USD 42.00 42.60
  • USD 42.00 42.60
  • EUR 40.50 41.20
  • PLN 8.50 8.67

Переїзд до Луцька, волонтерство та відмова від російського паспорта: історія кримської татарки

7 Серпня 2022 07:00
Сев’є Єрмак – кримська татарка, вимушена переселенка та волонтерка, яка працює у луцькому волонтерському штабі «Ангар». З початком повномасштабної війни жінка переїхала з Києва на Волинь, де вирішила остаточно облаштувати життя. Її родина залишилася в анексованому Криму.

Родинною та особистою історією Сев’є Єрмак поділилася в інтерв'ю Суспільному.

«Переїхали до Луцька. Будемо тут остаточно»

Знаю, що ви уже майже пів року живете в Луцьку, приїхали після 24 лютого з Києва. Як саме евакуювалися і потрапили на Волинь?

Почули перші вибухи. У нас біля будинку комплекс недобудований. Там дуже багато металевого шиферу і його почало кидати від цієї вибухової хвилі. Їхали з друзями якимись селами, доїхали до Хмельницької області до родичів друзів. Лишилися там на два-три дні. Потім переїхали до Луцька і почали працювати у волонтерському штабі.

Ви виїздили разом зі своїм хлопцем. Так? Опинилися у Луцьку не випадково?

Так, звісно, бо він родом з Луцька і тут мешкають його батьки. Мені дуже подобається на Волині. Виїхали з Києва і будемо мешкати остаточно тут.

«Потрапила у волонтерський штаб «Ангар». Це був шанс вивчити українську»

Від березня ви волонтерите у штабі «Ангар». Що спонукало до цього?

Пішла в «Ангар», який, правду кажучи, не мав у мені потреби, бо там дуже багато людей було на той час, але я вимучила знайомих і вони сказали: «Приходь». Я сортувала ліки, потім перейшла на господарський відділ і там уже тактичні або якісь побутові речі фасую донині.

Ви робите масажі безплатно волонтерам, які цілий день на ногах, переносять вантажі, працюють інтелектуально. Хто ви за освітою і чому вирішили надавати ще й таку допомогу?

За освітою я фізичний терапевт, реабілітолог. Я займаюся цим з 2004 року. Маю певні досягнення, постійно вчуся. Я запропонувала і вже два місяці це роблю, люди приходять до мене.
Поділіться, будь ласка, досвідом, як ви почали розмовляти українською мовою?

Коли я приїхала в Луцьк, то потрапила до «Ангару», а там не було російськомовних, жодної людини. Зрозуміла, що це – шанс. Я сказала: «Ви виправляйте мої помилки, робіть зауваження, щоб я собі відкладала у голові». Я принципово маю таку позицію – почати говорити українською мовою, для мене це важливо. Для мене російська не рідна, українська не рідна. Це наш дуже великий шанс вивчити українську і розмовляти, наш перший крок до свободи, до незалежності від тоталітарного режиму.

«Російського паспорта не отримувала. Я написала відмову»

У 2014 році було анексовано Крим. Ви тоді уже не мешкали на півострові, але ваші рідні лишалися там на час, коли було це захоплення Росією. Як це вплинуло на вашу сім’ю і на можливість відвідувати родичів згодом?

Моя родина дуже русофобська, бо мій батько це пережив. Після 2014 року я повною мірою почала усвідомлювати усе, що сталося. Моя родина живе там, вони підтримують Україну та чекають, що Крим повернеться. Зараз вони не відчувають тиску, бо не ведуть активної політичної діяльності, а загалом, людей, які мають дуже радикальну або відверту позицію, за це карають навіть ув’язненнями. У Крим їздити було дуже важко, бо я не отримувала російського паспорта. Написала відмову.

Читати ще: «Всі ми – воїни. Головне – знайти свій фронт». Поради луцької психологині щодо подолання стресових станів

Вам пропонували?

Так. У мене реєстрація кримська. На той час мені це полегшило б перетин кордону. Щоразу, коли я приїздила, мене по кілька годин тримали на кордоні, ставили купу питань, в тому числі – де російський паспорт. Я відповідала, що він мені не потрібен, бо я мешкаю в Києві. У них був дисонанс: вони не розуміли, як можна не хотіти отримати паспорт.

«Депортували родину на Урал, потім – Ростовська область. У Крим рідні повернулися наприкінці 80-х»

У вас дуже цікава родинна історія, адже ваша сім’я пережила депортацію – великий злочин радянської влади, примусове виселення кримських татар із Криму в 1944 році. Хто з вашої родини пережив ці події і що ви про це знаєте?

Депортацію пережила моя бабуся із чотирма дітьми: мій батько був наймолодшим, йому було чотири роки. Їх завантажили у потяг. Спочатку їм сказали: «Вас через два дні повернуть, тому нічого не бери». А той солдат сказав: «Бери теплі речі і їжу, бо ви більше не повернетеся сюди». Таким чином бабуся врятувала своїх дітей. На станціях, де зупинявся поїзд, була можливість зробити якусь затірку, щоб нагодувати дітей.

Дорога на Урал тривала тиждень-два. Їх вивезли, а там ще лежав сніг і був голод. Діти мусили викопувати якусь картоплю, бо там її вирощували, бабуся з неї робила якусь їжу: коржики, пляцки.

Читати ще: «Ми всі помремо. І не найгірша смерть – померти на війні», – військовий медик із Луцька. Інтерв'ю

Ще бабуся казала, що коли їх тільки заселили у бараки, то місцеві не спілкувалися з ними, бо боялися. Як з’ясувалося потім, людям сказали: «Якщо ви наблизитеся до них, то вас одразу вб’ють: заріжуть чи горло перегризуть». Потім, коли вони познайомилися, стали спілкуватися, ніби все стало налаштовуватися. Далі люди мали відмічатися у комендатурі та не мали права виїжджати з цього регіону майже до 60-х років. Мама народилася на Уралі, а мамина родина виїхала у 58-му, татова у 59-60-му виїхала в Ростовську область.
Наприкінці 80-х ваша родина змогла повернутися у Крим?

Ми змогли, але їхали з речами і нас повернули. Сказали, що у Криму карантин. Хоча був негласний закон – кримським татарам житло не продавати. І нас повернули, знов у Ростов привезли. Потім через два-три місяці батько домовився із водієм рефрижератора, щоб завантажили туди речі. Не було видно, що везуть, документи підробили і все пройшло. Провезли речі, а бабуся з моїм братом уже жили на той час у цьому будинку, який купив батько. Потім переїхали мама, тато, я і моя молодша сестра.

Ваша сім’я облаштувалася в Криму, і вже у період незалежності України як жилося?

Як і всім у 90-ті, скажімо так. Це були перші роки незалежності, і на той час Україна не визначилася з напрямком. Кримськотатарський народ не визнали корінним тоді і певний час був, до речі, свій парламент, місцева влада, але вона була дуже російськоорієнтована. І населення теж.

Ваша рідна – це кримсько-татарська. Побажайте читачам щось вашою рідною мовою.

Я побажаю зараз здоров’я і процвітання: Саглих аманлих!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
На? Показати IP 7 Серпня 2022 12:51
Скільки ж "хлопцю" років?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus