USD 26.85 27.00
  • USD 26.85 27.00
  • EUR 30.00 30.25
  • PLN 6.66 6.75

«Я ніколи не була класичним іконописцем», – мисткиня Наталія Сацик на виставці «Художниці Волині». Інтерв’ю

Щодня в Галереї мистецтв ВО НСХУ відбуваються зустрічі з волинськими мисткинями – учасницями збірної експозиції «Художниці Волині». Камерний формат діалогу з публікою має свої переваги, визнають і художниці, і їхні гості: у шанувальників є можливість безпечно переглянути всю виставку, поспілкуватися безпосередньо з улюбленою авторкою про представлені нею роботи.

Провести цілий день в галереї і бачитися з глядачами, спостерігати різні реакції людей на твори мистецтва, відповідати на питання про свою творчість – необхідний кожному мистцеві досвід для творчої еволюції.
Одна з таких зустрічей – з художницею Наталією Сацик. Поціновувачам сакрального живопису виставка «Художниці Волині» дає чудову можливість відкрити для себе яскраві модернові роботи цієї авторки, більше відомої в Європі, аніж на Батьківщині. У доробку випускниці кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв – понад тисяча робіт іконопису та абстрактного експресіонізму за 20 років творчої кар’єри, персональні виставки та участь в арт-проєктах в Україні, Польщі, Нідерландах, Швейцарії, Австрії, Італії.
У насиченому і різножанровому експозиційному ряду збірної виставки експонується серія ікон «Спасіння» та ікона «Ангел» авторства Наталії Сацик. Художниця розповіла про історію створення цих творів, власний шлях в іконописі, цікавість європейського глядача до сучасної іконописної мови.
Наталіє, як ти визначилася у своєму житті з дорогою художника?

Я народилася в Луцьку. Дуже хотіла бути художником. Коли закінчила Луцьке ВПУ №2, думала, куди йти далі вчитися. Вирішила поступати до Львівської національної академії мистецтв. Разом зі мною поступали дуже сильні абітурієнти, тому я додатково брала уроки в луцького педагога-художника Володимира Жежеруна, який допоміг «підтягнути» техніку. Взагалі, я хотіла йти вчитися на скло. Мені подобався цей матеріал – і складний, і незрозумілий, бо не ясно, що в кінці вийде. Мені здавалося, що це дуже творча професія з усіх, які я бачила в академії.

А як же ти потрапила на кафедру сакрального мистецтва?

Я віруюча людина, і в той період почала ходити до церкви. І коли прийшов час подавати документи, я не бачила сенсу обирати щось інше, окрім сакрального живопису. Мені здавалося, що якщо я зможу застосувати це далі, то хотіла би це робити для Бога і з Богом. І в той момент не хотілося ні скла, ні текстилю. На відділення сакрального мистецтва професора Романа Василика було дуже важко потрапити, але я поступила.

Як складалося навчання? Які відкриття зробила для себе вчорашня абітурієнтка в омріяній академії?

Перше, чому навчали на кафедрі сакрального живопису, – робити копії ікон. Від початку і до кінця. Ти мусиш добре перекопіювати оригінал, не висловлювати себе. І виявилося, що це не найбільш творча робота, на жаль. Думати, як художник, зробити щось своє – раніше в іконописі це було непотрібно. Але з часом погляди на іконопис змінилися. Мені пощастило. У мене були гарні викладачі Степан Юзефів, Лев Скоп. Ми розвивалися у складі групи Kaktus навколо професора Лева Скопа. Її задум полягав у тому, щоб винаходити стару українську ікону, підтримуючи місцеві традиції та відзначаючи свободу художньої інтерпретації. Педагоги і студенти академії брали участь в Міжнародних іконописних пленерах в Новиці (Польща) і Замлинні (Україна), знайомилися з новими тенденціями і побачили для себе нові перспективи. Я теж брала участь в міжнародному пленері, який відбувався в Новиці, представляла там свої роботи. Для мене це був визначальний момент, бо я не бачила сенсу повторювати те, що вже було сказано. Я хотіла додати своїх декілька слів, внести свій колір, свій мазок. Я дуже хотіла за допомогою виразу обличчя, експресії, міміки, жесту передати ще щось – від себе. Напевно, це було дуже зухвало, бо я усвідомлю, наскільки я спочатку наївно до цього ставилася. На деякі свої ранні роботи я тепер дивлюся дуже критично, навіть хотілося їх перемалювати. Коли в 2008 році закінчувала академію, то мої роботи відносили до так званих «виставкових», тобто таких, які можна показати лише в інтер’єрі мистецької галереї, а не в церкві. Тепер навпаки – саме такі «виставкові» твори найбільше цінуються.

Розкажи, будь ласка, про представлені тобою твори на виставці «Художниці Волині».

Серія «Спасіння» – це роботи різних років, які надали для виставки з приватної колекції. На двох роботах можна побачити, як проступають риси обличчя Ісуса Христа. Я використала вже відомі мені матеріали і зробила ці твори з ефектом, який покаже себе з часом. Це рожеве срібло, яке згодом проявить себе новими кольорами, почне сіріти.
Червоний – це символ страждання і одночасно символ царства. Коли над Ісусом насміхалися, на нього одягнули терновий вінок і червоний плащ. Але насмішка тих, хто намагався знищити його, обернулася справжньою величчю для Спасителя. На двох інших іконах серії зображені ангели Благовіщення і Воскресіння.
А цю ікону «Ангел» я писала після приїзду зі Львова до Луцька напередодні цієї виставки. Вона написана на рамці з іншої картини, на старому мішку, з використанням акрилових фарб, навіть клею ПВА – бо в мене тут ще нема своєї студії. Я зобразила тут Землю, на яку має зійти світло, бо вона потребує зцілення. Жорсткий, твердий, рішучий ангел несе з собою прямі потужні промені світла, які пробивають важку Землю, омивають, освітлюють її. Я старалась бути чесною. Я хотіла написати роботу про те, що відчувала на той момент. Я думаю, що нам потрібно всім подбати про Землю, шукати спасіння, зцілитися самим і зцілити Землю.
У яких техніках ти працюєш?

Дуже різні! Коли у мене була більша майстерня, я працювала в техніці енкавстики – найстарішої техніки, в якій були знайдені ікони. Це і класична темпера на яєчних жовтках. Люблю з нею працювати, бо в її ніжності є певна беззахисність, яка пасує до ікони. Але це нестійка органіка, яка з часом може зіпсуватися. Тому часто використовую акрилові фарби, бо вони стійкіші. Останнім часом знову повернулася до скла – ікон на склі. Планую займатися цим більше. Хочу спробувати робити мозаїки, але для такої техніки потрібні певні об’єкти, бо це техніка монументальна.
Як звичайній людині визначити – це ікона чи ні? Адже в класичному іконописі існують суворо окреслені канони жанру, які чітко визначають тематику, символічні кольори, пози, вирази облич, деталі одягу тощо.

Кожен повинен вірити власному чуттю – ікона це чи ні. Для когось це не може бути іконою. Кожен вирішує сам. А стосовно канону: якби люди дійсно його знали, то значна частина зображень, які вони бачать, не підійшла би під цей канон. Потрібно вірити і довіряти своєму серцю. Це те, чому нас найбільше навчила академія. Ми вчимося бачити, вчимося відчувати. Коли говорити про мистецтво, то це більше відчувати серцем: це торкається мене чи для мене це чуже? І невідомо, чому це мене торкається. Це дуже тонка річ, яку не пояснити словами. А є відчуття близькості – це моє, я це розумію.

Хочу тебе процитувати: «Мистецтво – це мова ангелів. Мова без кордонів». Яка роль абстракції у твоїй розмові з ангелами?

Я зараз пишу багато абстракцій. Моє мистецтво живе між абстракцією і культовістю. Ікона – це правила, канон і досконалість. Для мене абстракція – це те, що передує іконі: емоція, думка, потреба в духовному діалозі з Богом. Як перше слово у твердженні, абстракція може бути недосконалою, незавершеною і тому по-справжньою вільною. Вона дихає свободою. Через своє мистецтво я хочу показати дещо більше, ніж те, що нас безпосередньо оточує, – перехід до духовного світу, простору ангелів.

У твоєму мистецькому резюме багато європейських локацій. В яких містах і країнах знаходяться твої роботи?

В Україні – це каплиця «Дім Серця» у Львові. Інші інтер’єри знаходяться в Швейцарії, Італії, Австрії. У Відні в храмі мені сказали, що вони навіть поставили престіл ближче до моїх робіт, щоб бути з ними поряд під час служби. В Женеві я зробила цикл робіт, але ще маю поїхати туди і завершити інтер’єр. Мені подобається їздити Європою і розповідати про нашу українську традицію – писати ікони. Які у нас церкви розписані! Як там багато мистецтва! Я була в храмах Голландії, Німеччини, інших країн – там все набагато простіше. Коли я вивчала історію мистецтва, писала дипломну роботу про період ІХ-ХІІ століття, то досліджувала, що історія християнства була тісно пов’язана з розквітом культури – це і книжки, одяг, співи, архітектура... І в часи нашої незалежності все це стало відроджуватися. У моїх колег-іконописців багато замовлень.
Вівтарна частина для каплиці «Дім Серця» у Відні, Австрія
Вівтарна частина для каплиці «Дім Серця» у Відні, Австрія
Каплиця у Летіно, Італія
Каплиця у Летіно, Італія
Вівтарна частина у Летіно, Італія
Вівтарна частина у Летіно, Італія
Як ти думаєш, чим викликаний інтерес європейців до нашої іконописної традиції?

