USD 26.90 27.05
  • USD 26.90 27.05
  • EUR 29.90 30.20
  • PLN 6.60 6.75

Волинська журналістка – про польоти в бочці, лист до Ілона Маска і мрії про космос

Зірки притягували людські погляди ще тисячі років тому. Хтось, дивлячись на міріади яскравих вогнів, розсипаних у небі, шукав дорогу додому. Інший намагався передбачити врожай чи власну долю. Споглядаючи за зірками, дехто мріяв про польоти на далекі планети, а хтось намагався розгадати таємниці буття.

Зоряне небо – давня пристрасть журналістки Інформаційного агентства Волинські Новини Вікторії Семенюк. Вона готова годинами сидіти в «засідці», аби зафільмувати парад планет над Волинню. Іноді на те, щоб сфотографувати повний місяць, доводиться витрачати по кілька годин. А щоб «зловити комету», треба було прокидатися о 4 ранку. Для неї такі астрономічні пригоди, то не просто хобі, а дещо набагато більше.

Ми балакали на даху багатоповерхівки, де вона мешкає. Саме тут розташований її спостережний пункт. Часом – навіть робоче місце. Іноді – просто місце, де можна почерпнути трохи спокою.

З чого почалася твоя любов до зоряного неба?

Любов до зірок мені прищепив покійний тато, Царство йому Небесне. Це він мені показав, де яка зірка розташована: де Велика Ведмедиця, де Мала, де метеорит летить, а де супутник.

Він розповідав мені про космос. Уже в три роки я все це знала. І це мене досі не відпустило. Це захоплення дає мені можливість абстрагуватися від повсякденних справ, побутового життя, рутини. А ще дозволяє не тільки заглянути в потаємні та невідомі людству речі, а й подумки повернутися в дитинство.

В мене, до речі, дуже рання дитяча пам'ять. Я пам’ятаю, що зі мною відбувалося ще тоді, коли мені було менше року. Не все, але спогади дуже чіткі. Свого часу, коли я була дуже маленькою, ми поїхали до бабусі, нині теж покійної. Сиділи всі разом на кухні за столом. Була гроза. І раптом у відкрите вікно залітає яскрава куля, пролітає через стіл, вилітає в двері і залітає у відро з водою. Як виявилося, то була кульова блискавка. Після того почав дзвонити стаціонарний телефон, це був настільки потужний електричний заряд, що вийшов з ладу телевізор. На щастя, всі залишилися живі, хата не згоріла. Але я це й досі пам’ятаю, як розповідали батьки, мені тоді було всього тільки рік. Отаким було моє перше знайомство з природніми явищами. Не зірки, але все ж.

І щодня ти за ними спостерігаєш?

Ні-і-і, щодень фотографувати зоряне небо - то велика розкіш. Треба мати багато вільного часу. А ще мати терпіння. Щоб вдало сфотографувати тільки один місяць, можна провозитися години три, зробити сотні кадрів. Є штатив – стоїш, нема – треба лежати, руками впертися, щоб фотоапарат не рухався, і ловити момент. А іноді треба бути оперативним, наприклад, якщо це місячне затемнення. Воно не буде чекати тебе, поки ти налаштуєшся, тобі треба пік за ту хвилину-30 секунд встигнути зафільмувати. Так само, коли летить метеорит.
Графік повні я знаю на рік вперед. Знаю, які в неї є назви. Я багато читаю книжок, документальні фільми дивлюсь, наукові статті переглядаю. Спочатку я постійно шукала анонси таких явищ, а потім встановила спеціальні програми, які нагадують, що завтра о такій-то годині буде сходити місяць.
Але тут є нюанс: програми працюють за київським часом і для деяких явищ треба знати точний час. Наприклад, щоб гарно сфотографувати повню, треба знати, коли саме вона буде виходити з-за горизонту. І тоді вона буде на фоні пейзажу без накладення додаткових ефектів. У таких випадках хвилина-дві має значення. Я почала вираховувати, коли саме на Волині буде пік того чи іншого явища, враховуючи похибку. Бо коли це, наприклад, затемнення, то навіть кожні 30 секунд важливі.

