USD 26.20 26.35
  • USD 26.20 26.35
  • EUR 30.40 30.60
  • PLN 6.50 6.69

«Не забирайте органи на небеса. Вони потрібні живим», – на Волині побували світила української трансплантології

Від того, щоб стати реципієнтом і опинитися в черзі на пересадку донорського органа, не застрахований ніхто: травми, вроджені вади, перенесені захворювання – усе це може впливати на людський організм. Донедавна тим, кому потрібна була пересадка серця, легень чи інших органів, доводилося шукати порятунку за кордоном, адже таких хірургічних втручань в Україні або не виконували взагалі, або робили рідко.

Менше двох років в Україні діє пілотний проект з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів. За цей час в Україні медики почати робити унікальні для країни операції. У 2019 році вперше за 15 років хірурги Ковельського МТМО здійснили операцію з пересадки серця пацієнту, чим уже увійшли в історію трансплантології України.

21 вересня до Ковеля з’їхалися медики з усієї України на міжнародну конференцію щодо актуальних питань органного донорства в Україні, аби обговорити наболіле. У цій молодій для вітчизняної медицини галузі є ще чимало невирішених питань.
Один донор – чотири життя

У цих фахівців, як, звісно, і у будь-кого з медиків, немає права на помилку. Філігранна робота трансплантологів не просто рятує людей, вона дарує нове життя. Усього за час роботи у Ковельському МТМО уже провели 22 успішні операції з трансплантації органів. Торік тут вперше пересадили серце, а вже цього року, розповідає директор закладу Валентин Вітер, медики зробили поліорганний забір.

«В одного донора забрали серце, печінку і дві нирки й пересадили чотирьом реципієнтам. Ми продовжили життя чотирьом людям. Це для нас уже робочий процес, плануємо розвиватися в цьому напрямку. Плануємо розвивати дитячу трансплантологію, адже в нас багато дітей стоять у черзі на донорські органи, але про це сьогодні говорять мало», – каже він.
Читати ще: Новий відлік: як згода рідних на трупне донорство рятує українцям життя

Як додає Валентин Вітер, у Ковелі оперували не лише мешканців Волині, а й інших областей. Визначальним фактором ставала сумісність реципієнта, а не його місце реєстрації. Тож тут хочуть продовжити втілювати успішний досвід хірургів, аби Ковельське МТМО стало одним із центрів трансплантації, а не пунктом забору органів.

На відкриття конференції прибув і мер Ковеля Ігор Чайка, який зазначив: пишається, що у його рідному місті виконують такі надскладні операції.

«Ці люди дарують нове життя за рахунок життя згаслого. Вже сьогодні у нас роблять операції найвищого рівня, до нас приїжджають з інших закладів України. Багато років ми на високому рівні фінансуємо медичне об’єднання. Вже сьогодні тут встановлене передове сучасне обладнання, ми маємо змогу запросити на роботу фахівців високого рівня, до нас приїжджають з наукових інститутів. З дня на день плануємо відкривати нове приймальне відділення, кошторисна вартість якого 24 мільйони, і 16 мільйонів з них ми профінансували з міського бюджету», – зазначив посадовець.
Ковель уже вписав себе в історію української медицини, вважає заступник директора з організаційної та клініко-інноваційної роботи Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова Руслан Салютін. Адже невелике містечко своїм прикладом зробило те, чого не наважувалися робити навіть у великих містах: взяли на себе відповідальність і почали проводити надскладні операції з пересадки органів.
Він додає: ще кілька років тому трансплантація фінансувалася за залишковим принципом. Та завдяки пілотному проекту нині кошти йдуть за фактом виконання операцій. Тепер же українці отримали надію на проведення операцій уже в себе вдома.

«Ми довго фінансували іноземні країни, адже багато людей мусили їхати за кордон, щоб отримати таку допомогу. На минулому тижні ми зіткнулися з тією ситуацією, що з п’яти реципієнтів на трансплантацію печінки на території України перебував лише один, а четверо були за кордоном», – пояснює фахівець.

Живий, поки серце б’ється? Чи поки живий мозок?

У 1967 році у Кейптауні хірург Крістіан Барнард провів першу успішну трансплантацію серця. Як розповів академік Національної академії медичних наук Олександр Никоненко, на той час ця операція була рівноцінна польоту людини в космос.

