Родинна пам’ять: історія старовинної вишитої сорочки

Відшукати стародавню українську вишиванку нині не так вже й легко. Адже цей символ української нації хоч і може прожити довше, ніж ми, але все ж не десятки віків.

У родині жительки села Підгайці Луцького району Наталії Матвіюк зберігається вишиванка, якій більше ста років. Ця старовинна сорочка дорога й цінна для жінки тим, що її носила рідна для неї людина.

«Одного разу, вкотре обговорюючи звичаї та обряди нашого роду, моя покійна бабуся Софія Мельник перекладала клуночок, який готувала на смерть, та давала вказівки що, куди і як покласти в труну, – розповідає пані Наталія. – І ось серед цих речей для поховання ми з сестрою побачили дві вишиті сорочки, яким було дуже багато років. Бабуся отримала їх від своєї матері Катерини Білан. Обидві вони родом з невеличкого села Студенець, що в Канівському районі Черкаської області. Бабуся Софія була вчителем з великим стажем. А на Волинь потрапила, приїхавши працювати за розподілом в село Четвертня Маневицького району».

Наталія Матвіюк згадує, що чарівні візерунки в техніці дрібного хреста та якісна ручна робота її з сестрою просто заворожили.

Сорочка зшита з домотканого полотна без жодного машинного шва і стібка. Найбільше вишивки зосереджено на рукавах. Візерунками ягідних мотивів у червоно-чорній гамі вкриті три чверті їх довжини та манжети. На верхній, передній частинах сорочки аналогічною вишивкою прикрашено лише планку на грудях та комірець-стійку.Можна припустити, що в кольорах ниток, малюнках, їх розміщенні знайшли відображення традиції черкаських вишивальниць. Адже експерти з етнічного вбрання стверджують, що для цього регіону характерний пишний рослинний орнамент, який складається з ягід, грон винограду, невеличких квіток. На Черкащині, як і скрізь в Україні, полюбляють сполучення червоного з чорним.

«Думка про те, що така неймовірна родинна пам’ятка може просто зникнути назавжди не давала нам з сестрою спокою», – продовжує ділитися спогадами Наталія Матвіюк.

Якось, коли бабуся знову завела розмову про «той світ», дівчата наважилися просити її не забирати в засвіти реліквію свого роду, коли Господь покличе до себе, а залишити їм у спадок. Мовляв, ця краса завжди буде нагадувати про рідну людину.

Старенька довго не давала відповіді. Настільки важливою для неї була оця вишита мамою одежина. Але таки не встояла перед умовляннями онучок. Ось так вони стали щасливими володарками старовинних родинних сорочок.

Оскільки в родині Софії Миронівни всі жінки були приблизно однакової статури, тендітні й дрібненькі, її подарунок за розміром підійшов пані Наталії. Щоправда, довгу сорочку вона переробила на коротку.

«Щоразу, вдягаючи її, з теплотою згадую ту, хто мене виняньчив і безмежно любив», – завершує історію вишиванки підгайчанка.

Наостанок додає, що коли носить її, відчуває на собі оберіг від усього лихого. Адже вважається, що сорочка, вишита кровною людиною з молитвою, заряджена позитивними емоціями та має благодатну силу, що діє на всі наступні покоління в роду.

Ярина ЦИМБАЛЮК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---