Ти якось розповідала, що для того, аби зробити один матеріал, довелося кілька днів «полювати», вставати дуже рано.

То була комета SWAN. Я настільки злякалася, що вона розпадеться, і я її не побачу, що вирішила спіймати. Вона от-от мала пролітати над нами. Складність була в тому, що вона летить ввечері низько над лінією горизонту, саме там, де заходить сонце, і її не видно. Тому треба було ловити її вранці. І я щоранку вставала в 3.30-4.00. Але ж я «сова», то встати вранці для мене - просто катастрофа. Бо я постійно невиспана мама. Я раз встала, а на небі хмари. Образилась і пішла спати. Наступного дня встала, а хмар не було. І таки зловила.
Комета SWAN
Комета SWAN
Але ж так комета на небі – просто маленька крапка, з вигляду, як звичайна зірка. Не думай, що вона така яскраво-зелена з хвостом, як на дитячих малюнках. Насправді неозброєним оком її від маленької зірки і не відрізниш. Ти фотографуєш, наводиш різкість, робиш тисячу кадрів, а потім збільшуєш і дивишся, де вона вийшла найкраще. Тоді цю ділянку фотографії вже на комп’ютері вирізаєш і так можна її розгледіти. Коли мені вдалося спіймати SWAN, я не повірила своєму щастю.
Здавалось би, що тут такого, комети пролітають часто над Землею. Але справа в тому, що не кожну видно з нашої півкулі. Одного разу над Волинню було таки видно комету з хвостом, це була ATLAS, яка вибухнула. А насправді, комети здалеку нагадують біло-зелені зірки. Тому, щоб їх сфотографувати, треба знати точні координати.

Щоб так прораховувати, треба добре орієнтуватися в зоряних картах…

Спочатку я вивчала сузір’я по пам’яті, з татових розповідей. Потім у мене була паперова: в 6 класі в атласі з географії була карта зоряного неба. Я виходила на балкон або на двір і дивилася, що з чим співпадає. Але то була недобра карта зоряного неба, бо сузір’я знаків зодіаку були намальовані як казкові. Зорі там правильно були розташовані, але їхнє з’єднання – ні.
парад планет у волинському небі
парад планет у волинському небі
Потім в мене з’явилася інша карта. Я купила… Ні, зізнаюсь, не купила. Був шкільний підручник астрономії, всередині якого велика розкладна карта зоряного неба. В шкільну бібліотеку вона так і не повернулася… Бібліотекаркою в нас працювала Лідія Мефодіївна, хай вона мене пробачить, я її не повернула. Пробачте мені, будь ласка, але вона мені довго служила.

Сьогодні ж, завдяки технологіям, можна користуватися онлайн картами зоряного неба. І це дуже зручно та класно. Як вікно в космос. Ти наводиш на певну точку в небі і в онлайн режимі бачиш космос в цій точці. Але ці програми теж дають похибку, тому, якщо геть нічого не знати, можна і не побачити, що хочеш. Наприклад, наводиш екран на сузір’я Орла, а воно насправді десь трохи збоку. Тож повністю на гаджети не можна покладатися. Але якщо комусь цікаво, то можу розповісти, якими програмами користуюся.
Щоб вдало сфотографувати місяць іноді треба зробити сотню кадрів
Щоб вдало сфотографувати місяць іноді треба зробити сотню кадрів
Якби довелося, як давнім мореплавцям, шукати шлях додому за зірками, знайшла б?

