економічними» статтями, які не привели ні до якого результату. Це наводить адвокатів на думку про те – чи не вносилися в ЄРДР відомості правоохоронцями з метою «зрубати грошей» з комерсантів?

«Вся міжнародна діяльність, починаючи з приходу до Генпрокуратури представників "Майдану" по суті являла собою люмпеноспрямоване гасло:"Все відняти і поділити". До цього підключили пропаганду про "сепаратистів-терористів", і за допомогою такого єзуїтства отримали "йорж" . З кожним наступним новим генпрокурором корупційна складова тільки збільшувалася, з нинішнім керівником – пікова точка, гірше ще не було ніколи », – характеризує підсумки роботи міжнародного напрямку Генпрокуратури останніх років Богатир.

Як доказ він наводить два приклади екстрадиційних епопей, пов’язаних з українськими громадянами, які, як вважається, остаточно підірвали довіру до вітчизняних правоохоронців з боку європейців.

Перша – це справа бізнесмена Василя К., якому інкримінувалося шахрайство на суму в $12 млн. У 2015 році чоловіка екстрадували в Україну зі Швейцарії, і помістили під варту.

«Хоча його видачі наполегливо домагалася ГПУ, за два місяці, які він провів у київському СІЗО, з ним не провели жодної слідчої дії. Єдиний, хто відвідував його – представник посольства Швейцарії. Потім його випустили і ... забули продовжити запобіжний захід. Людина спокійно поїхала на Кіпр, куди знову надіслали екстрадиційний запит », – говорить Богатир.

Інший прецедентний випадок пов’язаний з колишнім заступником начальника управління внутрішньої політики Дніпропетровської міськради Станіславом Палеєм. Чиновнику на Батьківщині інкримінували розгін «євромайданівців» в Дніпрі.

«Він більше двох років знаходиться під екстрадиційним арештом на Кіпрі, його виставили в розшук Інтерполу. Але коли у ГПУ запросили докази, що підтверджують обгрунтованість підозр, в Україні заявили що не можуть їх надати, а ухвалу суду про арешт в Дніпрі – скасовано», – розповідає адвокат Богатир.

Зміна тактики прокурорів і резолюція ПАРЄ

Наскільки ці прецеденти вплинули на ступінь сприйняття позиції української сторони європейськими правоохоронцями – питання дискусійне.

Статистика ж показує наступне: з 2015 року бере свій початок тенденція щодо виключення з системи розшуку Інтерполу практично всіх знакових фігур часів президентства Януковича. Спочатку – по так званих «справах Майдану». Відмови за більшістю з них відбувалися в зв’язку визнанням відповідних кримінальних справ переслідуваннями за політичними мотивами.

У Генпрокуратурі називають іншу причину зняття Януковича і Ко з розшуку Інтерполу. Зокрема, керівник Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк пов’язує це з недосконалістю українського законодавства в частині обрання запобіжного заходу щодо підозрюваних.

Йдеться про те, що згідно з правилами Інтерполу, в міжнародний розшук можуть оголосити особу, яку суд ухвалив узяти під варту – в якості запобіжного заходу. А якщо суд дозволив тільки затримати особу, – щоб вирішити, чи брати його під варту, – Інтерпол його розшукувати не може. Саме такі рішення і виносилися стосовно практично всіх VIP-ів, для яких влада готувала процедуру заочного суду. Суди ж повально відмовлялися приймати рішення про утримання під вартою без участі в засіданнях підозрюваного.

Інші обставини вказують, що в ГПУ показують ситуацію у вигідному їй світлі. Адже після того, як Інтерпол почав анулювати «червоні картки», українська сторона домагалася виставлення хоча б «блакитних». Вони допускають збирання відомостей про особу, її місцезнаходження в інтересах кримінального провадження. Але і ця тема «не злетіла».

Адвокат Богатир пояснює чому це сталося: «В одному з інтерв’ю Горбатюк прямо вказував, що буде маніпулювати "блакитною картою" з метою встановлення місцезнаходження підозрюваних, так як усвідомлює політичний мотив у справах, розслідуваних його Департаментом. Ми негайно поінформували комісію з контролю за файлам і секретаріат Інтерполу про таку ініціативу Сергія Вікторовича ».

Як би там не було, але до початку 2017 року механізм повального оголошення в міжнародний розшук українських утікачів остаточно канув в лету. За однією з версій, цьому сприяла Парламентська асамблея Ради Європи. Вона прийняла резолюцію під назвою «Зловживання у використанні системи Інтерполу: необхідність отримання великих правових гарантій».

«В останні роки деякі держави-члени Інтерполу зловживали системою "червоних карток" для досягнення власних політичних цілей і для того, щоб придушити свободу слова або щоб переслідувати членів політичної опозиції за межами країни», – йдеться в тексті документа.