«Це було незвичним, бо серце продовжувало працювати, і формально жінка була жива, хоч її мозок був зруйнований внаслідок травми (жінка потрапила у ДТП і отримала численні черепно-мозкові травми, – ВН). Медики мали переступити через віджилу догму: поки серце б’ється – людина жива. Фактично Барнард перший виконав трансплантацію серця у донора з серцем, яке ще билося. У той час це було рівноцінне польоту людини на Місяць», – заважує він.
Читати ще: Мати почула, як б’ється серце її сина після його смерті. Неймовірна історія донорства українця

Сьогодні однією з проблем трансплантології в Україні є питання констатації смерті мозку. І саме ця тема стала однією з найбільш обговорюваних на конференції.

Завідувач кардіохірургічного центру Ковельського МТМО Володимир Танський розповідає: не кожен лікар-реаніматолог, побачивши смерть мозку, може встановити цей діагноз і згодом перевести хворого в розряд донора, поки ще є час.

«Простіше нічого не робити і згодом констатувати смерть. А коли іде кондиціонування донора – це дуже складна робота, цей процес займає від 12 годин до доби. Добре, що сьогодні до нас приїхали гості з районів і ми хочемо пожвавити співпрацю з районними лікарнями», – каже він.
Діагностування смерті мозку має бути таким же медичним процесом, як діагностика інфаркту міокарда, зауважує голова Асоціації трансплант-координаторів Ігор Писаренко. Сьогодні цей процес, на його думку, надто забюрократизований, адже, щоб встановити цей діагноз, потрібно скликати спеціальний консиліум. Тому й не дивно, що часто медики воліють цього не робити.

«Ці етапи мають бути в рамках медицини. Те, що відбувається у реанімаціях, має бути правильним, проводитися за всіма інструкціями і з необхідним обладнанням. Але необхідне для цього обладнання є в 5-10% реанімацій України. Діагностика смерті мозку має повернутися в медицину і не відрізнятися від діагнозу «інфаркт міокарда» чи «апендицит». Сьогодні ця процедура забюрократизована, ускладнена. Тільки для цього діагнозу є обмеження за досвідом лікаря. Наприклад, інтерни мають право ставити будь-який діагноз, окрім смерті мозку. Хоч ми, з одного боку, кажемо, що це звичайний діагноз, та з іншого – ми зразу ж обмежуємо», – каже він.
Водночас, зауважує Ігор Писаренко, не можна впроваджувати якесь матеріальне заохочення тим медикам, які встановлюють смерть мозку.

«Є багато речей, які не відповідають сучасним вимогам. Чиновники МОЗу начиталися різного світового досвіду щодо діагностики смерті мозку і, на мій погляд, вибирають найгірші варіанти. Ми демонструємо те, як цього робити не треба. І навіть у цих умовах ми діагностуємо. Хоча, варто сказати, що в однакових правових умовах у Харкові цього не роблять, а у Ковелі – так. Зрештою, констатація смерті мозку має бути роботою відділення реанімації. А якщо ми створюємо спецкомісії, то ми надто забюрократизовуємо це. Водночас, стимулювати матеріально діагностику смерті мозку неправильно, цього робити не можна. Треба платити за життя і лікування, а те, що у результаті може настати смерть, не має бути результатом наших зусиль із наближення смерті. Люди мають йти в лікарні, впевнені в безпеці і в тому, що медики докладуть усіх зусиль, щоб вони були живі і здорові», – резюмує він.
Читати ще: На нирку сподівалися 10 людей, підійшла лише волинянка. Історії українців, яким пересадили органи

Кардіохірург Володимир Танський своєю чергою додає: у жодному разі медики не розглядають пацієнтів у глибокій комі як потенційних донорів. Адже це суперечить принципу «не нашкодь».

«До нас направили пацієнтку в комі третього ступеня. Хвора отримала повторний інсульт, ми добу її оперували, рятували, намагалися врятувати життя, але все виявилося марним. У жодному разі ми не розглядаємо пацієнтів із комою-3, що вони всі донори. Коли ми можемо допомогти, ми допомагаємо. Але якщо ми діагностуємо смерть головного мозку, життя закінчується», – зауважує він.

З його слів, і медикам районних лікарень, і лікарям центрів трансплантології потрібно постійно навчатися, тоді за кілька років буде помітний результат.
В Україні на рік можуть проводити до трьох тисяч трансплантацій, у Ковелі ж можуть виконувати на рік 30 таких операцій.

Ніхто не застрахований. Або чи потрібні органи на небесах?

Ще одне питання трансплантології – згода родичів пацієнта на те, що він може стати донором. Адже в Україні діє презумпція незгоди, нагадує очільник Ковельського МТМО Валентин Вітер.

