Волинський режисер «українізує» театр у Черкасах
«Хороший смак нації виховує театр» - саме такий робочий девіз українського театрального режисера, актора театру і кіно, заслуженого діяча мистецтв України та віднедавна директора та художнього керівника Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Петра Ластівки.
Митець розповідає, що йому доводилося переживати увесь спектр людських емоцій, адже театр – душа українського народу, багатогранна, щедра та яскрава. Про формування української нації та роль театру Петро Ластівка розповів читачам Інформаційного агентства Волинські Новини.
МИТЕЦЬ ЦІЛОЇ УКРАЇНИРобота у театрі – постійна та складна і передовсім стосується самовдосконалення. Бо ж що ти можеш дати глядачу, якщо сам нічого не вмітимеш?! Тому ми багато читаємо, цікавимося мистецтвом, вивчаємо культуру й уважно спостерігаємо за глядачем, щоб знати, що йому подобається, як він реагує на ту чи іншу пісню, виставу. І коли в Черкасах на одну з пісень моєї дружини присутні у залі заливаються слізьми, а передує тому неймовірна тиша – це результат.
Я працював та знімався в кіно у багатьох містах. І коли мене питають звідки я, то пояснюю: народився в Ужгороді, у 8 місяців батьки поїхали в Чернігів, у 3 роки в Тернопіль, далі пішов у школу. У 12 років мав змогу зніматись у кіно в Одесі й там учитися та жити. Багато подорожував. Став студентом Київського театрального університету імені Карпенка-Карого, впродовж п’ятирічного навчання у якому не полишав кінематограф. Далі за направленням поїхав у Чернігів, де пропрацював 10 років. Потім 4 роки був головним режисером у Тернополі. А наступні 18 років працював вільним режисером і ставив постанови в різних містах України. З 2011 року - художній керівник волинського театру. 2016-го року творчий колектив запросив мене у черкаський театр, де я і пройшов конкурс на посаду.
На сьогодні я – режисер більше 120 вистав та постановок.ТЕАТР – БЕРЕГИНЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Театр завжди працював над формуванням гідних синів та дочок України, адже своїми виставами пропагує хороший смак нації. Зауважу, навіть одягом! Бувало чув у залі, що люди перешіптуються й обговорюють одяг, мовляв, це і те дуже гарно виглядає, я теж таке хочу. А це смак народу. Саме тому у театр ідуть гарно одягнені, а не в брудних чалапах, шортах та майці. От так і формується патріотизм: цінуєш український театр, власну культуру, традиції, предків і самого себе.
На сьогодні театр – це єдиний в Україні майданчик, де захищається наша мова, плекається національна культура, зберігаються традиції й обряди народу. А це різдвяні, великодні, державні свята, популяризація українських класиків літератури, тематичні постановки. Гляньмо у кіно, музику… Є українське, але скільки там ще російського контенту… А ми організовуємо концерти, показуємо цікаві обробки. Головне - не замикатись у своїх традиціях, а розвивати їх.
Пригадую, як ми поїхали у Київ із виставою «Бувальщина... Українські водевілі» Марка Кропивницького й Антона Велисовського. Таких довгих аплодисментів навіть не очікували! Ми думали, що столичного глядача вже важко чимось здивувати, втім, українська класика може бути потужним культурним інструментом, якщо її правильно подавати.
Вдруге ми приїхали з виставою «Наталка Полтавка», зал був заповнений дітьми віком 15-16 років. І я почав хвилюватися, бо це така публіка, що коли їм хоч на хвильку стає не цікаво – все, втратив глядачів, у залі гул та гамір. Утім ми так показали «Наталку Полтавку» в контексті сучасного світу, що впродовж першої та другої дії жодна дитина не взяла свого гаджета та не почала гратися. Уявіть, наприкінці вони плакали, не хотіли відпускати акторів і просили приїжджати ще.У ТЕАТРІ ПОВИННА ПАНУВАТИ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКА МОВА
Здається, ніби Черкаси - звичайне українське місто, але, насправді, там дуже багато російськомовних людей, адже за «совка» в кліматично хороші міста направляли на пенсію російських військових. А вистави у театрі у нас виключно державною мовою. Тому були певні труднощі. Я пояснив акторам, що для того, аби професійно вести себе на сцені, необхідно спілкуватися українською й у побуті, бо ж коли почнеш імпровізувати – буде кепсько. Тому я одразу сказав: «Шановні, у черкаському театрі повинен бути мовний режим».
І це не моя забаганка, а необхідність. Українська - робоча мова, яку необхідно досконало опанувати, аби під час вистави актор не сказав «нос» тощо. Звісно, дехто почав ображатися, писати у соцмережах, мовляв, чому вони мають спілкуватися українською, якщо хочуть російською. Звісно, можна спілкуватися будь-якою мовою, але тоді йдіть у театр ляльок та показуйте вистави мімікою чи в балет...