Європа перестає бути християнською. І там, де все ще є християнські осередки, почалися пошуки нової мови до людей. Адже люди стали прагматичні, вони завжди спішать виконати свій план на життя. У цьому плані дуже мало є часу, для того, щоб прийти до Бога. Церкви лишилися пусті – без людей, без мистецтва. Храми навіть продають на аукціонах. У старих соборах добре збережені вітражі, скульптури – це для людей, які зберігають цю традицію від бабусі-прабабусі. Нове покоління вже не дає своїм дітям тих основ християнства. Я була в одному італійському храмі і бачила там лише 80-, 90-річних бабусь. В іншій європейській сучасній церкві був дуже гарний інтер’єр, але там не було зображень. Тому було дуже важко сконцентруватись. А я хочу побачити якийсь сюжет, слухати музику, вдумуватися в проповідь – тобто, я хочу поспілкуватися з Богом в храмі. Інакше, я можу це й вдома зробити. Тут ще потрібно врахувати, що протестантське віровчення заперечує класичні іконописні зображення. Тому мова мистецтва – це та нова мова, якою церква хоче розмовляти з сучасними людьми. Це мова освічених, культурних, просунутих людей. В європейських храмах зараз відбувається багато мистецьких виставок, перформансів… Вертаючи мистецтво до католицької церкви, таким чином хочуть повернути туди людей, особливо молодь. А наша давня іконописна традиція – це те мистецтво, яке ми можемо показувати, гордитися, зрештою, експортувати.
Переглянувши твої роботи в європейських каплицях, я мушу сказати, що наразі не уявляю такі зображення в українських церквах. Принаймні, поки що…

Я теж. Але і я ніколи не була класичним іконописцем.

Переглянути наживо ікони Наталії Сацик, а також всю виставку «Художниці Волині» можна у Галереї мистецтв, що на вулиці Лесі Українки. Для безпечного перегляду експозиції необхідна маска і соціальне дистанціювання. Виставка триватиме ще протягом тижня. Вхід вільний.
Творче резюме художниці: Наталія Сацик народилася в 1984 році у місті Луцьку. У 2002 році закінчила навчання на відділенні живопису Луцького ВПУ №2 будівництва і архітектури. У 2002-2008 рр. продовжила навчання на відділенні сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, ставши магістром образотворчого мистецтва. У 2006 пройшла стажування на відділі живопису Варшавської академії мистецтв. За підтримки Фонду SymbolumSacrum та довготривалої співпраці з куратором Мар’яною Кавінською розробила свої перші індивідуальні проєкти і виставки. У 2015 стала учасницею мистецької резиденції у Роттердамі (Нідерланди). Учасниця більш як 15 персональних і збірних виставок в Україні, Швейцарії, Нідерландах, Італії, Австрії. Жанри творчості: іконопис, символічний духовний пейзаж, сакральний живопис. Авторка більш як 1000 творів, які зберігаються в приватних колекціях, в інтер’єрах культових споруд, галереях України, Європи. Персональний сайт мисткині https://nataliasatsyk.art/

Про виставку «Художниці Волині» на сайті Галереї мистецтв.

Фото робіт в каплицях Європи надані Наталією Сацик

Фото зустрічі, інтер’єру виставки – авторки

Маша Пилипчук

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 5
Фіма Показати IP 28 Червня 2020 21:58
Цікаво, а чому виставка називається "Художниці Волині" ,а не як автор статті, Мисткині",це щось нове в укр.мові????
Українець до Фіма Показати IP 29 Червня 2020 11:57
Яким чином плануєте працювати над своїм невіглаством? Можливо, більше читати творів сучасної української літератури? Успіхів Вам у роботі над собою!
Лучанин до Фіма Показати IP 30 Червня 2020 09:49
Мисткиня - це приклад того, як сучасні "митці" розвивають українську мову.
Глядачка Показати IP 29 Червня 2020 11:55
Які глибокі талановиті роботи! Я в захваті!
глядачці до Глядачка Показати IP 30 Червня 2020 18:01
Можливо, в захопленні?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.