«Дуже важко працювати з родичами й переконувати їх. Нам у цьому навіть почали допомагати священники. Вони раніше були не проти, але осторонь. Але тепер різні конфесії пропонують свою допомогу, готові говорити з людьми про те, що ця частка тіла рідної їм людини продовжує жити. І ми дуже вдячні родичам, які погоджуються на те, щоб їх рідні стали донорами і продовжили комусь життя», – наголошує він.
Часто українські медики намагаються достукатися до родичів. Трансплантолог Олександр Никоненко зауважує: «Не беріть ваші органи на небеса, там вони вам не знадобляться. Кожен з нас є потенційним донором і кожному з нас може знадобитися трансплантація».

У Білорусі ж, приміром, ситуація протилежна: для повнолітніх осіб діє презумпція згоди на донорство, розповідає завідувач відділенням координації забору органів і тканин для трансплантації Брестської області Ростислав Лавринюк. Медик родом з Волині і навчався у Ковельському медучилищі. Тож з радістю відгукнувся на запрошення земляків відвідати конференцію.
«Трансплантація – це галузь медицини, яка працює, коли інші методи вже не діють. На мою думку, в Україні важливо, щоб були люди, які хочуть цим займатися, і щоб був зв'язок з різними центрами, щоб був зв’язок між анестезіологами, неврологами, адмінстрацією закладу і трансплантологами. На жаль, до смерті ніколи не звикнеш. В Україні немає презумпції згоди, в Білорусі – навпаки, якщо не відмовився, то з 18 років ти потенційний донор», – розповідає він.

Медик зазначає: в Білорусі розвивається і дитяча трансплантологія, щоправда, тут є чимало нюансів.

«Наймолодший донор у нас був віком 2 місяці, але не було реципієнта. Ефективний донор загалом з 8 місяців. А ось нирку дітям можна пересаджувати з 5 років, коли орган вже сформований, адже потім він практично не росте, але мусить виконувати свої функції», – пояснює він.

***

У зв'язку з пандемією та карантинними обмеженнями, кількість операцій із пересадки органів, які проводилися в медзакладах України, суттєво зменшилась. Зменшилась кількість операцій і у Ковелі. Попри це, в закладі планують і далі розвивати цю галузь. Адже у черзі на пересадку – тисячі людей.

Влітку цього року у перелік учасників пілотного проекту з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів МОЗ включило й Волинську обласну клінічну лікарню.

Як розповідав головний лікар закладу Олександр Дудар, спершу на базі лікарні будуть проводити пересадку нирок. Потім готуватимуть фахівців з пересадки серця і печінки. На базі відділення гематології планують готуватися до операцій з пересадки кісткового мозку. А на базі офтальмологічного центру хочуть почати робити операції з трансплантації рогівки.

До слова, днями у Львові медики пересадили серце 13-річному хлопчику з Волині. Також того ж дня від цього ж донора вдалося пересадити легені і планують пересадку рогівки ще одному реципієнту.

Читати ще: 13-річний волинянин, якому пересадили серце, розповів, про що мріє

Загалом у 2021 році укладено більше 40 договорів про медичне обслуговування населення, що дозволяє виконувати операції з трансплантації за рахунок коштів державного бюджету безоплатно для пацієнта. У бюджеті на 2021 рік на пілотний проєкт Міністерства охорони здоров’я з розвитку трансплантації в Україні виділено 502 млн грн.

Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 6
факт Показати IP 23 Вересня 2021 12:19
Науковий прогрес не зупинити,але,як жити з чужим серцем?????????? Постійно про це думати,що ти живеш з чужим серцем
Анонім до факт Показати IP 23 Вересня 2021 13:30
Підозрюю, до цього з часом звикають. Інше діло, там і без цього розуміння проблем достатньо
Анонім до факт Показати IP 23 Вересня 2021 13:31
Ну то не живи,а ти думаєш в тебе твоє серце?В тебе воно тимчасово,тобто в тебе на цьому світі нічого немає,після смерті все комусь дістанеться,квартира,машина...ми всі тут тимчасово,якщо думати так як ти.
Анонім до факт Показати IP 23 Вересня 2021 14:03
дуже просто. нагадувати собі, що якби не це чуже серце, то ти би вже помер би
Анонім до факт Показати IP 23 Вересня 2021 14:18
Той хто отримав шанс жити далі, про всяку фігню не думає, а цінує кожну подаровану мить на цьому світі. Дур‘ю маються і шукають «сенс життя» ті, хто не має реальних проблем і від нудьги казиться з жиру.
Скептик Показати IP 23 Вересня 2021 15:11
Зважаючи на загальнi тенденцii та тарифи на трансплантацiю, скоро тих, хто не знайде роботу за кордоном i залишиться без роботи тут, розберуть на органи. Гуманна iдея в наших реалiях спотворюеться на повну протилежнiсть

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus