USD 27.85 28.1
  • USD 27.85 28.1
  • EUR 32.6 32.88
  • PLN 7.5 7.65

Лучанка відзначила 100-літній ювілей

Марії-Зіновії Луцик доля подарувала довгий вік. Нещодавно бабуся відзначила сторіччя. На святкову забаву з’їхалася чимала родина ювілярки – діти, 12 внуків та 24 правнуки. Усі раділи, що їхня найдорожча бабуня святкує поважну дату з жартами і гарним настроєм.

Хоча на віку пані Марія бачила багато людського горя й біди. Але не була байдужою, усім старалася допомогти – кому харчами, кому одежиною, а за потреби могла й прихистити в скромній оселі.

Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини № 10.

Пограбували євреї, а допомогли німці

Народилася Марія-Зіновія в селі Буськ на Львівщині. У багатодітній родині дяка сільського храму Івана Давидовського дівчинка була шостим дитям. Мама хотіла назвати доньку Марією, а тато – Зеньою. Так новонароджена отримала подвійне ім’я.

«Тоді основним капіталом вважалася земля, – пригадує ювілярка. – А в нашій родині підростало десятеро дітей. Щоб кожному прикупити шмат поля, тато поїхав на заробітки в Бразилію. Українців там кидали на найважчі роботи, довелося корчувати дерева, докучала мошкара».

Та тішилися моргами поля Давидовські недовго. У 1939 році прийшли совєти і націоналізували землю. Важка батькова праця пішла прахом. Щойно люди почали звикати до нової влади, почалася війна. Пані Марія пригадує, що за два роки совєти добряче покерували на Львівщині – багатьох доб­рих господарів вивезли в Сибір, особливо непокірних розстріляли в тюрмах.

Із 1941 до 1944 року Буськ був під владою німців. Усі євреї, а їх мешкало в навколишніх селах чимало, втекли у ліси. Вони маскувалися під партизанів і періодично навідувалися в населені пункти у пошуках провізії. Пані Марія досі пам’ятає, як після такого візиту її родину залишили голою і босою.

«У 1941 році я вийшла заміж за удівця з двома маленькими синочками. Хатина була на хуторі, під самісіньким лісом. То до нас мало не щодня приходили як не руські партизани, то бандерівці чи євреї. Тільки стемніє, стукають у вікно. Зайдуть, поставлять зброю в кутку й командують: «Треба помитися!». Завішую вікна ряднами, дістаю з печі теплу воду, а сама тремчу від страху. Бо ж у хаті – чоловік, малі діти, за них серце болить. А якось прийшли уночі євреї та обібрали до нитки. Залишили у скрині лише капелюшок, рукавички й сумочку – як на посміх», – каже пані Марія.

Від холодної і голодної смерті родину тоді врятували німці. Вони мали в селі магазин. Хто здавав молоко і м’ясо, могли там отоваритися. Пані Марія прийшла і відверто сказала: «Іде зима, в хаті малі діти, голі й босі». Німець дав жінці чотири талони. Вона принесла додому п’ять метрів байки, 10 метрів тканини на сорочки і штани хлопцям, відріз сукна на пальто та дві пари військових черевиків. А шити Марія уміла, тож зодягнула родину.

Хату і життя врятувала родинна ікона

На харчі сім’я заробляла власною працею. Глава родини ночами столярував, жінка обшивала односельчан. Щоб дітки мали молоко і масло, тримали корову. Хліб пекли з домашнього борошна, яке тоді доводилося молоти вручну на жорнах.

У 1944 році на Львівщину прийшли радянські війська. На подвір’ї Луциків тоді стояли німці. Господарі розуміли, що буде серйозний бій. Щоб урятувати хату, поставили під стіною родинну ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Самі ж із дітьми сховалися в льох.
«Бог урятував наш дім. Тільки шибки повилітали, й уламок снаряда влучив у святий образ. Ту ікону мама забрала з собою, коли переїжджала до мене в Луцьк. Вона у нашій квартирі висить на стіні під рушником», – розповідає наймолодша донька Луциків Дарія Іларіо­нівна.
Пані Марія каже, що бандерівці ще ходили по селах до 1950 року. Хоча офіційно була радянська влада. Уповноваженим здавали зерно, молоко, яйця, м’ясо. Потім почали створювати колгоспи. З хлівів забирали всю живність. Ніхто не питав, як людям жити й чим годувати дітей. Щоб мати хоча б достатньо овочів, люди обробляли придорожні смуги.

Щойно життя почало налагоджуватися, у 1963 році пані Марія поховала чоловіка. Каже, не витримало серце: далися взнаки нервові потрясіння і постійний страх за родину. Йому було лише 58 років. У 55 жінка залишилася дітям і за маму, і за батька. Шила людям одяг, працювала листоношею, прибиральницею.

Питаю бабусю, як їй вдалося пережити стільки випробувань. «Ой, дитинко, я й на тиф хворіла, але Бог мене тримав на світі. Я ніколи ні на що не нарікала, була смиренною, всю надію покладала тільки на Бога. Від людей помочі мало. Старалася сама собі давати раду. Молилася, коли один син потрапив в Афгані­стан, а другий у Чорнобиль. Обидва повернулися живими».

Коли пані Марії виповнилося 90, донька забрала її в Луцьк. Дарія Іларіонівна каже, що мама все життя керувалася правилами християнської моралі. У хаті Луциків завше були миска і ложка для подорожніх. Під час війни знесилені бійці чи біженці могли тут підкріпитися й відновити сили. А якось один вояка сказав Марії: «Дай, Боже, тобі дожити до ста літ за твоє милосердя». Напевно, слова врятованої людини стали для жінки пророчими.

Оксана ХВЕДЧЕНЯ, Луцьк
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.