USD 27.85 27.95
  • USD 27.85 27.95
  • EUR 33.50 33.74
  • PLN 7.40 7.49

«Національну культуру треба подавати на сучасному рівні. Народну пісню співають не лише бабусі», – Тетяна Ціхоцька

Чи може мистецтво впливати на політику? Чи може політика використовувати прийоми, які властиві митцям? Чому бути артистом – дороге задоволення? Про це в ефірі програми «Культура і політика» телеканалу «Аверс» говорили зі співачкою, продюсеркою, авторкою пісень Тетяною Ціхоцькою.

Наскільки мистецтво може стати над тим, що притаманно політиці? І чи політика може або допомогти, або не заважати митцям?

Річ у тім, що союз мистецтва і політики існував, існує й буде існувати. Вони завжди йдуть у ногу й політика завжди використовувала мистецтво як засіб реалізації своїх ідей і спосіб становлення. Жодної політичної партії не відбулося без залучення представників мистецтва та використання його засобів. Культура завжди є тією зброєю, тим засобом, яким реалізовують політичні ідеї.

Прикро, що підхід до культури та мистецтва в нашій країні споживацький.

Так, це правда. Навіть усі диктатори створювали такі особливі стосунки з представниками мистецтва. Культура могла й потерпати від них, але могла й розвиватися. Мистецтво можна використовувати як засіб об’єднання, але і як зброю, що розділяє і створює ворожнечу.

Яскравим прикладом є комуністична система Радянського Союзу. Там діяла ціла машина пропаганди, на яку працювали всі сфери культури.

Нинішня Російська Федерація взяла це на озброєння.

Так, хоч їм не все вдається.

У нас, навпаки, цим досвідом не скористалися. Хіба не варто використовувати мистецькі засоби й культуру для того, щоб це було на рівні зброї, аби Україна була міцною в ідеологічному плані?

Це намагаються робити, але якось це не є системно, недостатньо профінансовано. Є поняття національної культури. У нас вона теж живе, її зберегли окремі люди. І слава Богу, що вони є. Яскрава тонка творча особистість не може жити під пресом якоїсь системи й диктаторських умов. Хотілося б більшого фінансування саме національної культури, щоб це було системно.

Тішить, що останніми роками наш український кінематограф все-таки почали фінансувати, він почав розвиватися після періоду занепаду.

Читайте ще: «Хочу, щоб історична частина Луцька стала місцем духовної сили», – Тетяна Ціхоцька. Інтерв'ю*

Колектив «Трембіта», з яким ви працюєте, – насправді елемент національної культури, який просто потрібно фінансувати. Це залежить від конкретного керівника, а держава тут на другому плані?

Це складові, від яких усе залежить. Тут важливі і роль керівника, і державна підтримка. Тому що є такі жанри, які не можна лишати на самотік та не використовувати. Бо це культурне обличчя нашої нації, нашої держави. Балет, опера – це ті жанри, які потребують великого капіталовкладення, щоб достойно представляти Україну. Так само й народна музика.

Це наша ідентифікація і вона має бути на належному рівні. Але вже кілька років усі ці державні колективи є нерентабельними і не стоять в умовах повного забезпечення. Сьогодні вони мають виправдовувати свою діяльність. Вони мають розвиватися й заробляти. Бо якщо продукт ніхто не купує, то стоїть питання, кому він узагалі тоді потрібен. Звичайно, таких колективів не може бути багато, маленькі міста не можуть собі їх дозволити. Хай їх буде менше, але хай вони будуть у належному стані. Це ж і репетиційна база, й інструменти, костюми, транспорт тощо. Це й зарплата людям, а ці колективи зазвичай великі.

Читати ще: «У політиці – як і в шоубізнесі: що гірше, то краще», – Дмитро Гершензон з легендарного дуету «Світязь»

У вас є великий досвід на прикладі концертної програми «Коляда з Тетяною Ціхоцькою» – різдвяного шоу, побудованого на народному матеріалі. Ваші концерти були фінансово виправдані. Єдиний момент – вони відбувалися раз на рік.