І хоча конкретні назви держав в офіційному комюніке названі не були, юристи дають зрозуміти – це був «дзвіночок» для України в її потугах «загнати» неугодних екс-чиновників і бізнесменів за допомогою європейців.

«Комісія з файлів констатувала, що з України та Росії приходить найбільша кількість невмотивованих запитів, де кримінальні справи мають явні елементи політичного переслідування або ще гірше – мають за мету "віджати" бізнес. Ми підготували звіт з цього приводу. Він сьогодні використовується в якості доказу системної корупції та масових спекуляцій в українській правоохоронній системі », – стверджує Володимир Богатир. Його юридична команда і далі інформуватиме комісію з контролю за файлами і секретаріат Інтерполу про порушення українських правоохоронців.

«Заочка» за новими правилами

Втім, до моменту появи розгромної резолюції ПАРЄ, тема масового виставлення «червоних карток» за запитами з України вже не була актуальною. Генпрокуратуру в її спробах домагатися заочного засудження для чиновників, що виїхали після Майдану з України, «підстрахував» парламент.

Навесні 2016 року в пакеті документів, які затверджували нардепи для того, щоб відкрити шлях до крісла глави ГПУ людині без юридичної освіти (по факту – Юрію Луценку), вони проголосували ряд додаткових новел.

«Внесли зміни до Перехідних положень КПК, за якими розширився перелік підстав для застосування процедури заочного засудження. Необхідність звертатися до Інтерполу відпала, факт знаходження особи за межами України або на тимчасово окупованій території визнали достатньою підставою для притягнення особи за спеціальною процедурою», - пояснює Олексій Калинніков .

Ця норма діяла аж до початку роботи Державного бюро розслідувань, і з листопада 2018 року – втратила свою силу. Заповнити прогалину в законодавстві і знайти нові підстави для здійснення правосуддя щодо своїх опонентів за спецпроцедурою влада має намір прийняттям законопроекту № 9353.

Документ був зареєстрований восени минулого року нардепом з БПП Сергієм Алексєєвим. 6 лютого він пройшов узгодження в парламентському комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. А ось в адвокатському співтоваристві його зустріли "в штики".

Ось як характеризує ці «чергові демократичні правки в КПК, щоб судити Віктора Януковича» його адвокат Віталій Сердюк: «З огляду на, що Інтерпол відмовляє в оголошенні Клієнта в міжнародний розшук через політичні мотиви його переслідування депутатам пропонується:

прибрати з КПК наявність розшуку особи Інтерполом як підстави для початку заочної процедури;

підставою для «заочки» зробити постанову слідчого про розшук (про який особа не повідомляється і який не оскаржується);

заборонити суду відмовляти прокурору на початку заочної процедури ».

Б’є на сполох, аналізуючи законодавчу ініціативу нардепа Алексєєва і інший адвокат, Інна Рафальська. «Тепер в розшук оголошуватимуть через "яку хочу" постанову і в заочку. Молоді не пам’ятають, а ті хто старші вже надивилися на таких "розшукуваних", які спокійно проживають вдома і нічого про цей розшук не знають», – написала юрист в Facebook.

На брифінгу генпрокурор Юрій Луценко вже заявив – нововведення в КПК готуються, в першу чергу для того, щоб направити в суд ще одну кримінальну справу стосовно Януковича.

Крім того, за аналогічним прикладом прокурори мають намір провести «кілька тисяч підозрюваних в тероризмі, таких як Ігор Стрєлков, Ігор Безлер, терористи в погонах збройних сил РФ, російські політики та громадяни України, які ховаються від правосуддя на тимчасово окупованих територіях».

Юристи, в свою чергу, вказують: законопроект № 9353 прямо порушує права людини, анонсуючи подачу скарг в разі його застосування на практиці в ЄСПЛ. І вважають, що ці та інші «ноу-хау», що впроваджуються на практиці українськими можновладцями остаточно підірвуть і без того не найкращий імідж держави на міжнародній арені.

«Одних тільки виступів Луценка, де він до вироку називає людей злочинцями і обіцяє, що вони будуть сидіти в тюрмі – більш ніж достатньо адвокатам для обґрунтування порушень їх права на захист і ангажованості правоохоронців, – пояснює наслідки екс-прокурор Олег Підгайний. – Глава ГПУ , на моє переконання, повністю вбив довіру іноземних партнерів до національних правоохоронної і судової систем. І продовжує чудити зі своїми публічними телевізійними «стратами» (хоча і помічників у нього вистачає). Я неодноразово говорив, що в такому випадку це закінчиться тим, що скоро Україна будуть відмовляти в екстрадиції за звичайне побутове вбивство ».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---