Цікаво відзначити, що у кожному регіоні є свій унікальний діалект. Це справжня жива українська мова, яка розвивається, це основа нашої літературної мови. А от вже журналісти, літератори, митці й складають її в офіційну. А от російська, була придумана за наказом Петра І і сформована з двох частин: буквар Зизанія Печерського 1596 року й граматика української мови Мелетія Смотрицького 1619 року. Туди додали татарські, угро-фінські, французькі та німецькі слова. І це мертва мова, штучна.
Наприклад, вони говорять «неделя» і «воскресенье», тобто цілий тиждень нічого не роблять, лише зловживають алкоголем, і останнього дня тижня воскрешають. Усі християни раз у рік святкують воскресіння, а вони щотижня. А в Україні кажуть «тиждень», бо важко працювали (тижнилися) і є лише один день коли немає діла – «неділя». От такі мовні помилки в російській. А мова впливає на мислення людей та їхнє життя загалом.
На сьогодні у нас є українська, американська, французька, англійська, польська драматургія, адже ми будуємо європейський український театр.ДЕРЖАВНІ ТЕАТРИ ПОТРЕБУЮТЬ «МОЛОДОЇ КРОВІ»
Театр розвивається, як живий організм. Він має 10 років росту, а далі всі стають зірками, у когось крила виростають навіть на п’ятах. Щоб втримати театр, потрібно вливати у колектив 2-3 людини. Якщо цього не зробити, то рівень постановок падатиме.
Прикро, що зараз у багатьох державних театрах 2/3 усіх акторів у трупі – глибокі пенсіонери, з яких половина не може вивчити текст. Пенсія у них мізерна, тому й з роботи не хочуть іти. Але актор повинен постійно працювати, розвиватися. Якщо цього немає, то він деградує, починає скиглити чи заглядати у чарку.
У черкаський театр я приніс нововведення – запрошую молодих режисерів для постановок. Адже у цьому театрі митець, який вчився на режисуру, повинен мати змогу безперешкодно виявити свої таланти. Тому я не можу відмовити, бо це його право. Саме такий принцип державного театру. Тому, будуючи черкаський театр, я запрошую усіх охочих з різних міст України. Це різні погляди, методи роботи з акторами й безцінний досвід для останніх. Щоразу це нова школа та нові знання, так і вибудовується рівень театру.
В результаті за півтора роки роботи створено 18 нових творів, зокрема 5 концертів. Репертуар кардинально змінився, що сподобалося глядачам. На початку моєї роботи в залі було 30 осіб, моя дружина аж плакала, а зараз у нас аншлаги. Звісно, вимоги до режисерів та акторів високі та щоразу піднімаються.
Загалом у театрі працює 134 людини. Поки у нас іде ремонт, ми навмисне підлаштували свій репертуар так, щоб виступати у різних містах області. Порівняно з 2016 роком, коли мене ще тут не було, ми втричі збільшили заробіток.ПІСЛЯМОВА
Я вважаю, що рух у європейському напрямі повинен іти в контексті збереження нашого українського менталітету, але причепуреного до культури один до одного.
Спостерігаючи за сьогоденням, мені дуже прикро те, що до влади приходять молоді люди, які отримали свої дипломи не за знання, а купили. Через відсутність знань та професіоналізму - різні проблеми. А все тому, що всі відмінники працюють за професією чи їдуть за кордон підзаробити. У мистецтві ж такі речі неприйнятні, особливо в державному театрі. Тому ми з року в рік розвиваємося та підтягуємо нашого глядача, аби бути сильною та мудрою нацією.
Підготували журналісти Вадим та Анна Панафідіни
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Митець розповідає, що йому доводилося переживати увесь спектр людських емоцій, адже театр – душа українського народу, багатогранна, щедра та яскрава. Про формування української нації та роль театру Петро Ластівка розповів читачам Інформаційного агентства Волинські Новини.
МИТЕЦЬ ЦІЛОЇ УКРАЇНИРобота у театрі – постійна та складна і передовсім стосується самовдосконалення. Бо ж що ти можеш дати глядачу, якщо сам нічого не вмітимеш?! Тому ми багато читаємо, цікавимося мистецтвом, вивчаємо культуру й уважно спостерігаємо за глядачем, щоб знати, що йому подобається, як він реагує на ту чи іншу пісню, виставу. І коли в Черкасах на одну з пісень моєї дружини присутні у залі заливаються слізьми, а передує тому неймовірна тиша – це результат.
Я працював та знімався в кіно у багатьох містах. І коли мене питають звідки я, то пояснюю: народився в Ужгороді, у 8 місяців батьки поїхали в Чернігів, у 3 роки в Тернопіль, далі пішов у школу. У 12 років мав змогу зніматись у кіно в Одесі й там учитися та жити. Багато подорожував. Став студентом Київського театрального університету імені Карпенка-Карого, впродовж п’ятирічного навчання у якому не полишав кінематограф. Далі за направленням поїхав у Чернігів, де пропрацював 10 років. Потім 4 роки був головним режисером у Тернополі. А наступні 18 років працював вільним режисером і ставив постанови в різних містах України. З 2011 року - художній керівник волинського театру. 2016-го року творчий колектив запросив мене у черкаський театр, де я і пройшов конкурс на посаду.
На сьогодні я – режисер більше 120 вистав та постановок.ТЕАТР – БЕРЕГИНЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Театр завжди працював над формуванням гідних синів та дочок України, адже своїми виставами пропагує хороший смак нації. Зауважу, навіть одягом! Бувало чув у залі, що люди перешіптуються й обговорюють одяг, мовляв, це і те дуже гарно виглядає, я теж таке хочу. А це смак народу. Саме тому у театр ідуть гарно одягнені, а не в брудних чалапах, шортах та майці. От так і формується патріотизм: цінуєш український театр, власну культуру, традиції, предків і самого себе.
На сьогодні театр – це єдиний в Україні майданчик, де захищається наша мова, плекається національна культура, зберігаються традиції й обряди народу. А це різдвяні, великодні, державні свята, популяризація українських класиків літератури, тематичні постановки. Гляньмо у кіно, музику… Є українське, але скільки там ще російського контенту… А ми організовуємо концерти, показуємо цікаві обробки. Головне - не замикатись у своїх традиціях, а розвивати їх.
Пригадую, як ми поїхали у Київ із виставою «Бувальщина... Українські водевілі» Марка Кропивницького й Антона Велисовського. Таких довгих аплодисментів навіть не очікували! Ми думали, що столичного глядача вже важко чимось здивувати, втім, українська класика може бути потужним культурним інструментом, якщо її правильно подавати.
Вдруге ми приїхали з виставою «Наталка Полтавка», зал був заповнений дітьми віком 15-16 років. І я почав хвилюватися, бо це така публіка, що коли їм хоч на хвильку стає не цікаво – все, втратив глядачів, у залі гул та гамір. Утім ми так показали «Наталку Полтавку» в контексті сучасного світу, що впродовж першої та другої дії жодна дитина не взяла свого гаджета та не почала гратися. Уявіть, наприкінці вони плакали, не хотіли відпускати акторів і просили приїжджати ще.У ТЕАТРІ ПОВИННА ПАНУВАТИ ЛИШЕ УКРАЇНСЬКА МОВА
Здається, ніби Черкаси - звичайне українське місто, але, насправді, там дуже багато російськомовних людей, адже за «совка» в кліматично хороші міста направляли на пенсію російських військових. А вистави у театрі у нас виключно державною мовою. Тому були певні труднощі. Я пояснив акторам, що для того, аби професійно вести себе на сцені, необхідно спілкуватися українською й у побуті, бо ж коли почнеш імпровізувати – буде кепсько. Тому я одразу сказав: «Шановні, у черкаському театрі повинен бути мовний режим».
І це не моя забаганка, а необхідність. Українська - робоча мова, яку необхідно досконало опанувати, аби під час вистави актор не сказав «нос» тощо. Звісно, дехто почав ображатися, писати у соцмережах, мовляв, чому вони мають спілкуватися українською, якщо хочуть російською. Звісно, можна спілкуватися будь-якою мовою, але тоді йдіть у театр ляльок та показуйте вистави мімікою чи в балет...
Цікаво відзначити, що у кожному регіоні є свій унікальний діалект. Це справжня жива українська мова, яка розвивається, це основа нашої літературної мови. А от вже журналісти, літератори, митці й складають її в офіційну. А от російська, була придумана за наказом Петра І і сформована з двох частин: буквар Зизанія Печерського 1596 року й граматика української мови Мелетія Смотрицького 1619 року. Туди додали татарські, угро-фінські, французькі та німецькі слова. І це мертва мова, штучна.
Наприклад, вони говорять «неделя» і «воскресенье», тобто цілий тиждень нічого не роблять, лише зловживають алкоголем, і останнього дня тижня воскрешають. Усі християни раз у рік святкують воскресіння, а вони щотижня. А в Україні кажуть «тиждень», бо важко працювали (тижнилися) і є лише один день коли немає діла – «неділя». От такі мовні помилки в російській. А мова впливає на мислення людей та їхнє життя загалом.
