USD 40.72 41.10
  • USD 40.72 41.10
  • EUR 40.70 41.20
  • PLN 10.30 10.45

«Під вибухи втікали від колони окупанта»: вимушена переселенка, яка стала мамою у Луцьку. Як народжуються діти війни

7 Березня 2022 20:47
Цинічний російський агресор продовжує обстрілювати житлові будинки, школи та лікарні України. Та попри криваву війну, життя триває, а українські жінки продовжують приводити на світ майбутнє нації. Щоправда, часто не в теплих палатах, а у підвалах та укриттях.

Як за таких умов народжують та приймають пологи на Волині? А що, коли перейми розпочнуться під час обстрілу? Як бути з породіллями, які потребують кесаревого розтину?

Аби отримати відповіді на ці та інші питання, журналісти Інформаційного агентства Волинські Новини вирушили до обласного перинатального центру.

Якщо раніше біля медичної установи фактично завжди було гамірно, біля входу стояли щасливі татусі із кульками та квітами, то нині майже всі двері, крім головного входу, замкнені. Усе це – заради безпеки майбутніх захисників та захисниць України і їх матусь.
Журналістів зустріла генеральна директорка КП «Волинське обласне територіальне медичне об'єднання захисту материнства і дитинства» Ірина Горавська. З початку повномасштабного вторгнення очільниця медзакладу фактично не покидає стін установи – тут і днює, і ночує.
Втомлена, змарніла, проте, як і в мирний час, щиро всміхається. Попри війну, життя продовжується. На світ з’являються діти. А значить – Україні бути!

Лікарка проводить нас до величезного підвального приміщення перинатального центру. Якщо буде необхідність пологів під час ракетного чи артилерійського обстрілу, то вони відбуватимуться саме тут.
Дивовижно, але в укритті є операційна і пологовий зал. Одне слово, під землею – повноцінна лікарня.
«Облаштували це приміщення одразу після початку війни, тобто 25 лютого вже все було готово. У нас тут цілком заповнений склад харчів. Є навіть свічки і стаціонарний телефон на випадок, якщо зникне мобільний зв’язок», – розповідає Ірина Горавська.
Очільниця медустанови показує аптечки невідкладних станів. Все стерильне. Автоклави для стерилізації інструментів теж є.
«На випадок, якщо зникне електропостачання, у нас є два дизельних генератори. Один – для дитячої лікарні, інший – для перинатального центру. Протягом 10 годин після того, як не стане електрики, у нас все буде працювати. Через 10 годин генератори потребуватимуть заправки, але у нас є запас дизельного палива. Тому все буде працювати», – каже фахівчиня.

Ірина Горавська з полегшенням зізналася, що приймати пологи в укритті ще не доводилося, бо, на щастя, у Луцьку бомбардувань після 24 лютого не було. Однак, наголосила, що сповіщеннями про повітряну тривогу у медичній установі точно не нехтують.

«У випадках загрозливої ситуації та повітряних тривог ми спускаємо жінок та дітей у сховище. Якщо є оголошення про повітряну небезпеку, породіллі з дітками виходять з приміщень, де є вікна, і перечікують небезпеку біля несучих стін. Коли тривогу відміняють, ми йдемо в палати. Якщо будемо відчувати, що є вибухи, навіть далеко, тоді будемо спускатися у сховище», – ділиться непростим досвідом керівниця перинатального центру.


У бомбосховищі медичного закладу є великий запас ковдр.
До того ж, укриття розраховане не лише на породіль, а й на одного супроводжуючого для кожної. Також в укритті є туалети й душові кабінки.

«Після того, як ми оголосили, що у зв’язку з воєнним станом нам потрібна допомога, у тому числі ковдри, дитячі речі, завдяки нашим людям буквально протягом двох днів ми зробили такий запас, що потім радили людям віднести допомогу у ті заклади, де запасів не вистачає. Все, що ви бачите, принесли люди», – усміхається Ірина Горавська.

Поки розмовляли, волонтери тричі приносили гуманітарну допомогу. Просто заходили у передпокій, віталися і, поклавши на кушетку дитячі суміші, підгузки тощо, йшли.
Уже втретє приносить до перинатального центру допомогу лучанин Юрій. Прізвища називати не хоче, бо каже, що волонтерить не задля визнання чи розголосу.

«Ми звичайні водії. Їздимо з Польщі й у Польщу. І щоразу поляки у прямому сенсі трамбують допомогу нам в автобуси, запихають цілі багажники. Хто що може. Ми розвозимо це всюди», – каже чоловік.
До слова, 24 лютого 2022 року медики Волинського обласного перинатального центру прийняли 18 пологів.

«У цей день дівчаток на світ з’явилося більше, ніж хлопчиків. Кажуть: якщо народиться більше дівчат – то війна закінчиться, – всміхається і на мить знову стає сумною. – До вторгнення окупантів у нас виписка була святковою, ми усюди вмикали все світло. Для мене було принципово, щоб все було яскравим, освітленим. А зараз якось темно. Особливо ввечері».
Натомість Ірина Горавська розповіла, що жоден із критичних спеціалістів перинатального з початком бойових дій не покинув місця роботи і не виїхав за кордон.