Хай би були й частіше. Але річ у тому, що коли ми це починали, мало хто міг припустити, що на годину часу можна затримувати людей колядками та різдвяними традиціями.

Різдвяні традиції насправді дуже багаті. Коли я зрозуміла, що колядники вже не ходять вулицями, мені це почало боліти, бо з дитинства жила народними традиціями. От і виникла ідея створити цей проєкт. Але найбільшою рушійною силою було те, що наше національне, українське було в такому примітивному, бідному вигляді. Чомусь вважалося, що й ці концерти мають бути безплатними. Це був такий ширвжиток, а я хотіла, щоб ми цим пишалися. Щоб це було забезпечено найкращим звуком і світлом, щоб це були яскраві стилізовані костюми. Національну культуру треба подавати на сучасному рівні. Народну пісню співають не лише бабусі.

У такій роботі бракує коштів. Важко вийти на комерційний рівень. Чи потрібна якась експертна оцінка з боку державних структур, департаментів культури, щоб була інвестиція?

В останні роки я маю підтримку. Чому нас не підтримати, коли у нас танцює і співає переважно молодь і діти Луцька, Волині? Наші «Жайворонки» і до Польщі їздили, і на всеукраїнському рівні отримували перші місця на конкурсах.

Так, ми потребуємо фінансування, підтримки. В останні роки я відчуваю допомогу влади.

Чи потрібен митець у політиці, в управлінні державою? Може, хай вони будуть краще консультантами, радниками, але не чиновниками? Який тут баланс? Нам ніби й бракує в керівництві людей, які знаються на мистецтві. Але чи це ефективно, коли митець потрапляє в чиновницьке крісло?

Засоби впливу митця – це безпосередньо його твори. І якщо вже політики прагнуть використовувати засоби мистецтва, то кому, як не самому митцю, цим користуватися? Поети, прозаїки, художники, композитори завжди рухали народні маси. Навіть до революцій піднімали людей.

Я думаю, що люди мистецтва, які є тонкими натурами, які гостро реагують на всі соціальні події, швидше можуть виступати консультантами, радниками, тому що творча особистість навіть не належить сама собі, вона належить своєму таланту. А він диктує своє. Як кажуть, він має служити людям і бути виправданим перед Богом.
А політика – це нічого стабільного, це маніпуляція, це мінливі стани. Багато хто йде в ці політичні сфери, в тому числі і я працювала в політичних організаціях, проводила культурно-масові заходи під час передвиборчих кампаній. Справжніх митців я закликала б не йти політичними шляхами. Митці мають належати мистецтву і розуміти, що воно є тим засобом впливу, якщо вони хочуть на щось впливати й бути корисними для свого народу.

Поговорімо про особистостей, які в українському культурному просторі залишили яскравий слід. Імен можна назвати чимало. Дякувати Богу, ще живі і Зінкевич, і Маренич.

Зірки мусять бут недосяжними. Ці люди не є простими.

Тому й стали такими яскравими особистостями. Я не перестаю вивчати й цікавитися творчістю Лесі Українки, маю напрацювання. Напевно, вже понад десять років я, скажімо так, співпрацюю з її творчістю. Пишу пісні, видаю збірки, зараз хочу видати збірник сценаріїв, що залишилися після проєкту «На уродини до Лесі».

Щороку 25 лютого я робила такий музично-поетичний захід, що супроводжувався піснями, які я написала на вірші Лесі Українки. І щоразу заслужена артистка України, актриса театру імені Марії Заньковецької Ірина Швайківська створювала окремий сценарій. Вона до цього ставилася дуже серйозно. Маю за честь із нею співпрацювати. Як кажуть, якщо ти чимось живеш, то колись зустрічаєш однодумців на шляху.

Ці сценарії направду унікальні. Після останнього заходу до мене підійшла одна викладачка зі стажем і сказала: «Видайте це, то буде корисно для всіх педагогів, які стовідсотково скористаються цим і подякують вам». Я доповню ці сценарії напрацюваннями, а це дитячі пісні, які я написала на вірші Олени Пчілки. Це й інші пісні, де є супровід і клавіри, і хорові та оркестрові партитури, адже останній захід відбувався під супровід оркестру «Трембіта». Це велике задоволення, серйозна праця. Аранжування робили Ірина Циганкова і Володимир Кучерук. Щастя, що в Луцьку живуть такі люди і я мала честь співпрацювати з ними.

Читати ще: «Якщо не вкладати гроші в культуру, не розвивати її, то навіщо нам країна?» – громадський діяч з Луцька

Хотілося б, щоб таких зацікавлених людей, як я, було більше. Мені прикро, коли студенти кажуть, мовляв, нас змушують вивчати творчість та життєвий шлях Лесі Українки. Може, їх нецікаво вчать, хоча зараз засобів уже багато. Напевно, вчити мають ті, хто сам цим горить. Бо хто хоча б трішки занурився в творчість Лесі Українки, у її життєвий шлях, побував у Колодяжному – це назважди.

Ми маємо приклад, коли творчість Ліни Костенко, умовно кажучи, пішла у «Фейсбук». Чому в такий спосіб не розкрутили Лесю Українку?

Я створила сторінку у «Фейсбуці», вона існує вже кілька років, підтримує проєкт «На уродини до Лесі». Я там виставляю свої пісні, статті. Приємно, що зараз активно працює Анатолій Силюк, він теж створив тематичну сторінку «Леся Українка і Волинь». Я користаюся цими фотоархівами, статтями. Напевно, якби Ірина Констанкевич не підняла питання святкування на всеукраїнському рівні ювілею Лесі Українки, нічого не було б.

Я чекала більшої хвилі цікавості до цього святкування, цікавіших проектів. Так, орнаменти вишиванок Олени Пчілки використовує наша «Едельвіка». Видають повне зібрання творів Лесі Українки. Але в нас є сітілайти, білборди. Місто має бути вже заклеєне її фотографіями, її цитатами. На телеканалах щодня мають виходити передачі. Людей просто треба пресувати цією інформацією.

Нинішнім політичним діячам не потрібна сила, закладена в творчості Лесі Українки?

Та багатьом не потрібна. Мама Лесі Українки була першою потужною жінкою-націоналісткою. Вона цього не приховувала, а культивувала, наполягала на цьому. Леся була соціалісткою, як і її дядько Михайло Драгоманов. І досить часто оцей ярлик соціалістки вішають на її ім’я. Це свідчить про обмеженість знань цих людей, які просто й не збиралися вивчати, ким була Леся Українка і яким був її внесок в культуру України.

Відомо, що не всім потрібна Україна, яка має обличчя освіченої, інтелігентної, культурної еліти. Такими людьми важко керувати. Там, де програли вчителі й митці, гримлять гармати. Ми програли війну на мистецькому полі. Давно програли й погано усвідомлюємо це.

Інший проєкт, у якому ви брали участь, – «Повстанські пісні». То був такий вибуховий матеріал. Зал сприймав концерт стоячи.

Так, приємно, що на концерті була молодь і їм сподобалося. Різниця в тому, що всі повстанські пісні виконували під супровід сучасних аранжувань, причому з використанням лейтмотивів відомих хітів, у тому числі й рокових. Це було ризиковано, втім глядачі сприйняли позитивно.

Цих пісень не знають, а якщо знають, то, можливо, якісь цитати. Це якраз те, що треба було видати. Ці пісні варто було б віддавати на якихось носіях на передову. Їх мають вчити й діти хоча б тому, що це період визвольного руху в Україні. Це та культура, яка народилася в боротьбі, просякнута її духом.