Я не посоромлюся сказати, що я рідкісний географічний кретин. Теорію я знаю. Знаю, що мох на деревах росте з північного боку, але не більше. Так, я визначу по зорях сторону світу, але, враховуючи те, що я не орієнтуюся... Я їхала автівкою фотографуватися в ріпаку і перед тим малювала «карту» на А4. Я не так давно отримала водійське посвідчення. І якщо не знаю дороги, не знаю куди їхати, це для мене стрес і трагедія, я мушу розібратися, куди саме їду. Це погано, я над цим працюю. Тому в море без GPS мене не можна відпускати.
Часом, якщо в місті не вдається сфотографувати, тероризую чоловіка: «Вези мене десь». Бо насправді тут погана лінія горизонту. І взагалі місто для таких світлин не підходить, тут багато світлових шумів: вікна, ліхтарі, фари, вивіски. Це дуже заважає. Ще Місяць чи Венеру фотографувати - пів біди. А більш віддалені зірки чи планети, як Меркурій, треба виїжджати за місто, де немає світлових шумів. Ідеальна локація – гори. Там небо - як на долоні. Нічого не треба збільшувати, витягувати.

А хотіла коли-небудь полетіти в космос?

Хотіла. З дитинства. Розкажу, як я «літала». Була в бабусі бочка така велика, з кільцями. Тюбики від зубної пасти - то була моя провізія (я знала, що космонавти їдять з тюбиків і не давала викинути жодного на смітник). Пакувала цю провізію, ковдри, залазила, закривалася і уявляла, що лечу. В мене є троюрідна сестра Аня, вона часом розхитувала ту бочку. Або відправлялися в «політ» удвох із нею.

Ще колись були такі водяні колонки з дашком у вигляді грибочка. Одного разу зламався насос і тато зняв той грибочок, а він ну геть був схожий на ракету: труба з трикутним дашком. Я туди залазила і «літала». Ступа в баби була. То теж був мій літальний апарат.

В космос я і зараз хочу. Але треба великі гроші або круте здоров’я, і точно не в моєму віці це починати. Але хто зна.
Ми всі слідкували за запуском ракети DragonX у США. Діти аплодували. Ростислав сказав, що полетить в космос. Колись питав: «Мамо, ти подаруєш мені космос?» Кажу: «Я вже дарую тобі космос». «І місяць?» «Він твій».

Напередодні запуску на своїй сторінці у фейсбуці навіть розмістила лист до Ілона Маска, щоб забрав всіх моїх домашніх із собою в космос на 110 днів. То, звісно, був жарт. Я з лютого сиділа з дітьми на лікарняному, який потім перейшов в карантин. І я стомилася. Маск, на жаль, мені нічого не відповів, мабуть, був зайнятий запуском ракети. Але багато людей до мене в друзі додалося.

А взагалі, Ілон Маск крутий чувак. І поки Віка літала в бочках та ступі, він робив діло. Тому він має ракетний завод, а я… Я ним захоплююся, бо ця людина йде до мети і реалізовує свої мрії.

А ти за дитячими спогадами втікаєш на дах чи дивишся на зорі…

Дах - це моя «резиденція». Коли душевний чайник закипає, я сюди виходжу на 15 хвилин і повертаюсь доброю мамою. Коли днями я побачила засвітла повний місяць, то танцювала як мала дитина. Я казала чоловікові: «Глянь, як класно, от чому немає з собою фотоапарата». Мені це подобається, я цим живу. Це додає енергії, я розслабляюся і заряджаюся. Мабуть, таким людям і треба літати в космос.
Правда, у школі я була фізично слабка. Урок фізкультури був для мене злом, з мене всі сміялися. Коли всі метали м’яч, я метала навіть не на «двійку», то було «мінус два». А «таких не беруть в космонавти». А я думала про те, що таких взагалі ніде не беруть. Взялась за себе, не заради космосу, але почала займатися фізкультурою вдома, а покійний тато мене тренував: заставляв метати качани від кукурудзи, відтискатися. І до кінця 11 класу можна було летіти в космос, але потім рідні мені сказали не «страждати фігнею», а йти вчитися. Хотіла на юриста, пішла на кібернетика, працюю журналістом, а мрію про космос. Отак.

Розмовляла Юлія Малєєва

Фото автора та з особистого архіву Вікторії Семенюк

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 1
колега Показати IP 6 Червня 2020 13:52
З Днем журналіста! Здоров'я і натхнення :)

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.