«У мене нема жодного працівника, який покинув місце роботи і втік. Всі завідувачі на місці, хай у яке б відділення ви не зайшли. Виїхали деякі медичні сестри, але критичні спеціалісти, вся адміністрація, завідуювачі, технічні служби – всі на місцях. Працюємо і вдень, і вночі. Люди згуртувалися і дуже відповідально працюють навіть без будь-яких вказівок. До нас постійно привозять жінок, які втекли від обстрілів з Харкова, Маріуполя, Сум, Києва та інших гарячих точок. Вони стають на облік та народжують. Нікому не відмовляємо», – по-доброму пишається лікарка.
На 41-му тижні вагітності утікала від ворожих обстрілів до Луцька мешканка міста Суми Валерія Миронюк.

Тремтячим голосом жінка пригадала, як 24 лютого о 6:00 годині ранку їй і її чоловіку почали дзвонити родичі і повідомляти про те, що почалася війна.

«Ми, беручи телефони до рук, побачили повідомлення у шкільному чаті восьмирічного сина Святослава, що у зв’язку з початком воєнних дій дітей до школи відводити не потрібно. Почалася паніка. Батьки мого чоловіка з Луцька, тому єдиним виходом із ситуації ми бачили виїзд на Волинь до родичів.
Не витрачаючи на роздуми дорогоцінний час, із Сум виїхали 24 лютого близько 15:00 години. Поспішали, бо Валерія ось-ось могла народити.

Коли ж сім’я заїхала на найближчу автозаправку, назустріч вже їхали російські танки і БТРи.

«Ми живемо на території новобудов, де розташоване артучилище, аеропорт, військова частина, тому подумали, що це українські солдати. Та поки заправляли машину, за 200 метрів від нас почули вибухи. Це був перший обстріл у Сумах. Наші війська дали супротив російським. І уже під час нього були людські втрати. У той момент відчула дуже великий страх і за дитину, і за себе, бо ж їхала на 41-му тижні вагітності. До останньої хвилини ми сподівались, що залишимось. Чоловік дуже за мене хвилювався. Виїхали і через дві години зателефонував мій батько, який працює в МВС і сказав їхати без зупинок, бо за нами їде російська колона до Києва», – очі нині вже новоспеченої мами заблищали сльозами від важких спогадів.

Утім, опанувавши себе, Валерія зазначила, що у Луцьку вимушених переселенців прийняли якнайкраще.

«Після приїзду потрапила у перинатальний центр. І медсестри, і лікарі дуже мене підтримували: морально, фізично, професійно. І я їм за це дуже вдячна. Ніколи в житті цього не забуду», – усміхається молода матуся.

На щастя, попри пережитий стрес, пологи у сумчанки пройшли добре: на світ з’явилася здорова дівчинка вагою 3840 г і зростом 54 см. Донечку подружжя назвало досить незвично – Сладислава.


Валерія каже, що у Луцьку почуває себе дуже спокійно і комфортно у порівнянні з місцем, звідки нещодавно приїхала.

Біля входу у перинатальний центр – чоловік і жінка з букетом квітів.
Це прадідусь і прабабуся чекають на виписку правнучки. 3 березня внучка Анастасія Риковська подарувала родині здоровеньку дівчинку вагою 3700 г.
«Ми із села Цеперів Луцького району. У внучки почалися перейми, тому привезли до Луцька. Вдень привезли і на вечір кесарили. Хвилювалися за те, як відбудуться пологи в умовах війни, чи не доведеться народжувати у підвалі. Дівчинку назвали Мирославою, аби в Україні швидше настав мир», – розповідає прабабуся маленької Миросі Антоніна Кухар.
Жінка похвалилася, що має вже п’ятьох внучок і одну правнучку.

«Всі дівчата! Війна точно скоро закінчиться!» – з оптимізмом «вангує» щаслива прабабуся.
Загалом з 24 лютого по 5 березня у перинатальному центрі народилося 85 діток, із них 39 хлопчиків і 46 дівчаток. Із них шість двієнь.

«Приймаємо всіх. Жінок на менших термінах ставимо на облік, а доношені вагітності кладемо у стаціонар і розроджуємо», – підкреслила Ірина Горавська.
Тож, хай як російському кровожерливому ведмедю не хотілося б винищити українську націю та й узагалі стерти непокірний та свободолюбний народ та країну з лиця Землі, життя триває. І стомлений від постійних обстрілів та зойків матерів лелека невпинно продовжує приносити в українські сім’ї щастя. Хай навіть і у підвали та бомбосховища. Життя не зупинити, а крик новонароджених українців обов'язково переможе потужні авіаудари терористів.

Вікторія СЕМЕНЮК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus