За 300 метрів від нашої хати розбомбили школу: як на Волині живе сім’я з Харківщини

Маргарита разом із семирічним сином приїхали на Волинь із міста Мерефа Харківської області наприкінці березня. Вони облаштувалися в Мар’янівці, що неподалік Луцька. Тут звикають до відносно спокійного життя.

Про це йдеться в сюжеті 12 каналу.

«Коли мені дзвонить сестра з Харкова і каже, що почалася війна, – це дуже страшно. В мене мама залишилася там, – розповідає Маргарита. – Дитина гуляла на дворі, а над головою вже почало розриватися. У нас і завод поблизу. Дуже гучно було. У нас школу зірвали, що за 300 метрів від нашої хати».

Місяць повномасштабної війни в рідному місті був справжнім жахом, зазначає переселенка. На вулиці не вщухали постріли та вибухи, а вночі доводилося прокидатися від моторошного гулу літаків.Читати ще: «У нашому селі нема тривог. Ми чули, коли летіло дуже низько». На Волині знайшли прихисток сестри з Донеччини

«Коли ми впали з ліжка, то зрозуміли, що вже потрібно їхати. Повертатися до школи нам немає куди», – говорить жінка.

Разом із ще однією сім’єю вона з сином виїхали з Харківщини. Після довгої дороги опинилися в Мар’янівці. Їх одразу вразила гостинність місцевих жителів.

«Сусіди в нас супер. Щойно ми приїхали, сусідка зверху спекла рогалики. Хтось приніс варення, хтось – компот. У громаді дуже добре. Нас прихистила сім’я. Нам безоплатно надали житло, тобто ми ні за що не платимо. Ми здружилися. Уже тут майже місцеві. Ходимо на день народження. За ці п’ять місяців багато чого змінилося. Дуже багато знайомств. І діти здружилися, і ми, дорослі», – розповідає жінка.

От тільки серце постійно болить за маму, адже вона залишати рідний дім і тікати від жахіть війни не захотіла. Мерефу не припиняють нищити окупанти. Кілька разів прилетіло нещодавно. Тому до мами Маргарита щоразу телефонує, затамувавши подих.

«Вона не хоче їхати. Каже: «Я хату не покину. У мене є собаки, кіт. Є сусіди».

Читати ще: «Я півтора місяця не бачила хліба». Учителька з Маріуполя пройшла фільтраційний табір, аби втекти до Луцька

Незважаючи на те, що в Мар’янівці спокійно, оговтатися від пережитого на Харківщині складно самій Маргариті та її сину: «Грім. Страшно, коли лежиш і думаєш: летить чи не летить. Дитина біжить до вікна, дивиться і запитує, що це».

Як наголошує переселенка, головне – дочекатися перемоги та повернутися до рідної домівки і близьких.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---