Читати ще: «Взаємозв’язок між наукою, культурою та політикою слабкий. Тому влада часто ігнорує думку громади», – культоролог з Луцька

Таке враження, що ми зараз наступили на ті самі граблі. Та сама війна, той самий ворог. І пісенного матеріалу виникло мало. А цей мав би служити. Є окремі виконавці, які підняли цей пласт. Гарний матеріал є у квартету «Акорд».

Але все одно немає відповідного сучасного якісного оформлення, обрамлення і подачі. На рейтингових телеканалах немає цих ні передач, ні пісень. От у Львові це не те, що модно, а само собою зрозуміло, що кожен державний колектив і не тільки має в репертуарі блок таких пісень. Їх там знають краще, хоча УПА зародилася на Волині.

Колись була традиція обласних звітних концертів, які можна згадувати трішечки з іронією. Та коли звітувала Волинь, квитки розкуповували. На одному з таких концертів уперше на сцені Національного палацу «Україна» у виконанні саме волинських колективів пролунали повстанські пісні, що 10 чи 15 років тому реально було вибухом.

Це вже була Незалежність України. Проте досить пізно ми звернулися до цього пласту. Я не знала стільки пісень, доки не приїхала до Львова й не почала їх безпосередньо виконувати з капелою «Трембіта».

Кінець 90-х – початок 2000-х для виконавців був часом фестивалів, яких було багато. Чим відрізняється нинішня ситуація?

Тоді всі почали співати, писати свої пісні. Усі зрозуміли, що відкрилася якась перспектива до масової демонстрації, тому що в радянські часи у нас була визначена кількість артистів, а інші не могли собі навіть уявити, що вони можуть десь колись з’явитися.

Зараз у виконавців не стало більше можливостей. Бо раніше, коли ти проносив пісню, тебе чекали, дякували. Раз на тиждень, щонайменше – раз на місяць я возила свої записи, їздила на інтерв’ю, просто спілкуватися, обмінюватися новинами. Тепер, якщо ти не заплатив за ефір, тебе ніхто не слухатиме.

Написати можна скільки завгодно пісень, навіть геніальних. Але якщо ти не знайшов кошти на аранжування… А сьогодні ще й всі хочуть живий звук, отже, треба знайти гроші на партитури, заплатити музикантам за репетиційні години й за сам виступ, за рекламну кампанію концерту. Треба зробити цілу програму, яка має бути стилізованою, цікавою, оригінальною, неповторною. Це все фінансування. Хто не має стартового капіталу, то фактично не має шансу десь з’явитися.

Читати ще: Лідер гурту «ФлайzZzа»: «Шукаєш в інтернеті українського виконавця, а після нього – 50 пропозицій російського шлаку»

У нас навіть у Луцьку були хіт-паради, всі молоді виконавці носили туди свої пісні і їх чули, вони ставали популярними. Хай їм за це ніхто не платив, але й вони не платили за розміщення своїх пісень в ефірі. Це був період становлення, відбору.

Виходить, що митця, який дуже залежить від фінансового моменту, легко купити.

Так, він продасться, бо його самореалізація – це його потреба. Він мучиться, якщо не має можливості презентувати себе. Я розумію, що не всі здатні бути цікавими, потрібними. На жаль, шанс мають одиниці. Напевно, багатьох ми втрачаємо з таких причин.

Якщо говорити з практичної точки зору, мені шкода, що в Луцьку немає студії звукозапису, немає такого центру, в якому була б не просто студія звукозапису, що записувала б і наші державні колективи – той самий Волинський народний хор. У нас не працює група відеооператорів, яка просто формувала б фонд волинських артистів. Це все не зберігається. А якщо й зберігається, то в тій якості, яку вони могли собі дозволити, тобто в низькій.

Ми мали яскравий приклад під час карантину, що почали виймати, аби нагадати про себе, окремі державні колективи. Це все, вибачте, припало порохом і не витримує критики, не має достойного вигляду.

Тут бракує державного стратегічного підходу.

Однозначно! Це має підтримувати й фінансувати саме держава.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.