На сьогодні у нас є українська, американська, французька, англійська, польська драматургія, адже ми будуємо європейський український театр.ДЕРЖАВНІ ТЕАТРИ ПОТРЕБУЮТЬ «МОЛОДОЇ КРОВІ»
Театр розвивається, як живий організм. Він має 10 років росту, а далі всі стають зірками, у когось крила виростають навіть на п’ятах. Щоб втримати театр, потрібно вливати у колектив 2-3 людини. Якщо цього не зробити, то рівень постановок падатиме.
Прикро, що зараз у багатьох державних театрах 2/3 усіх акторів у трупі – глибокі пенсіонери, з яких половина не може вивчити текст. Пенсія у них мізерна, тому й з роботи не хочуть іти. Але актор повинен постійно працювати, розвиватися. Якщо цього немає, то він деградує, починає скиглити чи заглядати у чарку.
У черкаський театр я приніс нововведення – запрошую молодих режисерів для постановок. Адже у цьому театрі митець, який вчився на режисуру, повинен мати змогу безперешкодно виявити свої таланти. Тому я не можу відмовити, бо це його право. Саме такий принцип державного театру. Тому, будуючи черкаський театр, я запрошую усіх охочих з різних міст України. Це різні погляди, методи роботи з акторами й безцінний досвід для останніх. Щоразу це нова школа та нові знання, так і вибудовується рівень театру.
В результаті за півтора роки роботи створено 18 нових творів, зокрема 5 концертів. Репертуар кардинально змінився, що сподобалося глядачам. На початку моєї роботи в залі було 30 осіб, моя дружина аж плакала, а зараз у нас аншлаги. Звісно, вимоги до режисерів та акторів високі та щоразу піднімаються.
Загалом у театрі працює 134 людини. Поки у нас іде ремонт, ми навмисне підлаштували свій репертуар так, щоб виступати у різних містах області. Порівняно з 2016 роком, коли мене ще тут не було, ми втричі збільшили заробіток.ПІСЛЯМОВА
Я вважаю, що рух у європейському напрямі повинен іти в контексті збереження нашого українського менталітету, але причепуреного до культури один до одного.
Спостерігаючи за сьогоденням, мені дуже прикро те, що до влади приходять молоді люди, які отримали свої дипломи не за знання, а купили. Через відсутність знань та професіоналізму - різні проблеми. А все тому, що всі відмінники працюють за професією чи їдуть за кордон підзаробити. У мистецтві ж такі речі неприйнятні, особливо в державному театрі. Тому ми з року в рік розвиваємося та підтягуємо нашого глядача, аби бути сильною та мудрою нацією.
Підготували журналісти Вадим та Анна Панафідіни
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 6
Лучанка
Показати IP
28 Серпня 2018 16:06
Слід сказати, що Петра Ластівки, а також неповторного блиску очей Олени Ластівки в нашому Волинському театрі помітно бракує. Та й наступні режисери не затримуються. То може актори зарозумілі?
Лучанин до Лучанка
Показати IP
29 Серпня 2018 14:49
Які наступні режисери не затримуються? Призначили Ілляшенка, ставлять його діти.
Лучанин.
Показати IP
28 Серпня 2018 17:37
А після Ластівки взагалі театр перетворився у старе нудоття.При Ластівці ставилася світова класика,були вистави Шекспіра,а тепер і вистави нудні,старомодні,і актори,якісь занадто не природні.Гірших часів нашого театру я не пам"ятаю.Тай актори,вибачте за прямоту,короткі,товсті і не гарні.В кіно беруть симпатичних,а тут,як з якогось шоу для обділених вродою.Що з театром???
Питання до Лучанин.
Показати IP
28 Серпня 2018 17:55
Ластівка, це ти?
Лучанин до Лучанин.
Показати IP
29 Серпня 2018 14:51
А при ластівці були довгі стрункі і гарні? Акторський склад той самий.
Я
Показати IP
28 Серпня 2018 17:46
Так... сьогодніщній театр схожий на 55 літню жінку,яка нарядилася у міні спідницю і нафарбувалася,що смішно
Зателефонував священнику: на Закарпатті врятували 19-річного волинянина, який заблукав у горах
Сьогодні 17:56
Сьогодні 17:56
Завтра у Луцьку прощатимуться з Героєм Віктором Оверчуком
Сьогодні 17:28
Сьогодні 17:28
Дали штраф: директор банківського департаменту хотів виїхати через «Устилуг» із підробленими документами
Сьогодні 16:59
Сьогодні 16:59
У 2024 році дезертирувало більше українських солдатів, ніж за попередні два роки, – FT
Сьогодні 16:31
Сьогодні 16:31
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.